«Дотримання журналістських етичних стандартів — величезний важіль у боротьбі з мовою ворожнечі»

«Дотримання журналістських етичних стандартів — величезний важіль у боротьбі з мовою ворожнечі»

09:29,
27 Січня 2022
1940

«Дотримання журналістських етичних стандартів — величезний важіль у боротьбі з мовою ворожнечі»

09:29,
27 Січня 2022
1940
«Дотримання журналістських етичних стандартів — величезний важіль у боротьбі з мовою ворожнечі»
«Дотримання журналістських етичних стандартів — величезний важіль у боротьбі з мовою ворожнечі»
Як Україна бореться із проявами мови ворожнечі і як цей підхід можна змінити на краще.

В Україні презентували результати дослідження «Аналіз національних заходів протидії мові ворожнечі», проведеного в рамках спільного проєкту Європейського союзу та Ради Європи. Експерти проаналізували, чи розуміють українці, що таке мова ворожнечі та злочини на ґрунті ненависті; чи реагують правоохоронці, державні органи та ЗМІ на прояви нетерпимості; що можна зробити, аби проявів мови ворожнечі ставало менше. Які пріоритетні напрями для майбутніх дій щодо протидії мові ворожнечі в Україні визначають експерти та які рекомендації дають органам влади, громадянському суспільству та ЗМІ.

Гейтспіч, або ж українською — мова ворожнечі — це використання агресивних, принизливих висловлювань щодо конкретної групи людей за якоюсь ознакою. Найчастіше в Україні, як свідчать дані представленого на презентації соціологічного опитування від Info Sapiens, із мовою ворожнечі стикаються представники ЛГБТ-спільноти й роми. Однак висловлювати ненависть до людей або ж ображати їх можуть і за іншими ознаками — через мову, колір шкіри, гендерну ідентичність, толерантність до певних груп тощо. Тобто через будь-яку іншу відмінність від загальної «норми».

В Україні люди, які стикаються з мовою ворожнечі, можуть почуватися незахищеними, адже правоохоронці приділяють менше уваги ситуаціям, у яких до людини застосовують лише словесні образи без фізичного насильства. Також потерпілі не завжди знають, куди можуть скаржитися, якщо їх ображають, наприклад, у соціальних мережах, а єдиного органу, який би фіксував усі такі звернення й координував роботу у сфері боротьби проти мови ворожнечі, також немає. Про це свідчать результати системного дослідження політики протидії мові ворожнечі в Україні «Аналіз національних заходів протидії мові ворожнечі в Україні». Дослідження підготували в межах проєкту «Посилення доступу до правосуддя через несудові механізми правового захисту для потерпілих від дискримінації, злочинів на ґрунті ненависті та мови ворожнечі у країнах Східного партнерства», що фінансується Європейським Союзом і Радою Європи.

Як розповіла консультантка Ради Європи Олена Бондаренко, дослідження складалося з багатьох етапів. Близько пів року команда проводила кабінетне дослідження проблем та ініціатив у цій сфері. «Потім ми інтерв’ювали представників державних органів, правоохоронців, представників органів регулювання медіа, організацій громадянського суспільства. Пізніше створили системну мапу механізмів мови ворожнечі в Україні. Рекомендації звіту побудовані не лише на тому, що експерти змогли побачити, а й на озвученому тими, хто брав участь у дослідженні», — розповіла Олена Бондаренко. За її словами, в боротьбі з мовою ворожнечі допомагає набір ратифікованих міжнародних документів: протокол 12-ї Європейської конвенції про захист прав людини, Європейська конвенція про захист нацменшин, додатковий протокол до конвенції про кіберзлочинність. «Але, попри ратифікацію цих документів, які говорять про криміналізацію певних видів висловлювань, ми бачимо на практиці, що департамент кіберполіції не розслідує кіберзлочини, пов’язані з мовою ворожнечі», — каже Олена Бондаренко.

«В Україні відсутні механізми підтримки потерпілих»

Дослідження показало, що одна із найскладніших проблем у цій сфері — виявлення масштабів поширення мови ворожнечі та заподіяної шкоди, адже можна побачити офіційну статистику, зокрема, дані про кількість звернень за статтею 161 ККУ «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Однак розмежувань, до якої частини цієї статті відносять правопорушення, скільки їх буде за кожною частиною тощо, там не буде.

Олена Бондаренко додає, що в Україні немає механізмів підтримки потерпілих із боку державних органів та інших організацій. «Багато учасників наших інтерв’ю казали, що мову ворожнечі сприймають як щось менш серйозне, ніж фізичне насильство. В цілому складність звернення по допомогу ніяк не компенсується на рівні підтримки потерпілих, яка повинна бути за міжнародними стандартами, — розповідає вона. — Чи можливо зараз поскаржитися на випадки мови ворожнечі? Так, звичайно. Чи є це ефективно? Як в адміністративному, так і в правовому полі — скоріше ні. Положення закону “Про запобігання і протидію дискримінації” передбачають певне покарання за підбурювання до дискримінації, яке також є різновидом мови ворожнечі, але чітко визначених засобів захисту потерпілих у законі немає».

 

Як можна змінити ситуацію

Автори дослідження розробили рекомендації, які, на їхню думку, можуть допомогти Україні в боротьбі проти мови ворожнечі. Проте консультантка Ради Європи Ірина Федорович каже, що дорожня карта, запропонована авторами, не дає конкретних рецептів, як розв’язати проблему, й не пропонує готового сценарію боротьби, а вказує на важливі варіанти розвитку подій. За словами Ірини Федорович, вирішувати проблему потрібно у трьох напрямках — моніторингу, освіти та законодавчого регулювання.

Спершу, на думку експертки, потрібно зафіксувати в законодавстві одне загальне визначення мови ворожнечі та обрати інституцію, яка б координувала роботу в цій сфері. «Ми не кажемо, що нам потрібен один орган, який координуватиме роботу, їх може бути й кілька. Ми радше говоримо, що відсутність координаційного органу створює проблему», — каже Ірина Федорович.

Серед рекомендацій експертів — створення форуму, де можна було б обговорити, які саме дані необхідно збирати в ході моніторингу для оцінки ситуації з мовою ворожнечі, кого слід залучити, скільки і яких потрібно для цього ресурсів. «Моніторинги мають проводитися за схожими методологіями, покривати різні сфери, де є прояви мови ворожнечі, показувати динаміку, щоб у майбутньому експерти могли будувати стратегії реагування. Ми маємо бачити, чи наші дії ведуть до зменшення чи збільшення проявів мови ворожнечі. Ті окремі моніторинги, які вже є, не дають змоги побачити таку картину», — каже Ірина Федорович.

Експертка також пропонує проводити медійні та освітні кампанії з підвищення обізнаності щодо мови ворожнечі: як для потерпілих, щоби вони розуміли, що це таке, і знали, куди їм із цим звернутися; так і для правоохоронців чи інших стейкхолдерів, щоб допомогти стимулювати людей утримуватись від мови ворожнечі. На думку Ірини Федорович, неувага до проблеми мови ворожнечі виникає й через те, що суб’єкти, які мають реагувати на неї, часто не розуміють, чому вони повинні це робити. Наприклад, поліцейські.

За даними дослідження Info Sapiens, терміни «дискримінація», «мова ворожнечі», «злочини на ґрунті ненависті» переважно відомі тільки активістам і юристам. «Широкий загал цих термінів не знає, проте після пояснення, що це таке, підтримує боротьбу проти дискримінації жінок, україномовних, російськомовних, кримських татар, темношкірих, людей з інвалідністю, людей азійського походження. Але лише половина респондентів сказали, що підтримують боротьбу з дискримінацією ромів та ЛГБТ+», — розповіла представниця Info Sapiens Інна Волосевич.

На думку Олени Бондаренко, крім усього, потрібно змінювати й законодавство. Наприклад. у 161-й статті Кримінального кодексу, за її словами, бракує згадки про підбурювання до дискримінації та насильства, а також про наклеп. «Відсутні положення щодо окремих форм мови ворожнечі, які містять склад злочину відповідно до міжнародних стандартів. Стаття 161 об’єднує поведінку, визначену як “підбурювання”, “приниження національної гідності”, “образа почуттів”, — це надто широко, — каже експертка. — Суд в Україні розглядав небагато таких справ, і в основному їхніх фігурантів або звільняли від покарання, або ж справи закривали. У деяких із цих справ були призначені штрафи, але таких випадків було вкрай мало».

 

Як реагують на мову ворожнечі в Україні на практиці

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денисова розповіла, що мова ворожнечі в Україні часто трапляється не лише в дописах у соціальних мережах або публікаціях ЗМІ, а й у промовах публічних осіб. «За рік ми отримали лише 19 скарг щодо мови ворожнечі, а 15 фактів знайшли самі під час моніторингу ЗМІ та соцмереж. Ми вважаємо, що така мізерна кількість скарг є викликом для нас. Люди або не знають, що можуть скаржитися, або не мають волі поскаржитися щодо таких випадків, які стосуються безпосередньо їх», — сказала Уповноважена.

Вона додала, що показовим для неї став випадок, що трапився у квітні 2021 року в Академії мистецтв та архітектури, викладачі якої поширювали ксенофобські висловлювання щодо кримських татар та євреїв. «Після мого звернення до міністра культури вони публічно вибачилися, а одного з них відсторонили від роботи, а потім звільнили. Але якби люди, яких ці висловлювання образили, звернулися до нас, ми б відреагували швидше», — розповіла Людмила Денисова.

Керівник управління контролю та аналізу Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Олександр Дяченко каже, що випадки, коли мова ворожнечі звучить в теле- чи радіоефірі, Нацрада розглядає негайно. «Основний інструмент Нацради в боротьбі проти мови ворожнечі та інших порушень — офіційний моніторинг. Ми переглядаємо кейси, визначаємо, чи є порушення. Якщо є, можемо застосувати до порушників санкції, — каже Олександр Дяченко. — Спершу попередження, потім штраф, а якщо мовник ніяк не реагує, Нацрада застосовує остаточну санкцію — припинення ліцензії. Однак національний регулятор не забирає ліцензій, а лише звертається до суду із проханням зробити це». Зокрема зараз Національна рада добивається в суді позбавлення ліцензії каналу «Наш» саме через розпалювання ворожнечі.

Керівниця відділу правосуддя, свобод та громадянського простору Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Єва Шмідт зауважила, що українська команда, яка займалася дослідженням, напрацювала власну стратегію, покликану зменшити прояви і наслідки мови ворожнечі. «В Україні суспільство не ділиться за мовою чи іншими ознаками, але дискримінація все ж таки присутня. Представники ромської спільноти, ЛГБТплюс-люди чи мігранти часто стають мішенями для мови ворожнечі через стереотипи, які існують у суспільстві про ці групи людей, — сказала вона. — Ми вистежуємо ці прояви у співпраці з колегами, секретаріатом Уповноваженої, іншими інституціями. Ми викриваємо прояви ворожнечі і звітуємо про них. Адвокація і місцеві втручання можуть знизити ескалацію та негативні наслідки мови ворожнечі у майбутньому».

Голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов каже, що не лише запобігання або поборювання може давати позитивний ефект у боротьбі з мовою ворожнечі. Часто цього можна досягти, на його думку, завдяки поширенню кращих практик і заміщенню поганого матеріалу якісною продукцією. «Це один із найефективніших способів боротьби з мовою ворожнечі. Це поступово виробляє у читачів і слухачів смак до тих продуктів, які не містять порушень етики, порушень правил співжиття, — каже Андрій Куликов. — Дотримання журналістських етичних стандартів уже є величезним важелем у боротьбі з мовою ворожнечі».

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду