Яніна Соколова: Скрипін називає мене «королевою хайпу»

Детектор медіа

«Детектор медіа» побував на лекції української телеведучої й актриси, авторки ютуб-каналу «Вечір з Яніною Соколовою», який викриває фейки російської пропаганди про Україну. Під час лекції та після неї в розмові з «Детектором медіа» Яніна поділилася думками про те, що потрібно для протистояння російській інформаційній агресії.

Про медіаграмотність, критичне мислення та роль Мінінформполітики

В Україні не існує медіаграмотності з точки зору сприйняття глядачем, читачем, якщо говорити про ЗМІ. Довгий час телебачення мало мету розважити, а не навчити, і глядач до цього звик. Поодинокі випадки, які ми мали в 90-х роках, коли були освітні програми для дітей і для дорослих, народжували бажання в людей сумніватися. Тепер цього бажання немає, бо це радше швидкий попкорн, який потрібно швидко ковтнути й отримати від цього задоволення.

Опція Міністерства інформаційної політики є дуже правильною. Особливо в час, коли на сході України йде війна. Але без парламентських рішень щодо виділення коштів на це міністерство справи не буде. На мою думку, медіаграмотність із точки зору держави — це створення проектів, які би навчили людей критично мислити.

Ці проекти мусять мати розважальний характер, а не повчальний. Але в цьому розважальному контенті має бути щось таке, що спонукатиме людей зрозуміти, яким чином застосовувати мозок, переглядаючи телевізор, читаючи газети, соцмережі, де поширення фейкової інформації просто зашкалює. Я інколи дивуюся, коли самі журналісти поширюють фейки. Відповідно, чим більше буде створено таких контентів, які в розважальній манері дадуть зрозуміти, як навчитися критично мислити, тим кращою буде обізнаність.

Частково це й місія Міністерства інформаційної політики, але це насамперед місія ЗМІ. Через те, що левова частка ЗМІ належить приватним власникам, мета яких — заробити гроші, а не виховати покоління, ніхто таких цілей серед телеканалів не переслідує.

Стосовно ефективності роботи міністерства роботи Міністерства інформполітики — я знаю кілька напрямків, у яких вони працюють ефективно. Але, повторюся, існує шалений брак коштів, які би дозволили це робити. Протидіяти машині, яка окупувала мізки багатьох людей у світі (я кажу не лише про росіян і мешканців окупованих територій), дуже важко.

Про пропаганду та контрпропаганду

Мені дуже сумно, адже в нашій країні не вистачає пропаганди в доброму ключі, антипропаганди на думки і бачення росіян про війну на сході та ситуацію в Україні. Російське телебачення дивляться не тільки на окупованих територіях, а й навіть у Києві. Мені би хотілося, щоб з’являлися ютуб-канали, блогери. У нас абсолютно не заповнена ніша. Існує умовно три блогери, які роблять антипропаганду, але в цілому через недостатню кількість телевізійного досвіду все це зводиться до певних форматів.

Я сподіваюся, що новообраний президент створить максимум умов для того, щоби спонукати і вкладати кошти в антипропаганду.

Наразі на цьому полі серед зрозумілих проектів є тільки ми («Вечір з Яніною Соколовою». — Ред). Це не скромно, але так воно і є. Ми знайшли собі інструмент, форму, й ми бачимо фідбек від своєї роботи. Є ще кілька блогерів, серед яких Роман Цимбалюк, Андрій Полтава, які роблять щось подібне. Мені все це дуже до душі. Це дозволяє людям переоцінити.

Про проект «Вечір з Яніною Соколовою»

Над проектом працює команда із 14 людей, серед яких професійні оператори. Проект існує близько півроку та має понад 200 тис. підписників на Ютубі. Фінансується переважно з добровільних пожертв.

Цього місяця дуже добре донейтять. Погано донейтили два місяці тому. Ми спочатку не хотіли прямо просити підтримати нас. Тепер ми робимо це.

Щоісяця в мене є частка приватних коштів від однієї людини. Це приблизно 40 %. Їх мені дає не політик, а людина, якій не байдуже, що ми робимо, і в нього є чітка ненависть до Путіна і його режиму. Однак це хитка історія, бо ми не знаємо, чи зміниться щось через кілька місяців, чи буде в цієї людини бажання фінансувати нас далі.

Ми зараз активно працюємо над донейтами для того, щоб мінімізувати ці 40 %. Також ми випустили брендовану продукцію — кашкети, футболки, брелоки. Частина коштів, які ми отримуємо у вигляді добровільних пожертв, — близько 20 %. Також у нас є спонсори. Весь минулий місяць нашим спонсором була львівська пивоварня «Правда».

Є люди, які дивляться мій особистий блог і ставлять платні запитання. Бувають люди, які інколи можуть поставити питання за 500 доларів.

Про аудиторію проекту

Усі, хто нас дивляться, — дуже різні. Нас можна ненавидіти, можна любити, але ніхто не залишається байдужим. На нас щотижня ллються відра ненависті, але це означає, що ми все робимо правильно. Ми добилися того, щоб вони нас дивилися.

Про хайп

Зараз простір у ЗМІ заповнений тим, що приносить хайп. Тобто всі прагнуть хайпу для того, щоби привернути увагу до свого продукту. Навіть мій колега Роман Скрипін називає мене «королевою хайпу». Я сміюся, бо ми ніколи не ставили собі за мету зробити хайп, але емоційна складова, яка часто присутня в наших інтерв’ю та програмах, — це можливість донести до глядача емоцію, через яку він прийде.

У проекті «Вечір з Яніною Соколовою» я говорю російською, використовую нецензурну лексику й роблю це свідомо для того, щоб якомога ширша аудиторія нас зрозуміла не лише в Україні, а й за межами та на окупованих територіях. Це – наша цільова аудиторія. Російська мова для них інколи є кращою для розуміння, ніж українська, нею ми привертаємо увагу, й це багато хто називає хайпом.

Про мовний закон у контексті відмежування від російського продукту

Я дуже позитивно оцінюю мовний закон. Більше того, я була однією з ініціаторок своєрідного флешмобу — я записувала відео на цю тему. Якщо ми оточимо себе всім максимально українським, якщо зайшовши в кафе чи літак, ми будемо мати право чути українську мову від персоналу, від державних чиновників…

Усе має бути українізовано настільки, наскільки це можливо в розвиненій країні. Тим паче, що закон зовсім не утискає права нацменшин. Я знаю, що під час його підготовки радилися з представниками Венеційської комісії. Я хочу заспокоїти російськомовне населення, яке зараз страшно страждає від того, що цей закон був прийнятий, і сказати, що якщо російська мова є надважливою в їхньому особистому житті, то права не будуть порушені.

Мені дуже сумно, що є українські патріоти, які допомагають військовим на фронті й одночасно говорять із дітьми російською, бо так звикли. Цей закон змінить звичку чути російську повсюдно. Я як ніхто інший це розумію, бо виросла на російськомовному контенті — книжки, телебачення, бажання кращого лише в Москві.

Тому цей закон має можливість змінити спрямовану тенденцію русифікації нашого суспільства.

Щодо обурення російськомовних ЗМІ з приводу можливої втрати прибутку

Я їх розумію. Нині телевізійний ринок, особливо серіальний — це ринок, який сфокусований на країни пострадянського простору. Якщо ми лаємо одну з компаній, яка знімає для України фільм російською і навіть залучає російських акторів, то ми маємо розуміти, що в іншому випадку ця компанія буде банкрутом, бо вона не зможе це продати в Казахстан, Білорусь. Але мають бути створені державою такі умови, за яких було би вигідно знімати українською.

Я вважаю, що за останні 5 років ми так і не українізували Схід. Ми не зробили українську культуру такою, щоб вона дала привід людям, які там живуть, пишатися. Війна передусім іде в головах цих людей, а не лише зброєю. Завоювати голови людей нелегко, тому потрібно було докладати максимум зусиль, щоби ці люди зрозуміли, що українцями бути круто і що вони не росіяни, а окрема нація. Що в них є своя мова, свої здобутки, що вони живуть у демократичній країні, якою варто пишатися. На жаль, цього не відбулося, і в цьому поразка попередньої влади.

comments powered by Disqus