Сергій Богданов: На Майдані журналісти психологічно могли постраждати більше за інших

emotionaltraining.wordpress.com

Трагічні події останніх місяців змусили багатьох українців згадати про психологів. У першу чергу це стосується людей, які брали участь у бойових діях 18–20 лютого або ж працювали на Майдані медиками, волонтерами, журналістами. Лікарі наголошують, що кваліфікована психологічна допомога сьогодні є не менш необхідною, ніж лікування фізичних травм. Люди, які безпосередньо не брали участі в боях, але спостерігали за подіями з новин, теж перебувають у стані постійного напруження, стресу – а тривожні новини з Криму не покращують ситуації.

Щоби зрозуміти, як усі ці події вплинули та продовжують впливати на українців, у тому числі журналістів, MediaSapiens вирішив поспілкуватися з психологом Сергієм Богдановим. Пан Богданов зараз проживає в Києві, працює в Києво-Могилянській академії. Нещодавно він ініціював організацію безкоштовної психологічної допомоги в академії для студентів, які стали учасниками або свідками бойових дій на Майдані – в першу чергу для лікування гострої реакції на травму та профілактики посттравматичного стресового розладу.

Сергій Богданов тривалий час жив у Відні та навчався в докторантурі Віденського медичного університету, має ступінь Phd з медицини. Там він 5 років працював із біженцями, зокрема учасниками бойових дій із Чечні, Боснії, Афганістану, в яких був діагноз «посттравматичний стресовий розлад». Також працював із дітьми, які пережили події, що завдають травми.

В інтерв’ю MediaSapiens пан Богданов розповів, як події на Майдані могли вплинути на людей, чому журналісти можуть бути ще більше психологічно травмовані, ніж інші, і як упоратися з тривогою, яку багато з нас відчувають. Ми також запитали в Сергія Богданова, чи може він прокоментувати з психологічної точки зору те, що ми побачили в Межигір’ї.

Пане Сергію, чому вам спало на думку розпочати психологічну допомогу в Києво-Могилянській академії? Хто зараз до вас звертається?

Я просто не можу залишатись осторонь, оскільки маю певний досвід лікування людей, які пережили гостру психологічну травму. Зараз до нас звертаються люди, які брали участь у подіях 18–20 лютого. Також я співпрацюю з психологічною службою Майдану, проводжу навчальні семінари про те, як консультувати постраждалих людей – адже це потребує спеціальних знань та навичок.

З якими скаргами звертаються потерпілі зараз?

В першу чергу потрібно говорити про реакцію людини на ситуацію, яка складає загрозу її власному життю, життю близьких друзів, загалом загрозу фізичній цілісності. Тобто це та подія, яка виходить за рамки звичайного людського досвіду. На цю подію виникають реакції: тілесні, психологічні, поведінкові. Реакція може виявлятися як стан відчуженості чи приголомшеності, тобто людина може не реагувати на інших людей, перебувати у внутрішньому світі, уникати соціальних зв’язків. Може бути стан деперсоналізації, коли людині здається, що вона наче з боку спостерігає за собою. Також може мати місце паніка, яка виявляється в тахікардії, тремтінні рук. Ще одним важливим симптомом є так звані флеш-беки, або яскраві картини травмуючої події, які супроводжуються неприємними почуттями та які важко контролювати. Такі симптоми можуть тривати тиждень чи два. І це нормальна реакція людини на ненормальні події. Психіка намагається опанувати те, що виходить за рамки звичайного людського досвіду.

Від чого залежить важкість переживання, адже події на когось вплинули більше, на когось менше. Можливо, від віку?

Люди реагують індивідуально на травматичні події, є вроджені особливості, наскільки людина чутлива чи ні. Не можна сказати, що вік тут є вагомим фактором. Важливо розуміти, що навіть якщо реакція спочатку не така сильна, це не означає, що з часом вона не погіршиться. Багато залежить від ситуації, в якій опинилася людина: може бути стрес від побаченого – поранених чи загиблих, а може бути від того, що людина сама була в небезпеці. Якщо говорити про Майдан, то там були люди, які подружилися, вони знали один одного. Тому реакція на страждання знайомих і близьких відрізняється від того, коли ти бачиш невідому поранену особу.

Журналісти, які висвітлювали події, були в іншій ролі, аніж учасники, радше спостерігачі – така позиція полегшує їхній стан чи ускладнює?

Коли ти спостерігаєш, це навіть важче. Розумієте, в такій ситуації одне з почуттів, яке дуже важко опанувати, – це безпомічність. Ти бачиш, що в людину стріляє снайпер і це смертельна небезпека, але ти не можеш захистити людину. Травма має фізіологічне пояснення: якщо гормон адреналін потрапляє в кров, організм готується захищатися, нападати, тікати. А якщо всі ці можливості не реалізовано, організм починає працювати вхолосту, адреналін потрапляє в кров, але людина нічого не робить, виникає стрес. Тому в оголошенні про психологічну допомогу ми окремо написати про журналістів, бо психологічно вони могли постраждати більше за інших.

Спілкування та йога допоможуть подолати стрес

Які поради можете дати тим, хто переживає стрес після подій на Майдані?

Після травмуючої події потрібно спілкуватися з людьми, з друзями, якщо є потреба, розповідати про пережите – це полегшуватиме стан. Важливо не залишатися наодинці, розмовляти про свої почуття. Також треба думати, що страшні події вже в минулому і зараз ви в безпеці. Потрібно займатися щоденними справами, спортом, це допоможе позбутися страхів. Та якщо симптоми не зникають протягом декількох місяців, необхідно звернутися по допомогу до психотерапевта.

Мабуть, якщо людина побачила смерть на власні очі, складно забути про це, навіть якщо зараз все минулося.

Це важко, але в багатьох випадках не призводить до тривалих психологічних наслідків. Постійні думки, навіть нічні кошмари – у більш ніж половини постраждалих вони зникнуть самі по собі, це нормальна реакція на ненормальні події, важливо розуміти, що це не патологія. Проте деяким людям може бути важче, вони потребуватимуть кваліфікованої допомоги. Їм буде необхідно певний час працювати з психотерапевтом, який знається на цій проблемі, говорити про минулі події, потрохи людина опанує свої почуття й інтенсивність симптомів спадатиме.

Людина не може забути те, що вона бачила, але якщо «одужання» проходить успішно, спогади можна порівняти з фотоальбомом. Ви можете подивитися, поплакати, але потім закрити і відкласти. Інша ситуація, коли в людини посттравматичний стресовий розлад, вона так не може зробити – постійно повертається до спогадів, у неї часто змінюється психологічний стан. Вона стає або гіперзбудженою, або, навпаки, апатичною, або агресивною, дратується від гучних звуків, дитячого сміху. Не може зосередитися на роботі та виконати завдання, бо мозок дуже перенапружений від стресу. Тут потрібна кваліфікована допомога, якщо людина її отримує, то все виправиться.

Я хотів би підкреслити, що зараз достатньо пропозицій про допомогу постраждалим – у психологічній службі Майдану задіяно близько 250 психологів, працює гаряча лінія, і якщо людина не може впоратися власними силами, обов’язково потрібно звернутися туди.

Деякі психологи зазначають, що люди у стані посттравматичного стресу можуть зловживати алкоголем. Наскільки це небезпечно?

Вживаючи алкоголь чи заспокійливі препарати, люди намагаються знизити рівень стресу, але це неефективно: реакція приглушується, а проблеми не вирішуються. Люди починають пити, бо намагаються опанувати свої емоції і стрес, але цього не потрібно робити. Часто люди мають проблеми зі сном, тоді їм потрібно нормалізувати свій розпорядок денний, робити прогулянки, правильно харчуватися. Можна звернутися до лікаря, який призначить снодійні, проте їх не вартує приймати самостійно і протягом тривалого часу.

А як щодо тих людей, які участі не брали, але спостерігали з новин? Зараз узагалі всі скаржаться на постійну втому і хвилювання від новин, які не можуть припинити дивитися й читати.

Так, люди переживають стрес, але не можуть облишити перегляд новин, бо в суспільстві дуже високий рівень тривоги. Ми всі розуміємо, що зараз відбуваються важливі суспільні зміни, тому не можемо просто стояти осторонь, відгородитися й сказати, що на нас це не впливає. Тому люди постійно в інтернеті, дивляться телевізійні передачі. У них може погіршуватися сон, виникати напруга. Люди частіше хворіють на соматичні захворювання, вірусні, тут організм сам турбується про себе, це можливість вийти з подій.

То чи можливо якось зменшити цей стрес?

Допоможуть прогулянки, треба через фізичне навантаження знімати стрес. Корисною буде йога, чи хоча б дихальні вправи, релаксація, це можна робити навіть по 2-3 хвилини на день, щоб зняти збудження. Зараз різні студії пропонують групи з такої релаксації – я дуже раджу це зробити, бо треба дбати про своє здоров’я.

Відчуття провини та реакція дітей

Багато людей, які не були на Майдані під час останніх страшних подій, відчувають провину – що не взяли участь тоді, а загинуло скільки людей… Це нормальна реакція?

Якщо людина вважає, що вона могла б взяти участь і допомогти, то зрозуміло, що вона може почуватися винною. Але треба розуміти – це нормальна реакція, коли людина не хоче йти в середовище небезпеки, де є загроза життю. Навіть серед тих, хто безпосередньо були на Майдані в найбільш жахливі дні, є такі, що відчувають провину, бо вважають, що зробили недостатньо. Сором, провина ускладнюють психічні наслідки травми. За цим стоїть великий сум за загиблими і нам потрібно його пережити й прийняти те, що трапилося.

Як пояснити, що на Майдані одні наражали себе на смертельну небезпеку, інші трималися осторонь? Перші, можливо, не завжди усвідомлювали цю небезпеку?

Це дуже складне запитання, треба говорити з людьми і вивчати, як вони реагували на події. Тут мова про людські цінності, можливо, люди ставили за мету перебороти свій страх… А іноді у стані стресу справді могли й не розуміти, як опинились у вирі подій. Цікаво було би потім провести дослідження, коли ситуація стабілізується. Провести інтерв’ю з тими, хто був на Майдані, якщо розповідь для них не буде психологічно важкою. Такі інтерв’ю проводили з учасниками Другої світової війни, щоби просто зрозуміти, що людина відчувала в цей момент та що керувало її поведінкою. Цікаве суб’єктивне сприйняття кожного. Тут не можна говорити про закономірності, цікавий погляд кожної людини.

Які можете дати поради батькам? Адже новини останнім часом дуже важкі, як діти їх сприймають і чи можна полегшими для них це сприйняття?

Чим молодші діти, тим сильніше вони відчувають напругу і тривогу батьків. Вони потребують батьків, щоб ті пояснили, що все добре, провели з ними час, пограли в ігри. Тоді дитина відчуває, що все гаразд, і наслідків для психіки не буде. Відомі факти з часів Другої світової війни: якщо діти під час бомбардувань були з батьками, і ті їх заспокоювали, то вони нормально ставилися до таких подій. Вони не розуміли, що відбувається, адже для дітей важливіше, що відбувається з найближчим оточенням і батьками. Інша річ, коли батьки не можуть надати підтримку, бо вони самі потребують допомоги, перебувають у стресі, тоді діти залишаються на самоті з почуттями, батьки не можуть виконати батьківську функцію. Тоді діти самі будуть збудженими – вони роблять спроби через збудження й підвищену активність опанувати тривогу, привернути увагу батьків. Тому батьки мають відсторонитися від екранів, приділяти час, гуляти з дітьми, навіть якщо самі думають про ці події.

Янукович – наша історія, яку треба прийняти

Цікаво було б почути ваш коментар як психолога про те, що ми побачили в Межигір’ї. Чи можна щось сказати про риси психологічного портрету власника, Януковича?

Я не вважаю, що можу давати якусь експертну оцінку. Я думаю, нас усіх вразило побачене. Якщо подивитися, скільки коштують меблі, й порівняти з бюджетом онкохворих дітей в Україні… Тут вражає цинізм, це важливіше, ніж психологічний портрет. Кошти, які витрачалися на Межигір’я, могли би врятувати життя людини. Мене особисто це вразило найбільше.

Чи може бути жага до збагачення наслідком умов дитинства, юності?

Ми всі виходимо з нашого дитинства, нас формує середовище й виховання. Важливо розуміти інше: всі ці люди також є українцями, Янукович, Пшонка – це люди, які народилися в нашому суспільстві. Нам потрібно визнати, що це наша історія, а не щось, що раптово звалилося нам на голову. Треба прийняти, усвідомити, що це має до нас відношення. Так як Німеччина пройшла свій шлях – прийняття Другої світової війни, усвідомлення того, що жахливі речі робили німці, а не марсіани. Так само нам треба зрозуміти, що ми всі так чи інакше причетні до цих подій. Це значно важче, ніж тільки засуджувати й казати, що це все мене не стосується.

Пам’ятаю, на лекції про українські цінності Євген Глібовицький казав, що насправді Янукович втілює мрію середньостатистичного українця: максимум влади та грошей, але мінімум відповідальності.

Так, насправді я був би дуже радий, якби такий дискурс був у нашому суспільстві – почати думати, що відбулося, чому була така поведінка з обох боків. Щоправда, зараз це трішки не на часі. Але було б добре, якби ми про це не забули, опрацювали нашу історію, бо можна почати діяти далі, не залишивши місце для рефлексування. Треба тільки подумати, в якій формі це краще зробити – може бути телевізійна передача, книжка, статті. Я знаю, що колеги з Болгарії щороку в селах проводять фестивалі, де фольклорні виступи поєднуються з дискусіями: звичайні люди, мешканці села або містечка обговорюють події комуністичних часів. З одного боку, це ті, хто працював у Штазі, а з іншого ті, хто був у спротиві. Це дуже добре, коли колишні вороги через деякий час можуть говорити один з одним, спробувати зрозуміти.

Було б добре, якби така розмова відбулася між дітьми тих, хто воював у складі УПА, й тих, хто був у Червоній армії, адже це одне з найболючіших питань нашої історії.

Так, питання травми в нашому суспільстві починається з часів громадянської війни, Другої світової війни. В Радянському Союзі завжди мала місце героїзація, оскільки ми перемогли. Але про жахи війни, її безглуздя нічого не говорилося. Так само як і про психологічну травму, яка залишилась у людей, і як ця травма впливає на інші покоління. Науково доведено, що травма може передаватися з одного покоління в інше. Травматизовані батьки впливають на своїх дітей. Тому буде правильно, якщо в нашому суспільстві буде дискурс щодо цих питань. 

comments powered by Disqus