Дейвід Леві, директор Рейтерівського інституту досліджень журналістики при Оксфордському університеті, не бачить у тому, що відбувається нині з європейськими медіа, ознак тотальної кризи. У своїй колонці для видання E!Sharp Леві стверджує, що йдеться лише про перехід до нових бізнес-моделей:

- Чимало розмов точиться про кризу в журналістиці. Газети, що виходять друком, а також поширюють свою діяльність на інтернет, а останнім часом дедалі більше й на мобільні платформи, залишаються головними постачальниками новин у більшості країн, дають роботу більшій кількості журналістів і загалом впливають на порядок денний в інформаційному просторі більше за телерадіомовників чи нові медіа. Та в останні роки тиражі, прибутки та кількість робочих місць у газетах падають у більшості країн Європейського Союзу, незважаючи на те, що можливості доступу до медіаконтенту розширюються. Багато хто занепокоєний тим, що відбувається, вважаючи це кризою журналістики, якщо не її апокаліпсисом, який покладе край повноцінному висвітленню суспільно важливих тем і подій як на національному, так і на загальноєвропейському рівні.

Немає сумніву, що багато засобів масової інформації переживають не найкращі часи, одначе вважати це кризою чи кінцем журналістики не слід. По-перше, розбіжності між становищем медіа у різних країнах і регіонах настільки великі, що доводиться констатувати: це не єдина криза журналістики, а багато різних, кожна з яких торкнулась різних частин медійної індустрії. Ці кризи різняться за змістом, формою та інтенсивністю. У деяких європейських країнах – Німеччині, Фінляндії та інших країнах Скандинавії - говорити про тотальну кризу медіа не випадає, адже газети вражають темпами зростання аудиторії та доходів.

По-друге, зосереджуючись на ризиках кризи, ми забуваємо, що зміни, яких зазнають медіа в наш час, несуть у собі не лише загрози, але й нові можливості для медіа. Поширення інтернету, ймовірно, є однією з причин зменшення тиражів платних друкованих видань, одначе багатьом газетам і журналам воно принесло таку аудиторію, яку вони не могли навіть мріяти зібрати, виходячи лише на папері. Британська газета The Guardian має наклад близько 300 тисяч примірників, натомість, її сайт читає щомісяця понад тридцять мільйонів людей.  Тривають пошуки успішних моделей монетизації інтернет-версій ЗМІ – експерименти з рекламою (зокрема із активнішим поведінковим таргетингом відвідувачів), платний доступ, додаткові платні послуги тощо.

У цю пору блискавичних змін варто замислитись над тим, що журналісти, сама медійна індустрія та люди, що роблять погоду в медіа, можуть зробити для того, щоб гарантувати подальшу широку доступність інформації із тем та подій, що цікавлять суспільство та є важливими для нього. Люди, що приймають рішення у медійній індустрії, мусять усвідомлювати неоднозначність ситуації та відходити від традиційних способів ведення медіабізнесу, що практикуються в їхніх країнах. В усій Європі та інших регіонах медіапідприємства експериментують із новими формами журналістики й новими бізнес-моделями, а уряди багатьох країн намагаються переглянути та оновити свою політику взаємодії з медійним ринком. Приміром, французький уряд запропонував субсидії для безкоштовної щотижневої газети, адресованої тінейджерам, щоб заохотити інтерес до новин. Інші уряди зосередились на авторських правах та врегулюванні юридичного статусу новинних агрегаторів. Шведський уряд нещодавно оновив свою довготривалу систему субсидій для преси, аби підтримувати другі за тиражем газети на таких локальних ринках, де без державної допомоги, скоріш за все, вижила б лише одна, або взагалі жодної.

Журналістська професія, медіабізнес та принципи управління медіа перебувають у професі трансформації, тож є необхідність координувати цей процес на рівні ЄС: аналізувати досвід різних країн, оцінювати успішність тих чи інших кроків та рішень, і на основі цієї інформації вирішувати, які кроки з боку влади є бажаними, дієвими та можуть бути запозичені іншими країнами.

Те, що ми спостерігаємо сьогодні, повинно бути не боротьбою за виживання тієї журналістики, яку ми знали, а початком творення майбутнього журналістики як професії, як бізнесу і як соціального інституту. Європейські політики можуть зробити свій внесок у цю працю, краще розібравшись у цих змінах, продумавши свої відповіді на нові виклики та допомагаючи поширювати успішний досвід.