Висвітлення збройного конфлікту. Поради для журналістів

Захід провела ГО «Телекритика» за підтримки Internews Ukraine у рамках проекту «Вибори та ЗМІ». У семінарі взяли участь журналісти з різних регіонів України.

Ніколи не робіть панорами та загальні плани

З чого журналіст має почати планування своєї поїздки в АТО, розповів кореспондент телеканалу «Інтер» Роман Бочкала. Перш за все, потрібно обрати собі лінію, яку ви хочете висвітлювати, каже він — Треба сфокусуватися на тому, що хочете звідти привезти, які теми або герої цікавлять.

«Головне при підготовці репортажу з зони бойових дій — повернутися живим. Жоден репортаж не вартий вашого життя», — каже Роман.

Якщо тему обрали, треба подбати про найнеобхідніші речі, що стануть у нагоді. Найперше, що ви повинні взяти, це документи — паспорт, посвідчення журналіста. Але будьте уважні й пам’ятайте, що вам не всюди треба їх показувати, радить Роман Бочкала. У паспорт треба вкласти медичну довідку зі вказаною групою крові.

Друга необхідна річ у списку — GPS-навігатор. Питати дорогу в людей не варто, бо це може викликати сумніви й одразу покаже, що ви — немісцеві. Мати треба також карти й атласи. В кожного журналіста має бути два телефони з хорошою батареєю. Бажано, щоби телефон мав хорошу камеру, вихід в інтернет, а також слот для usd-mini, куди легко скинути всю важливу інформацію.

«Майте два види запису. Беріть одну професійну телекамеру, іншу — маленьку, легку. По-перше, це буде запасна можливість фіксації всього, по-друге, ви можете дати її військовим. Вас не всюди візьмуть із собою, але камеру заберуть і зафільмують для вас кадри. В нагоді стане і GoPro», — радить Роман Бочкала.

В аптечці журналіста, який їде в АТО, окрім стандартного набору ліків, обов’язково повинен бути джгут, ампули зі знеболювальним, Celox (сучасний засіб для зупинки кровотечі, який врятував вже не одне життя) та інші подібні речі, які можуть знадобитися в зоні бойових дій.

Крім того, не варто забувати про каску (кевларову й не б/у), бронежилет, зручний одяг і взуття, ніж, генератор, каремат і спальник. Ліхтарик брати з двома режимами: окрім звичайного — інфрачервоне світло. Ним часто користуються вночі за попередньою домовленістю.

«Журналіст не повинен брати до рук зброю. Ваша зброя — це камера, мікрофон, диктофон», — нагадує Роман Бочкала.

При спілкуванні з людьми на таких територіях треба чітко дотримуватися балансу думок, а також пам’ятати, хто перед тобою. Важливо питати в людини, чи вона хоче, щоб її показали в кадрі. За необхідності вмійте знаходити компроміс: затушувати обличчя, змінювати тембр голосу. Не всі кажуть родичам, що вони в АТО, такі деталі можуть нашкодити як самому герою, так і його близьким людям.

«Під час зйомки не можна робити загальних планів і панорам. Навіть якщо якась деталь здається вам неважливою, це не значить, що так насправді є. Деталі в кадрі можуть видати локацію», — наголошує Бочкала.

Перебуваючи в АТО, журналіст має уникати прогулянок без конкретної мети, аби не потрапити під кулі, а також знати, де є найближче укриття чи бліндаж, щоб у разі атаки швидко сховатися. Якщо укриття нема, можна сховатися за броньованою технікою. Але найкраще — просто лягти на землю й перечекати.

Журналістам, які вперше їдуть до зони АТО, Бочкала радить працювати у групі, оскільки так і безпечніше, й ефективніше, хоча менше шансів зняти ексклюзивний матеріал. Якщо журналіст вирушає в зону конфлікту один, він повинен мати дуже широке коло знайомств і бажано контакти серед військових, інакше майже неможливо потрапити на передову.

«Для записів використовуйте тільки простий олівець і звичайний папір»

Працюючи в зоні воєнних дій, журналіст, перш за все, повинен пам’ятати, що має справу із військовою таємницею. Такі дані в жодному разі не можна розповсюджувати, дозвіл на публікацію краще перепитати в командира, каже речник інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

Ніколи не можна зазначати номер військової частини і давати в ефір інформацію без дозволу командування. За розголошення військової таємниці законом передбачено від 2 до 5 років позбавлення волі.

«Якщо, наприклад, командир показує вам карту, ви маєте дізнатися, чи є вона таємною і чи маєте ви право її знімати. Є таємні об’єкти, так звані місця-секрети, про які ніколи нікому не кажуть. Подивіться, чи нема на документі грифу або помітки. Наприклад, помітка “ДСК” — для службового користування — уже свідчить, що це таємний документ. 90% інформації розвідка отримує із відкритих джерел, серед яких — ЗМІ. Тому журналісти мають бути обережними», — каже він.

Інформацію краще отримувати від командирів. Вони не тільки знають, що казати — вони також знають, як казати. Звичайний солдат теж може багато розповісти, але в його словах буде чимало зайвого, і це може нашкодити. Тому його краще питати про умови, побут.

«Обов’язково розпитуйте імена і прізвища людей, уточнюйте їх. Може вийти так, що хтось загубиться або зникне, а інформація про цю людину буде лише у вас. Тоді ви допомагатимете її шукати», — каже Андрій Лисенко.

Не треба забувати і про особисту безпеку. Якщо треба вийти із БТРа, в жодному разі не відходьте далі дороги, намагайтесь триматися біля колони Навіть якщо це природні потреби. Зазвичай, одразу за дорогою на вас чекатимуть міни або розтяжки.

Під час роботи в полі треба знати прості речі, які суттєво спростять роботу журналіста, радить Лисенко: «Для записів використовуйте тільки простий олівець і звичайний папір. Якщо зроблені кульковою ручкою записи впадуть у воду, намокнуть під дощем чи у тумані, все розмокне і попливе. Диктофон — техніка, яка може зламатися чи розбитися і ви втратите інформацію. А графіт — вічний, тому навіть на кораблях бортовий журнал заповнюють виключно олівцями».

 

«Якщо журналіст не вказав на помилки, їх не вирішують»

 

Саме в часи війни дотримання журналістської етики є особливо важливим, вважає журналістка-міжнародниця Наталя Гуменюк. Але в такі часи, зазвичай, найбільше емоцій, які й заважають фактажу. За словами англійського журналіста і історика Філіпа Найтлі, «перша жертва війни — це правда». Тому завданням журналіста є не роздмухувати війну і не створювати міфи, які посилюють протистояння.

«Ні журналісти, ні політики ніколи не зможуть вирішити війну. Єдине, що можуть зробити журналісти — не створювати міфів. Ще хлопці просять не романтизувати війну, війна — не звитяга», — каже Наталя.

Як приклад вона наводить історію про шахідів — насправді, це слово в перекладі означає «мученик». Через надмірну романтизацію такого мучеництва діти ще протягом досить тривалого часу хотіли йти на війну і бути мучениками, що вмирають за велику ідею.

Як показує досвід інших країн та історія, близько 12 років потрібно, щоби змусити людей остаточно скласти зброю, аби розформувати конфлікт, каже Наталя: «Порушення рамок, норм закону і верховенства закону дає привід порушувати все це й іншій стороні конфлікту».

Сьогодні питання війни, пов’язані з нею феномени та багато інших речей є новими, незвичними для нашої країни. «За останнє століття не було війни, яка завершилася би тільки збройними конфліктами. Загалом, практично всі останні війни — гібридні і закінчувалися перемовинами, а не перемогою певною сторони. Україна сьогодні веде захисну війну, як і багато інших. Остання війна на нашій пам’яті, де чітко було визначене добро і зло — Велика Вітчизняна війна. А потім, десь із часів атаки Хіросіми — уже все сумнівно», — каже журналістка.

Наталя Гуменюк закликала журналістів більше ґрунтовно підходити до висвітлення збройного конфлікту: розрізняти інтереси різних сторін, розуміти, які цілі й інтереси вони переслідують, а не з'ясовувати першопричини конфліктів, бо це не призводить до його конструктивного вирішення. У конфліктах завжди є більше ніж дві сторони.

За словами журналістки, події останніх чотирьох місяців в Україні показують, що якщо журналіст не вказав на помилки, їх не вирішують. Держава без якогось тиску суспільства навряд чи буде щось змінювати. Вона зауважила, що українські журналісти надто мало уваги приділяють висвітленню ситуації, в якій перебуває населення в районі збройного конфлікту, в тому числі й у звільнених містах. За її словами, на Донбасі живуть близько 320 000 інвалідів, які потребують допомоги і є найбільш вразливою цивільною групою в цьому конфліктів, але ані медіа, ані держава не помічають їхнього становища.

Підбирайте одяг правильних кольорів

Про юридичні аспекти і правовий захист журналіста, що їде в АТО, розповів Володимир Нестерович, експерт із міжнародного права.

«Перед поїздкою треба, перш за все, застрахувати своє життя, майно. Оформити офіційне відрядження у ЗМІ по місцю роботи, вивчити національні та міжнародні засади роботи журналіста під час військових конфліктів. Медичне обстеження треба пройти обов’язково, включаючи рентген, та оформити його як медичний висновок. Не забути про щеплення», — каже Володимир Нестерович.

Підбираючи одяг, пам’ятайте, що в жодному не можна вдягатися в камуфляж. Не радить експерт вдягатися у темно-коричневе, чорне, сіре, синє, зелене. В усіх цих випадках вас можуть здалеку сприйняти за військового і вбити на місці. Бронежилет ліпше брати синій. Журналістів часто сприймають за військових й тому, що камера здалеку схожа на гранатомет. Відблиск камери на сонці або підсвітка вночі можуть скидатися на снайпера. Тому свій одяг і техніку краще позначати написами «PRESS» або «TV» — аби було видно здалеку.

«Журналіст має орієнтуватися в місцевості, читати карти, вміти надавати першу медичну допомогу. Причому ці дії мають бути доведені до автоматизму, бо в гострих ситуаціях всі знання кудись моментально зникають. Обов’язково почистіть перед поїздкою свій телефон, приберіть усі повідомлення й номери, які можуть нашкодити вам або вашим близьким. Але при цьому не можна лишати телефон абсолютно “чистим”, бо це теж може викликати підозру», — наголошує Нестерович.

Він каже: журналісти легко можуть потрапити в полон, як і будь-які інші люди. Найчастіше журналістів беруть у полон із таких причин: пограбування, перешкоджання фіксації злочинів бойовиків, сприйняття журналістів як диверсантів або шпигунів. Якщо журналіст потрапляє в полон, йому може значно допомогти наявність акредитації. Вона дасть бойовикам зрозуміти, що ви насправді виконуєте редакційне завдання і не є диверсантами чи провокаторами. Зробити її можна, надіславши пакет документів у Штаб АТО. Крім того, акредитація допоможе в разі, якщо ви отримаєте поранення і треба буде отримати страховку.

Нестерович також дав контакти Центру допомоги полоненим, до якого можна звертатися, якщо ваші близькі і знайомі потрапили в полон (0800-501-482, E-mail: polonhelp@ssu.gov.ua).

«На Донбасі ми маємо справу з неміжнародним збройним конфліктом»

Окрім українського законодавства, журналіст повинен знати й міжнародні норми. Так, міжнародне гуманітарне право, основною метою якого є захист жертв збройних конфліктів і цивільного населення, не лише регламентує статус журналіста під час збройного конфлікту. Воно визначає сам конфлікт і диктує певні терміни, розповідає професор Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка Микола Гнатовський. Їх варто було б використовувати ЗМІ.

«На Донбасі ми маємо справу з неміжнародним збройним конфліктом. І треба розуміти, що цей термін не є синонімом "громадянської війни”. І що би не казали на брифінгах наші речники, ця ситуація не перестане бути збройним конфліктом. Ми є жертвами агресії, ми це визнаємо. Але при цьому кажемо, що в нас не війна, не збройний конфлікт, а АТО», — каже Микола Гнатовський. Водночас у Криму ми маємо справу з міжнародним збройним конфліктом, оскільки окупація — це завжди міжнародний збройний конфлікт.

Визнання когось терористами — суб’єктивна справа, каже він. Тому цей термін теж краще не використовувати просто так. «Збройні групи» — найкращий нейтральний термін, щоб іменувати тих, кого кличуть терористами. Ще можна використовувати більш негативно забарвлене слово — «бойовики».

За нормами міжнародного гуманітарного права, каже Гнатовський, люди на війні діляться на два види. Комбатанти — це ті, хто воює. Вони не притягаються до відповідальності за участь у бойових діях. Другі — це цивільні особи. Їх можна притягти до відповідальності за те, що взяли в руки зброю й почали стріляти.

Журналісти можуть мати різний юридичний статус у міжнародному військовому конфлікті. Воєнні кореспонденти — журналісти, які слідують за збройними силами: мають право на статус військовополоненого, але не беруть участі у збройному конфлікті. Їх слід розглядати як осіб, що не беруть участі у воєнних діях («некомбатанти») — ст. 4 Женевської конвенції ІІІ. Незалежні професійні журналісти мають статус цивільних осіб та користуються захистом як цивільні особи (ст. 79 додаткового протоколу І).

Також Микола Гнатовський наголосив — якщо журналіста затримано іноземними військовослужбовцями, він отримує захист згідно з міжнародним правом:

  • як військовополонений, якщо він є воєнним кореспондентом, або
  • як цивільна особа в руках супротивної сторони, громадянином якої він не є.

Якщо журналіста затримано бойовиками під час неміжнародного збройного конфлікту, він користується статусом цивільної особи та правом на повагу й захист за статтею 3, спільною для Женевських конвенцій, та статтею 4 додаткового протоколу ІІ.

 

comments powered by Disqus