25 жовтня відбулася загальноукраїнська конференція «Журналістська освіта в Україні: що маємо і куди рухаємося?», яку організувала й провела ГО «Детектор медіа» за підтримки Міністерства закордонних прав Чехії. Захід відкрили виступом виконавчої директорки організації Діани Дуцик, яка презентувала результати дослідження «Стан журналістської освіти на факультетах журналістики в Україні», раніше оприлюднені на MediaSapiens.

За словами пані Дуцик, дослідники насамперед прагнули виявити основні проблеми в змісті організації журналістської освіти в країні.

«Я не скажу, що ми отримали дуже глибинний аналіз, оскільки аналізували саме ту інформацію, яку надавали нам самі університети. 39 вишів одержали наші анкети й лише 19 надали відповіді», - зауважила вона. Крім рейтингового оцінювання факультетів, дослідження мало ще два компоненти:

• онлайн-анкетування представників медіаіндустрії (39 редакцій у п’яти областях: Львівській, Одеській, Вінницькій, Сумській та Запорізькій);
• дві фокус-групи з випускниками факультетів журналістики в Києві та Київській області.

«У нас не було ресурсів, аби охопити всю Україну, тому ми точково вибрали регіони», – сказала пані Дуцик.

Про виявлені проблеми в системі журналістської освіти

Діана Дуцик зазначила, що нинішня система освіти є негнучкою, унаслідок чого не встигає адаптуватися до динамічного розвитку медіаринку. Його зміни створюють нову парадигму функціонування медіа: завдання останніх тепер полягає не так у тому, щоб зібрати інформацію, як верифікувати її. А це мало б змінювати самі підходи до системи викладання та формування різних навчальних курсів для журналістів. «Постійна критика системи української журналістської освіти з боку медіаринку, відсутність якісних випускників, якісних журналістських кадрів провокує ринок створювати власні школи», – наголосила пані Дуцик.  Медіаекспертка також акцентувала увагу на тому, що класичній університетській освіті наступає на п’яти безкоштовна онлайн-освіта, яка, хоч і розвивається в Україні повільніше, ніж на Заході, у майбутньому становитиме серйозну конкуренцію вишам.

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Детектор медіа»

«Наприклад, освітня платформа Prometheus за останній час запустила тільки чотири таких курси: аналіз даних і статистичне виведення мовою R; машинне навчання; візуалізація даних; обробка та аналіз великих даних. Усе це безкоштовно й в онлайн-доступі. Класична журналістська освіта повільно реагує на всі ці виклики», – розповіла Діана Дуцик.

Серед проблем, які виявило дослідження, експертка зосередилася на таких:

• навчальні плани часто перенасичені філологічними дисциплінами. Фокус-групи з випускниками журналістських факультетів виявили, що отриманих практичних навичок випускникам було недостатньо;
• у значній кількості випадків практичний журналістський досвід викладачів є доволі скромним. Учасники фокус-групи засвідчили, що студенти часто незадоволені якістю викладання та компетентністю викладачів;
• факультети журналістики технічно оснащені дуже нерівномірно. Лише кілька ВНЗ мають добре обладнані студії, ньюзруми та мультимедійні аудиторії.
• вишам бракує зв'язку з медіаіндустрією. Взаємодію факультетів журналістики з медіа обмежено проведенням майстер-класів та гостьових лекцій. Натомість спільних медіапродуктів, літніх шкіл тощо практично немає;
• із 39 факультетів і кафедр, які готують майбутніх журналістів, лише 20 мають окремий сайт. Із цих 20 сайтів тільки два містять повну інформацію про викладачів, курси, діяльність кафедри тощо.

Докладніше про кожну з проблем розповів кандидат наук із соціальних комунікацій та член експертної групи Володимир Литвиненко.

Більше про методологію

Дарія Орлова, координаторка дослідницької групи, зазначила, що методологія рейтингу спричинила критику й дискусії, однак треба розуміти, що питання методології подібних освітніх рейтингів дискусійне й на міжнародному рівн: перед тим як розпочинати дослідження, його автори вивчили іноземний досвід і побачили, що можуть існувати дуже різні підходи до визначення тих показників, за якими відбувається оцінювання якості освіти.

Для прикладу, відомий авторитетний рейтинг QS World University Rankings ураховує такі показники, як:

• репутація університету
• дослідницький вплив (показник цитованості)
• співвідношення викладачів і кількості студентів
• кількість міжнародних студентів

Своєю чергою американський рейтинг, який здіснює U.S. News & World Report, за словами дослідниці, ураховує середній бал вступників, конкурс (тобто рівень конкурсу серед абітурієнтів), середню зарплатню викладачів і навіть показник рівня благодійних внесків серед випускників (це є справді поширеним явищем у США). 

«Якщо вести мову про галузеві рейтинги програм або факультетів, то це вже дещо інша історія, – пояснила пані Орлова. – Наприклад, у США є рейтинги журналістських програм, які враховують середню зарплату випускників після закінчення навчання. Крім того, інколи враховують такий показник, як відсоток тих, що працюють за фахом. Напевно це дуже добрий показник, проблема лише в тому, як ці дані зібрати. Виходячи з українського контексту, коли є проблема з доступом до даних і коли невідомо, чи хтось ці дані взагалі відстежує, ми вирішили взяти дещо інші показники». Ці показники подано нижче:

• навчальна програма та викладацький склад;
• ресурси/технічна оснащеність і можливості для професійного розвитку під час навчання;
• взаємодія з медіаіндустрією;
• включеність у міжнародний контекст;
• комунікація із зовнішньою аудиторією та випускниками.

Дарія Орлова, координаторка дослідницької групи

«У нас були обмеження методології: ми аналізували відповіді факультетів, а не їхню діяльність, тобто всі оцінки ґрунтувалися саме на основі інформації, наданої у відповідях на наші інформаційні запити», – наголосила пані Орлова. Інші обмеження – неможливість перевірити інформацію, адже перевірка безпосередньо самих вишів потребувала б великої кількості ресурсів і часу: «Відповіді  були часто недеталізовані, їх подавали в різному форматі, що ускладнювало оцінювання. Тому отримані дані ми передусім розглядаємо як інструмент, щоб подивитись на ситуацію загалом».

Володимир Литвиненко, член дослідницької групи

Погляд чиновників

На думку першої заступниці міністра інформаційної політики Еміне Джапарової, здійснене дослідження має велику вагу, однак проблеми у сфері журналістської освіти, про які заявили представники «Детектора медіа», притаманні не тільки цій галузі, а й системі освіти в цілому: «Те, що ми переживаємо як суспільство впродовж останніх трьох років, ніхто не замовляв. Тобто це такі умови постійного форс-мажору. І те, що ви сьогодні піднімаєте цю дискусію, для мене є показником того, що процес триває […] і врешті-решт матиме результат». На думку пані Джапарової, цим результатом має стати домовленість усередині медіаспільноти, між медіаринком та освітянами.

Еміне Джапарова, заступниця міністра інформаційної політики 

«Наша система журналістської освіти потребує прискіпливої уваги, у нас немає переконаності в міністерстві, що журналістська освіта якісна в усіх навчальних закладах», – сказав Олег Шаров, директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України.

Олег Шаров, директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України

Він зазначив, що нині багато говорять про те, що немає сенсу навчатися журналістики чотири роки: «Я не експерт у цій сфері, тож не можу сказати, чи більш вдалим є підхід, коли основна спеціальність не журналістська, і чи достатньо лише магістерки із журналістики. Однак однозначно, що концепцію бакалаврської програми треба змінитив бік збільшення практики».

Питання доцільності чотирирічного бакалаврату із журналістики та взагалі того, якій із наявних моделей системи журосвіти надати перевагу, постійно порушували різні учасники дискусії. MediaSapiens, до речі, обговорював це питання раніше з екс-міністром освіти Сергієм Квітом, а ще раніше – з представниками медіаринку.

Не менш цікавий момент, на який звернув увагу директор департаменту вищої освіти, стосується доцільності творчого конкурсу та курйозів, пов’язаних із ним.

«З вивчення вступної кампанії починає створюватися дивне враження: якщо зі спеціальності “журналістика” прибрати творчий конкурс, то в нас дуже зменшиться кількість вступників і ще більше зменшиться кількість контрактників. Тому що багато осіб розглядає журналістику як спеціальність, оскільки на неї можна подати документи не з трьома сертифікатами ЗНО, а з двома. Питання: чи сприяє це якості журналістської освіти за такою значущою спеціальністю, як журналістика? Далі. Чи досліджував хто-небудь кореляцію між результатами творчого конкурсу й оцінками ЗНО бодай з української мови та літератури?» – пан Шаров порадив кожному проглянути цю інформацію на сайті vstup.info, обіцяючи цікаві контрасти.

На думку керівника Школи журналістики УКУ Ігоря Балинського, ключем до розв’язання проблеми журналістської освіти є альтернативність її підходів: «Я не прихильник тієї думки, що треба ліквідувати всі бакалаврські програми. Але я вважаю, що важливо, аби існували різні типи журналістської освіти, як це й буває в інших країнах. Треба, щоб абітурієнт мав вибір, яку систему вибрати, це позитивно вплине на ринок. Головне позбутися домінантного пострадянського підходу, коли одна можливість – бакалаврат чотири роки і потім магістерка. На сьогодні наш виш і Могилянка є єдиними винятками».

«Освітні гетто», або Досвід Могилянки та УКУ

Про те, як функціонують магістерські програми, які стали лідерами рейтингу та ефективність яких постійно відзначають представники медіаринку, розповідали їхні керівники Ігор Балинський та Євген Федченко.

«Дослідження, яке здійснила ГО «Детектор медіа», є для мене надзвичайно цікавим, – сказав пан Балинський. – Але в нас (із Євгеном Федченком. - MS) трохи неформатні освітні програми. Інколи жартома на кафедрі я кажу, що ми є такими собі освітніми «гетто». Тому що ми вчимо студентів, постійно експериментуючи над ними. Студентів Школи журналістики УКУ називають зомбі, тому що вони постійно хочуть спати».

Світлана Єременко, Ігор Балинський

Керівник Школи журналістики УКУ розповідає, що у своїй магістерці вони вже вивели формулу ефективного навчання, яка полягає в тому, щоб за два роки дати студентам цінності, знання та навички. «Це поєднання, з нашої точки зору, є надзвичайно важливим. Більшість колег зазвичай розуміє, що можна розповісти все про стандарти, вони (студенти. - MS) можуть чудово знати журналістську етику, але якщо немає певного стрижня, немає точки опору в разі переходу на роботу в редакцію […] то він (студент. - MS) візьме гроші, і на тому все закінчиться. Тобто питання цінностей – це питання спротиву порушенням стандартів», – наголошує пан Балинський. Він також зауважує, що критично важливим є вміння збалансувати знання. «Мені здається, що питання якості журналістської освіти – це питання балансування академічного компоненту та, як ми це називаємо, позаакадемічних освітніх сервісів, до чого ми відносимо майстер-класи, школи, тренінги, стажування. Якщо ми зможемо збалансувати ці речі, то на виході ми отримаємо випускника, який мав би знайти роботу та мав би можливість реалізувати те, що в нього вклали», – каже керівник Школи УКУ. А головним мірилом ефективності роботи будь-якого навчального закладу пан Балинський уважає портфоліо студента. 

Навряд чи може посперечатися із цим директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко, оскільки й для цієї магістерської програми вкрай важливим є акцент на технічній універсальності журналіста та його вмінні використовувати набуті знання для створення повноцінного журналістського  продукту. Пан Федченко зауважив, що здійснене дослідження «є першим в Україні self-assessment факультетів»: така самооцінка поширена на Заході, але є новацією для українських вишів, «тому що в нас оцінку діяльності шкіл журналістики, факультетів, інститутів завжди давало Міністерство освіти». На думку Євгена Федченка, університети повинні самі давати оцінку своїй діяльності, а не очікувати, що прийде хтось і зробить це за них.

Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики 

Другою перепоною на шляху до розв’язання проблем у журналістській освіті директор МШЖ вважає те, що не всі у цій сфері орієнтуються на результат: дехто хоче підтримувати статус-кво, який часто називають традицією. Наприклад, пан Федченко розповів, що іще на початку свого входження у сферу журналістської освіти він побував в одному з американських вишів, а після повернення пішов на навчання до методичної комісії.  «Я виступив там, почав розказувати про весь цей досвід, мовляв, давайте ми не будемо вигадувати велосипед, усе ж придумано, можна взяти й просто робити, – розповів пан Федченко. – На що мені відповіли: ні, ти не розумієш. Чому ми не можемо взяти американський досвід? “Тому, що ми особливі, – сказав один професор. – Ми не можемо взяти їхнє розтоптане взуття, – це я цитую зараз, – і вдягнути на нашу українську ногу”. […] То був мій перший і останній візит у методичну комісію. Я зрозумів, що нам не по дорозі. Але якщо ми не можемо змінити систему, є інший шлях: її можна підривати зсередини».

Що важливо, пан Федченко заперечує відсутність зацікавлення в медіаіндустрії щодо підготовки студентів за фахом (хоча на це нарікав директор Інституту журналістики КНУ в інтерв’ю MediaSapiens. – MS). Співпрацю з медіаринком директор МШЖ назвав ключовим аспектом функціонування журналістської освіти: «Якщо хтось скаже, що її немає та що медіаіндустрія уникає цього, я можу це заперечити, тому що ця співпраця існує на багатьох рівнях. Майстер-класи, стажування, практики, залучення наших викладачів школи, які проводять тренінги для медіаорганізацій».

Проте Євген Федченко визнав, що МШЖ теж має проблеми, над якими ще треба чимало працювати, і переконаний, що більше уваги слід приділяти самокритиці, а не «витрушуванню місця в рейтингу».

До речі, нинішнього року і Школа журналістики УКУ, і Могилянська школа журналістики долучилися до програми Fulbright Specialist, про що розповіла Марта Коломиєць, директорка Програми імені Фулбрайта в Україні. Наприклад, у Школі журналістики УКУ викладатиме лауреат Пулітцерівської премії фотожурналіст Денніс Чемберлін, а в МШЖ курс із розслідувальної журналістики вестиме Шеріл Рід. Окрім того, за словами пані Коломиєць, колишній директор «Голосу Америки» Адріян Кармазин прочитає лекції про медіа та президентську кампанію в США в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна (по два тижні в кожному). 

Досвід «класичних» моделей

Завідувачка кафедри журналістики Національного університету «Одеська юридична академія» Тетяна Кузнецова вважає, що ефективність навчального процесу головним чином залежить тільки від двох сторін – викладача й студента. За її словами, упродовж останніх 10 років вона наполягала на тому, щоб студент мав змогу вибирати не лише предмети, а й викладачів. Пані Кузнецова також на власному прикладі доводить, що за бажання можна забезпечити студентів різноманітною практикою, і в цьому нині нема жодних труднощів: «Сьогодні казали, що бази практик немає. Я років три все намагаюся зробити так, щоб мої студенти мали змогу пройти практику в різних регіонах України. Із цією пропозицією я завжди звертаюся до своїх колег з інших навчальних закладів, і дуже рада, що мене підтримують. Мої студенти їдуть в інше місто, там проходять практику, а я приймаю студентів з іншого навчального закладу». 

Найбільшу проблему завідувачка кафедри вбачає в падінні загального рівня знань журналістів, на чому також наголошувала директорка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко, чиї дослідження окремих регіональних видань засвідчили про те, що ЗМІ практично дезінформують громадян.

«Коли я мала нагоду подорожувати містами й заїжджати в різні навчальні заклади, я зіткнулася з тим, що дуже багато студентів не розуміються ні на мистецтві, ні на літературі, не знають навіть метрів журналістики», - розповіла про цьогорічний досвід пані Кузнецова.

Тетяна Кузнецова, завідувачка кафедри журналістики Національного університету «Одеська юридична академія» 

Тому, на її погляд, два роки – це занадто короткий термін для навчання журналістів, допустимий тільки в разі магістерської програми. Вона вважає, що студенту вкрай важливо дати системні й глибокі знання та що він обов’язково має розумітися на політичних, культурних або інших процесах.

Що рівень знань абітурієнтів падає (особливо в тих, що вступають у регіональні виші), погодилася й Тетяна Бондаренко, завідувачка кафедри журналістики Навчально-наукового Інституту української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, який не відображено в рейтингу ГО «Детектор медіа»: «По-перше, падає в країні не лише рівень журналістської освіти, а й освіти загалом. У нас є творчий конкурс, і коли абітурієнти вступають, вони кажуть, що півень – рідкісний домашній птах, занесений у Червону книгу, або, скажімо, цього року Ольгу Кобилянську назвали гірською кобилицею. Із цього і смішно, і плакати хочеться. Тому якщо все-таки в столичні заклади вступають “вершки”, то ми навчаємо всіх тих, котрі до нас вступають, особливо на контрактну форму. Тому очевидно, що рівень освіти слабший».

Окрім того, пані Бондаренко наголосила, що навіть у колег із кафедри немає чіткого бачення стратегії журналістської освіти в університеті, а збагнути, до чого слід прагнути, їй дуже допомогли критерії дослідження ГО «Детектор медіа»: «Ви знаєте, я 1 вересня розпочала засідання кафедри й поставила запитання колегам про те, якою вони бачать стратегію розвитку кафедри. Це було, мабуть, найстрашніше запитання, тому що я взагалі не почула відповіді від них. І от нині я теж дуже сумнівалася з приводу того, куди ми взагалі рухаємося. З року в рік ми набираємо студентів. Вивчили чотири роки – відпустили. Вивчили чотири роки –відпустили. І так усе без якоїсь стратегії. Коли ж я побачила ці критерії, то була дуже щаслива, тому що дістала відповідь на запитання «Що робити?», «Що не зроблено?» і «Куди рухатися далі?».

Тетяна Бондаренко, Артем Захарченко

Пані Бондаренко також нарікає на те, що викладачі не мотивовані, не готові адаптувати свої курси під журналістів і що є серйозні проблеми зі змістом нежурналістських дисциплін. «Іще одна проблема, з якою я постійно борюся, – це наповнення фаховим змістом інших дисциплін. Наприклад, англійської мови. Я звернулася на кафедру англійської мови й попросила показати текст, який студенти вивчають або читають. Це було унікально, я знайшла свій улюблений текст – «LondonisacapitalofGreatBritan». Я його перекладаю зовсім по-іншому, це моя авторська версія: «Я жертва радянської системи освіти». Звернулась на інтелектуальну власність –  там розповідають про винаходи в лісництві. Не знаю, коли це знадобиться журналістові, але переконати завідувачів кафедри адаптувати якоюсь мірою курси для студентів залежно від спеціальності…  Дуже мало хто реагує на це й хоче щось змінювати», – розповіла вона. 

Проблеми кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, за словами її завідувачки Любові Хавкіної, починаються з того, що кафедра є лише частиною філологічного факультету, який часто не розуміє її потреб. «Хоч би яким гарним був факультет, ми все одно є заручниками того, яким чином на цьому факультеті бачать освіту як таку та що наш деканат уважає за потрібне побачити в навчальних планах. Відповідно ми не маємо свободи в тому, щоб наші навчальні плани були саме такими, якими хочемо їх бачити ми та наші студенти. Усе одно в нас буде забагато філологічного, у чомусь це плюс, але це обмежує змогу внести певні дисципліни, виокремити певні спеціалізації», –пояснила пані Хавкіна.

Стосовно рейтингу вона відзначила, що дані, надані на запит, не відображають повної картини стану журосвіти в їхньому виші, оскільки ситуції де-юре й де-факто дуже різняться: «У деяких питаннях ми скоріше відповіли в мінус собі, наприклад, коли йшлося про техніку, програмне забезпечення. Що ми маємо заявляти: те, що в нас є офіційно, чи те, чим користуються наші студенти неофіційно? Ми ведемо мову про ту техніку, яка є в нас на балансі, чи ту, яку принесли викладачі? Це дуже велика різниця. Коли ми заявляємо офіційну частину, то виходить, що в нас усе набагато гірше, ніж воно є, і студенти навряд чи змогли б вчитися, якби воно було таким насправді».

Любов Хавкіна, завідувачка кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Також пані Хавкіна сказала, що вважає сумнівною ідею тематичної спеціалізації студентів, які навчаються журналістики, принаймні на перших курсах, оскільки абітурієнти, зважаючи на їхній вік і брак розуміння професії, часто не можуть глобально визначитися зі сферою, не кажучи вже про вузький напрям. «У нас дві спеціалізації: телевізійна та пресова, і студенти дуже часто не можуть навіть у межах цього визначитися. Ми бачимо, що наші телевізійники йдуть на сайти, у газети й прес-служби, а наші газетярі, які більше зорієнтовані на пресу та інтернет-журналістику, ідуть на телебачення й радіо. […] Так усі хлопці захочуть бути спортивними журналістами, як ми це бачимо в нас, але потім виявляється, що вони дуже гарні журналісти широкого профілю й зовсім іншого. Просто вони самі свої можливості звужують напочатку. Тож, як на мене, такі спеціалізації можуть існувати, але не з першого курсу, жодною мірою».

Думки Тетяни Кузнецової щодо реальних можливостей упроваджувати інноваційні підходи підтвердила завідувачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса Олена Тараненко. У зв'язку з воєнними подіями на сході України цей виш був змушений починати все спочатку, що, на подив самих освітян, пішло йому на користь. Щоправда, переймати досвід нових моделей дуже непросто, оскільки система цьому протистоїть. «3 листопада 2014 року Донецький національний університет розпочав свою діяльність у Вінниці практично з нуля, утративши всю матеріально-технічну базу, і ми були змушені оці всі інноваційні методики запроваджувати під час навчального процесу. А потім утягнулися. І ці всі гостьові лекції, майстер-класи, гостьові лектори стали для нас сталою практикою. Це дає нам тепер і гарну славу, і добрі набори. Але я скажу чесно, що все це відбувається не в рамках системи, а всупереч їй. Як я це роблю, якщо можна, не буду розповідати. Але мені дуже хотілося б отримати майстер-класи від Могилянки та УКУ, як це роблять вони», – призналася пані Тараненко.

Олена Татаренко, завідувачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса 

Цікаво, що постійна критика Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка з боку представників медіаринку стала поштовхом до проведення дослідження всередині самого вишу. Про це в рамках дискусії розповів викладач і координатор проекту «Інститут журналістики по-європейськи» Артем Захарченко.

 «Можна позаздрити Школі журналістики УКУ або Могилянці через те, що туди приходять, по-перше, дуже мотивовані студенти, а в нас вони досить різні, принаймні на останніх курсах. Ми вирішили, якщо дізнаємося, у яких медіа вони хочуть працювати, то зможемо із часом звернутися до цих медіа й спитати. Нині завершено перший етап цього дослідження, ми опитали студентів і з’ясували, у яких медіа вони хочуть працювати, а також яких навичок і знань їм бракує. Виявилося, що ситуація не така критична, як нам здавалося напочатку. Близько половини студентів задоволені рівнем освіти. Студенти незадоволені окремими дисциплінами. Велика незадоволеність виявляється в технічних дисциплінах. Водночас, на наш подив, має місце дуже низька незадоволеність щодо комунікаційних навичок», – зазначив координатор проекту.

Щоправда, якщо дослідники вважали, що базові гуманітарні дисципліни викладають в Інституті якісно, то відповіді респондентів засвідчили протилежне: чимало студентів назвали викладання таких дисциплін, як історія та політологія, застарілим. За словами пана Захарченка, ці дані незабаром оприлюднять, і вони доречно доповнять результати дослідження ГО «Детектор медіа», хоча й стосуються тільки одного вишу.

Про проблеми взаємодії між освітянами та медіаіндустрією читайте в наступному матеріалі MediaSapiens.

Більше фото  з конференціїї дивіться у Facebook

Фото Надії Федорової