Немає водопроводу. Електрику вмикають зрідка. Ніхто не мовить жодного слова французькою чи англійською. Холоднеча. Фоторепортер Олів’є Вуазен (Olivier Voisin) страшенно самотній, ізольований від світу разом із невеликим загоном повстанців на лінії фронту в північній Сирії. Повстанці настільки збідніли, що їм немає за що купити боєприпаси. Вони чекають, рубаючи дрова в горах, щоб зігрітися.

«Умови життя тут більш ніж хисткі. Вони жорсткі», – пише Олів’є в середу, 20 лютого [2013], знайшовши нарешті підключення до інтернету.

«Артилерія стріляє майже щодвадцять хвилин. Я відчуваю, що вогонь ведуть наосліп, та їхні гармати доволі потужні, щоб накрити близько двадцяти кілометрів», – продовжує він у повідомленні, надісланому близькій подрузі – італійській журналістці Мімозі Мартіні (Mimosa Martini). Він розповідає, що сфотографував у місті Хама родину біженців, які мешкають без засобів до існування в глибині печер. «Вони втратили все…».

За словами журналістки, «Олів’є жахала війна. Та, взявши себе в руки, він терпів її. Хотів бути свідком подій».

Із літа 2012 року, коли повстанці взяли Алеппо, Олів’є повністю присвятив себе висвітленню громадянської війни в Сирії. Його остання подорож виявилася, певно, найважчою.

Бути фоторепортером-фрілансером – означає обходитися мінімумом грошей, розповідаючи про болісний конфлікт, що, схоже, тягнеться до нескінченності, відколи понад два роки тому сирійці повстали проти диктатури Башара Асада. Без редакційної підтримки фотокор не в змозі найняти водія або перекладача чи мати хоч якісь гарантії, що дозволяють почуватися мобільним і незалежним, зменшуючи небезпеки.

Деякі його друзі – так само, як і він, військові кореспонденти, спілкуються з ним в інтернеті. Ні в кого з них не викликає захоплення те, що Олів’є сам перетнув сирійський кордон, блукаючи між мінними полями, щоб дістатися північного заходу країни. Тут клубок бойових дій найбільш заплутаний, ополченці з обох сторін викрадають людей, вимагають викупів і катують.

У сирійській війні вже загинуло понад 60 тис. осіб, 400 тис. опинилися в становищі переміщених осіб. Покинуті Заходом, роззброєні, деякі сирійці повернулися до загонів джихадистських радикалів.

Олів’є – у вразливому становищі. Однак він знає, що перебування в небезпечній зоні дає йому можливість робити ексклюзивні знімки військових дій. Досі інформаційні агентства та інші медіа купували їх у нього надто скупо. Тож йому довелося відмовитися від фотоательє в Парижі, бо нічим було платити за оренду. В Олів’є не лишалося іншого вибору, ніж той, який визначила йому доля, – вирушити до Сирії й домагатися успіху там…

«Того вечора, – згадує Мімоза, – я надіслала йому повідомлення про те, що вже час повертатися. Та навряд чи він зміг його прочитати».

У четвер вранці Олів’є Вуазен надто наближається до лінії фронту. Його разом із трьома повстанцями скошує снаряд, випущений танком. Це сталося десь майже об 11-й вечора. Тоді двоє французьких фоторепортерів помічають його в групі поранених, яких доправляють до шпиталю для повстанців, неподалік турецького кордону.

«Я відразу зрозумів, що це серйозно. Олів’є був непритомний. Його права рука розшматована, а з черепа стримів осколок, – згадує Кріс Юбі (Chris Huby), який прибув до Сирії за два тижні до цього з Олів’є та Едуаром Еліасом (Edouard Elias). За його словами, «лікарі удавали, що він виплутається. Та, розмовляючи між собою по-арабськи, казали, що шансів вижити в нього менше п’яти відсотків».

Евакуйований до Туреччини у важкому стані, Олів’є страждає від крововиливу в мозок. Його друг Алексіс Моншове (Alexis Monchovet) вскакує в літак, щоб потрапити до клініки в Антіокії. «Ми нічим не могли зарадити. Однак сподівалися на те, що становище, можливо, змінить віра», – каже режисер-документаліст.

Однак урятувати від загибелі тяжко пораненого Олів’є вже не могло ніщо.

Бургундець за освітою, кореєць за кольором шкіри та космополіт у душі, Олів’є Вуазен завжди боровся за те, щоб його життя мало сенс, за те, щоби знайти своє місце у світі.

Він народився 1974 року в Південній Кореї. Мати – неодружена жінка, яка жила в надзвичайно консервативному суспільстві, кинула його. Всиновлений у трирічному віці французькою парою, він виріс із трьома сестрами в селі Жіврі у виноробній Бургундії.

Олів’є натяками згадував про самотнє дитинство єдиного хлопчика-азійця в усамітненому населеному пункті. Він часто ховався на горищі в бабусі, читаючи книжки про комічні пригоди, старі номери Paris Match та мріючи про широкий світ.

Підліток Вуазен хотів стати пілотом-винищувачем, але не зміг через поганий зір. Захопившись фотосправою, він служитиме в армії, вступить до духовної семінарії, щоб набути сан священика, а потім отримає диплом інженера з комп’ютерної техніки. Надзвичайно релігійний, католик за віросповіданням, одразу після падіння комунізму він разом із християнською групою здійснює подорож країнами Східної Європи, готує свій перший репортаж.

Він намагатиметься створити сім’ю в Німеччині, де його колишня дружина виховує нині трьох його дітей. 2008 року Олів’є виїздив до Південної Кореї в пошуках матері. Зрештою він знайшов її слід у Каліфорнії, куди вона емігрувала. Тут він знайшов і другу родину.

Олів’є дізнається про те, як його кинули. Подібно до 250 тис. дітей, що їх Південна Корея виставила для всиновлення.

«Для Олів’є це був шок. Він відчував себе жертвою державної торгівлі людьми», – згадує його друг Алексіс, який почав знімати з ним документальний фільм на цю тему.

«Проблема всиновлення викликала в нього репортажний вірус, – свідчить Моншове. – Олів’є висвітлював конфлікти в Палестині та Лівії, кризи на Гаїті та в Кенії. Однак виявити себе прагнув головним чином у сирійськійі війні».

«Він виявляв мужність і був як оголений нерв. Дві теми були особливо близькими серцю Олів’є – усиновлення дітей і Сирія, – каже Моншове. – До Сирії його мав привести репортаж для Paris Match. Ми отримали візу, щоб відсвяткувати Різдво разом із християнською громадою в Алеппо. Та в останній момент Дамаск скасував дозвіл».

«Я відчував у ньому непідробну щирість» – пише д-р Антуан (Antoine), член християнського осередку, який намагався допомогти їм приїхати до Сирії легально.

«Я проклинаю всі війни й зокрема цю, – пише він мені після смерті Олів’є. – Вона знищує почуття невинності в країні мого дитинства, сліди цивілізації на древній землі, строкатого населення – мирного й гостинного. Перетворює країну на руїни, на осередки смерті та ненависті».

Останнім часом у новинах нехтували громадянською війною в Сирії. Особливо у Франції, де увага привернута до військового конфлікту в Малі. «Чимало журналістів перескакують від одного до іншого. Однак це не стосується Олів’є, – зауважує Моншове. – Він ніколи не ставив питання, щоб поїхати кудись в інше місце. У Бургундію до його родини надходило обмаль новин».

«Він прагнув показати всьому світові нещастя країни, охопленої війною, та несправедливість, від якої страждають там люди», – заявила його прийомна матір місцевій газеті.

Ніколь Вуазен (Nicole Voisin) знала, що її прийомний син їздив у небезпечні країни. «Однак нам не відомо про це докладніше… Допоки його смертельно не поранили, ми не знали, що він перебував у Сирії», – каже вона.

Ще принаймні 80 людей загинуло того дня в спустошеній країні. Серед них – футболіст, убитий ракетою під час тренування. Чимало з них стали жертвами вибуху замінованої автівки в Дамаску. Інші постраждали від залпів ракет в Алеппо.

В інтернеті з’являються все нові й нові дружні співчуття Олів’є Вуазену. «Прощавай, прекрасна крихітна зранена душе, – пише його ближній. – Сподіваюся, що вона умиротворилася».

Автор: Альфред де Монтеск’ю (Alfred de Montesquiou)

Джерело: Paris Match

Переклад: Аркадій Сидорук

Читайте також разючі спогади про війну в Сирії кореспондента ВВС Пола Вуда «Третій рік у сирійському пеклі»