«Я казав не так, це журналісти все перекрутили!» - найтиповіша відмазка офіційних осіб, які бовкнули дурницю й не хочуть за неї відповідати. Часом спроба відкараскатись від власних слів призводить до ще більшої ганьби, коли журналісти у відповідь публікують відео або диктофонний запис.

Та разом із тим щодня чимало ньюзмейкерів і експертів справді стають жертвами хибної інтерпретації, некоректного скорочення, неточного перекладу чи варварського монтажу. Побачивши на шпальтах або в ефірі власні коментарі чи інтерв’ю, люди хапаються за голову: я ж зовсім не те мав на увазі! Ось кілька порад, які можуть допомогти в цій ситуації.

1. Якщо це можливо, давайте коментарі письмово. Запитайте журналіста, який звернувся до вас із проханням про коментар, чи влаштує його, якщо ви надішлете відповіді на запитання протягом кількадесятьох хвилин електронною поштою. Тоді ви матимете час, щоб сформулювати свої думки й перечитати їх зайвий раз перед тим, як відсилати.  Також ви побачите, який вигляд матиме ваш коментар на моніторі чи папері. Звісно, це треба робити швидко, в ідеалі – негайно, не змушуючи журналіста чекати.

2. Не коментуйте телефоном за незручних обставин. Якщо ви за кермом машини, спускаєтесь ескалатором у метро, гуляєте узбіччям проспекту в годину пік, пірнаєте в басейн чи сидите на кіносеансі, попросіть журналіста зателефонувати пізніше – або самі зателефонуйте, коли вам буде зручно говорити. (Але не забудьте! Поставте собі нагадування.) У дискомфортних умовах ви не зможете зосередитись, це неодмінно позначиться на якості ваших коментарів, а шум може спотворити звучання слів.

3. Підготуйтеся. Якщо вам справді важливо, як аудиторія сприйме ваш коментар, попросіть журналіста зателефонувати за десять хвилин, сядьте й подумайте, що саме ви хочете сказати. Складіть план, напишіть чернетку. Навіть якщо від вас потрібно лише кілька речень, вони повинні бути досконалими. Якщо наговорите зайвого, ось побачите – під час монтажу буде вирізане все суттєве, й залишиться тільки це саме зайве.

4. Не коментуйте те, в чому ви не компетентні. Ви не втратите, а навпаки, посилите свій авторитет, ввічливо відмовивши журналістові відповідати на запитання про речі, на яких не розумієтесь. Поясніть, у яких темах ви дока, і, якщо можете, порекомендуйте людей, які є експертами в тій сфері, яку досліджує журналіст. Звісно, якщо ви офіційна особа, і йдеться про речі, що належать до сфери вашої відповідальності, ви мусите коментувати (хоча завжди можна попросити таймаут для з’ясування того, в чому ви не впевнені). Але, якщо ви агроном, а вас просять оцінити освітню реформу, краще цього не робіть. 

5. Краще говоріть менше. Рекомендація Козьми Пруткова «заткнути свій фонтан» дуже доречна в ситуації, коли вас знімають на відео або записують на диктофон для десятисекундного синхрону. Скажіть найважливіше – якщо ваша відповідь не задовольнить журналістів, вони ставитимуть вам подальші запитання. Не намагайтесь говорити про те, про що вас не питали, навіть якщо дуже хочеться.

6. Поважайте дедлайни. Якщо ви пообіцяли журналістові дати коментар «пізніше» й не зробили цього – забули чи передумали – вітаємо, ви заробили ще одного ворога, або, принаймні, недоброзичливця. Хоч яка ви зайнята людина, дедлайни – це святе. Запитайте, до якого крайнього терміну редакція готова чекати на ваш коментар, і якщо бачите, що не встигаєте в силу об’єктивних обставин, особисто перепросіть.

7. Не зловживайте правом на узгодження. Деякі персонажі, здається, отримують садистичне задоволення, беручи свої інтерв’ю чи коментарі на вичитку й затримуючи їх на цілі тижні. Журналісти не люблять і уникають  таких респондентів. Славнозвісне положення закону «Про авторське право та суміжні права», яке робить героя співавтором інтерв’ю, не стосується усних інформаційних запитів, а лише портретних чи проблемних публіцистичних матеріалів. Тому в більшості випадків ігнорування «права на узгодження» нічим не загрожує авторові. Одначе журналісти часто самі зацікавлені в тому, щоб інтерв’ю було узгоджене, аби уникнути помилок. Якщо вони знатимуть, що ви вичитуєте свої інтерв’ю сумлінно й оперативно, не викидаючи з них важливих, але «незручних» для вас фраз, ви матимете значно менше клопоту.

8. Не намагайтесь відкликати чи ревізувати коментарі.  Слово – не горобець, і якщо ви в чомусь не впевнені, краще не кажіть цього або не коментуйте взагалі. Якщо журналіст уже має ваш коментар, записаний на відео чи диктофон або висланий електронною поштою, ви не маєте права втручатись у його зміст. У разі, якщо ви з’ясували нові обставини, які впливають на суть сказаного, повідомте про це журналіста, одначе в жодному разі не наполягайте на будь-яких змінах. Людей, які «забирають свої слова назад», не поважають ні журналісти, ні аудиторія.

9. Не кажіть нічого оff the record. Якщо, звісно, не хочете, щоб ця інформація була опублікована. Пропонувати журналістові розділити з вами якусь таємницю і зберігати її означає спокушати його піти проти місії служіння суспільству. Особливо ж небезпечним є варіант, коли частина сказаного вами була для друку, частина - ні: журналіст може просто переплутати. Зрештою, все важливе, що ви розповідаєте журналістам, потрапить до медіа – якщо не від вашого імені, то анонімно, у вигляді чуток, пліток або новин із посиланням на «високопоставлене джерело». І вже точно, якщо правда розкриється, ваш аргумент «але ж це було не для друку!» ні на кого не подіє.

10. Якщо ваші слова вже перекрутили. Оцініть, наскільки серйозними є перекручення, й чи зміст опублікованого суперечить тому, що ви насправді сказали. Якщо так, ви можете звернутись до редакції з проханням опублікувати уточнення чи виправлення. Тільки не спростування! Не намагайтесь принизити журналіста й редакцію публічним визнанням їхньої помилки – це не піде на користь нікому. У разі, якщо в редакції не пішли вам назустріч, не погрожуйте судом і не оголошуйте війну – просто поставте для себе хрест на цьому засобі масової інформації і в подальшому намагайтесь виконувати пункти 1-9, спілкуючись з іншими.  Якщо ж перекручення не є фатальними, ви можете зробити журналістові зауваження в приватному порядку – без претензій, але з побажанням бути уважнішим.

«Медіаграмотність»