Саме репортери, які спеціалізуються у журналістиці даних, є найпершими захисниками права людей знати суспільно значимі факти. Таку думку висловив британський медіаексперт Девід Хігерсон. Він навів приклади, коли муніципалітети почали оприлюднювати більш детальні звіти про свої витрати: раніше для громадськості відбирали лише статті видатків, за якими витрачено понад 500 фунтів, але після великої кількості звернень журналістів чиновники вирішили, що простіше не вибирати дані окремо для кожного запиту, а давати у вільний доступ всі звіти як вони є.

Хігерсон також розповів про найбільші міфи щодо журналістики даних:

1. Це — нова галузь журналістики. Насправді ні, просто через появу зручних інструментів візуалізації та велику кількість доступної інформації її виокремлюють у певну спеціалізацію для деяких журналістів.

2. Це модний тренд, несерйозне захоплення, як твітер, і воно мине. Насправді даних все більшає, і більшає історій, які на них ґрунтуються.  

3. Це інтерпретація статистики, яку випускає держава чи компанії. Насправді підхід має бути проактивним, журналісти повинні бачити проблему, а вже потім у підтвердження чи спростування гіпотез про її причини розкопувати дані, надсилати запити тощо.

4. Це лише аналіз даних. Насправді важливе глибоке знання контексту цих даних, аби читач міг отримати об’єктивну картину. Наприклад: в окрузі Бірмінгем встановлено найбільшу кількість камер відеоспостереження у Британії. Але якщо вказати, що Бірмінгем – найбільший за територією округ, інформація набуває іншого значення.