1. Залучайте читача до історії. Хай пряме звертання недоречне у більшості жанрів, речення «Уявіть, що ви йдете до установи А отримати Б, і раптом вам кажуть В» працює краще, ніж «В установі А громадянина, що приходить отримати Б, чекає В».

2. Відкиньте спокусу банального заголовку, штампів у тексті та очевидних каламбурів (у заголовку і ліді особливо). Перевірте в ґуґлі, скільки вже існує статей з каламбуром, який ви придумали. Краще візьміть для заголовку чи для початку матеріалу яскраву цитату героя.

3. Почніть із героя і присвятіть йому більшу частину матеріалу. Якщо людину ви підберете правильно, вашої мови може і не знадобитися: історія розповість себе сама, і вона вріжеться у пам’ять більшості читачів сильніше, ніж сухі факти.

4. Проведіть пару годин в інтернеті, шукаючи аналогічні сюжети в інших регіонах та в інші часи – читачеві завжди цікаві оригінальні паралелі.

5. Сформулюйте запитання на початку чи і кінці матеріалу. Якщо на початку – матеріал повинен давати на нього відповідь. Якщо в кінці, це може бути риторичне запитання.

6. Збагатіть кожен абзац живим прикладом, метафорою чи порівнянням. Хай смисли грають у тексті, роблячи його багатогранним.

7. Використовуйте синонімічні ряди, алітерації, зворотний порядок слів (але не зловживайте), паузи, якщо це аудіоматеріал — всі технічні прийоми мови, які перетворять штрихи вашого тексту на візерунок і подарують читачеві, слухачеві чи глядачеві насолоду, що зрівняється з читанням якісного роману чи переглядом театральної вистави.