Намагайтеся організовувати інтерв’ю там, де зручно вашому співбесіднику, а не вам. Найкраще він почуватиметься у власному кабінеті чи у знайомому кафе, найскутішим буде у вашому офісі.

Упевніться, що людина, з якою ви йдете розмовляти, вам цікава. Якщо не дуже – спробуйте дізнатися про неї більше, спитайте в її прихильників, за що вони її люблять.  Побачивши ваші байдужі очі, співбесідник закриється, сам того не усвідомлюючи.

Тримайте зоровий контакт. Не всі люблять, коли їм дивляться просто в очі, дивитися в рот, як у прислів’ї  - прийом, що має сексуальні конотації. Найкраще дивитися у точку на лобі трохи вище очей.

Стежте за позою. Чим більше ви нахиляєтеся до співбесідника, тим більший це означає інтерес, і навпаки – відкинутися на спинку стільця, схрестивши руки на грудях, означає дати сигнал «я скептично ставлюся до ваших слів і мені не дуже цікаво».  Але не надто нависайте над людиною, аби не порушити кордон персонального простору. Він зазвичай визначається відстанню між вами при рукостисканні.

Не тягніть ковдру на себе: довгі питання з ліричними відступами змусять думати, що ви цікаві самі собі більше, ніж власне зірка, до якої ви прийшли. Хай питання будуть короткими, шанобливими і відкритими (такими, на які не можна відповісти «так» чи «ні»).

Якщо співбесідник схильний до безкінечних монологів і вам доводиться його переривати, робіть це з усмішкою та словами «як цікаво, а ще мені дуже хочеться дізнатись ось про це».

Якщо у вас лише година на розмову, не кажіть «у мене лише година часу», а кажіть «я не забиратиму багато вашого часу, думаю, за час ми впораємось».

Ефективно бути скромним на початку інтерв’ю і наполегливим у кінці, але не навпаки.

Приходьте на інтерв’ю з нейтральною установкою: навіть якщо ви прочитали двадцять інтерв’ю, в яких ваша зірка виглядала пихатою нездарою, не дозволяйте вторинній інформації забивати ваше власне сприйняття.