У ніч з 26 на 27 листопада в рамках кінофестивалю «Кіномедіа» відбувся перегляд 37 короткометражок. «Кіномедіа» – це некомерційний фестиваль «про принципи роботи газетярів, репортерів, телеведучих, практиків PR і інших, хто пише, знімає, розповідає та творить у сфері медіа». Ініціаторами та організаторами фестивалю є Незалежна асоціація телерадіомовників (НАМ) за підтримки Film.ua.

Як і минулого року, на конкурс приймалися короткометражні фільми, створені українськими авторами в будь-який час та в будь-якій країні. Фільми могли бути різних жанрів – ігрове кіно, документальне, анімаційне та експериментальне.

При цьому авторами фільмів є як професіонали, так і аматори. Це люди різних професій – журналісти, молоді режисери, студенти, представники технічних професій, фактично будь-хто, кому цікава ця тема.

«Основна мета нашого фестивалю – впровадження медіаграмотності серед молоді, – розповіла MediaSapiens Христина Дрогомирецька, одна з організаторів конкурсу. – Ми хотіли показати, що медіа можуть бути різними і незвичними. Адже окрім того, що ми бачимо кожного дня по телевізору, є ще інша, глибинна суть, і вона не обмежується теленовинами. Порівняно з минулим роком, фільмів стало значно більше, вони є цікавішими, дуже багато фаворитів. Тематика також дещо змінилася і стала гострішою. У минулорічних роботах показували здебільшого просто роботу журналіста, як він працює. Тепер висвітлюється вже більше актуальних проблем у журналістиці, ті аспекти медіапраці, які залишаються за кадром».

Але кінопоказ відкрив не аматорський, а професійний фільм – «Зізнання небезпечної людини» (2002 рік) режисера Джорджа Клуні. В основі детективу – життя Чака Беріса, популярного американського телепродюсера та ведучого, який паралельно працює на ЦРУ як агент-убивця. Події розгортаються у 70–80-х роках, коли на телебаченні тільки з’являються розважальні шоу із залученням «звичайних людей». Беріс був одним із тих телевізійних геніїв, які відчували, що потрібно аудиторії. Він вигадав шоу на кшталт «Побачення наосліп», «Гонг» (аналог сучасних талант-шоу). Хоча він розумів, що ці безглузді проекти ведуть до деградації аудиторії і ніякої справжньої користі від них немає, зупинятися не хотів.

Акцент на негативній стороні медіакультури і загалом критичний погляд на сучасні ЗМІ став провідним і для конкурсних робіт. Тенденція, що об’єднувала переважу кількість фільмів-учасників – це іронічне ставлення до медіапродуктів та до роботи сучасного журналіста.

Деякі з конкурсних робіт були відвертими пародіями з намаганням відстежити, яким може бути вплив ЗМІ.

Наприклад, стрічка «День Медіа» (режисер Іван Бородай) – фільм про один робочий день двох хлопців, репортерів-початківців. Тут реалістично зображено, як проводиться опитування людей на вулиці з приводу малознайомої теми (очевидно, як для респондентів, так і для журналіста). «Що ви думаєте про економіку в Україні та про трагедію, повінь у Таїланді?» – «Ну… це погано, жалко їх» – приблизно так відповідали продавець у магазині, покупець, будівник, водій із машини, інші перехожі… Та в результаті за день журналіст «клепає» сюжет і завтра збирається приходити до редакції по нову тему.

У гумористичному фільмі «Бесы» (режисер Вадим Новак) розкривається тема продажності журналістики та кількості замовних матеріалів у виданнях. У кадрі – розмова цинічного редактора з чоловіком, який виявляється бісом, що «прийшов по його душу». Проводячи виховну бесіду, нечиста сила заявляє: «Доведеться все ж за гріхи розплачуватися. Побачимо, що ви заспіваєте, сидячи, пардон, голою попою в пеклі на сковорідці». Укінці це все виявляється начебто страшним сном…

У стрічці «Чиста брехня» (режисер Дмитро Галін) знайдено оригінальний прийом, щоби показати, як часто з екрана можна почути неправдиву інформацію. Дія відбувається у двох площинах: молода дівчина з друзями грає в гру на роздягання – за кожну неправдиву відповідь вона має зняти з себе предмет одягу. Водночас вона диктор на телебаченні, і повідомляє новини: «…Кількість абортів різко знизилась... винайдено новий засіб для лікування грипу без побічних ефектів…. на Близькому Сході підписано договір про мир…». Дівчина у грі залишається фактично без одягу. Також, очевидно, згадавши про цю гру, присоромлена дикторка не може далі читати новини і залишає студію.

Цікавий образ журналістського повідомлення було створено у стрічці «Медіа-бульбашки» (режисер Мирослав Стецький). Головні актори – діти, які грають у репортерів у пісочниці й показують, що буде, якщо «спростити новини до кількох сюжетів, роздягнути від зайвих емоцій і фактів». Укінці фільму – мильні бульбашки з написами, які лопаються одна за одною – «зниження цін на газ», «вступ України до ЄС», «підвищення пенсій», «сильна гривня» та ін.

Абсурдність медіакультури та безглуздість інформації, яку згодовує ЗМІ аудиторії – цій темі також присвячено декілька фільмів, здебільшого анімаційних («пластилінових» мультфільмів) та експериментальних.

Зокрема, це короткометражки з промовистими назвами – «FastFood-інфо» (режисер Анатолій Зеленько), «WZDOR TV» (режисер Володимир Галкін), «Довели» (режисер Анастасія Бабенко), «Амстердамський торговець людятиною» (режисер Дмитро Бондарчук) та інші.

Концентрацію втоми від телебачення продемонструвала стрічка «Помста» (режисер Олександр Милов). Дія відбувається в сільському будинку. Чоловік перемикає канали на старому телевізорі і дратується безрезультатним пошуком чогось корисного. Тоді він вирішує позбавитися телевізора. Чоловік вилазить на дах будинку і спилює антенну. А потім з корпусу телевізора майструє основу для сидіння унітазу… Закінчується все справжнім хепі-ендом та гармонією – чоловік сидить у тому ж кріслі, п’є чай, але дивиться вже у відчинене вікно, а не на екран телевізора…

Із такими відвертим розчаруванням у ЗМІ сильно контрастували гумористичні міні-фільми про «лаштунки українського телебачення». Зокрема, це стрічки про внутрішню кухню програми «Сніданок з “1+1”» та «Рекордний марафон на 5-му каналі» (режисер Богдан Кутєпов, «ВідеоТеКа»). Купа жартів та сміху, безкінечне паління в коридорах і пляшки пива на столі – така креативна атмосфера панує за кадром. Проте як для фестивалю «про принципи роботи журналістів», було б непогано показати щось глибше, якими ж саме принципами керуються редакційні колективи, створюючи програми.

Окрім критики, деякі стрічки акцентували увагу на соціальних проблемах. Зокрема, це «Ідентифікація» (режисер Олександр Слобода). Мабуть, головне гасло фільму – «не будь байдужим». У стрічці переплітається декілька тем. «Братки», які б’ють та ранять ножем молодого хлопця (бо він відмовився віддавати їм гроші та мобілку); священик, який проїжджає на машині повз пораненого... Врешті-решт, знаходиться бомж із мішком пляшок, він і відносить хлопця в лікарню, рятуючи йому життя.

Також гострим та майстерно знятим є фільм «Жили-були» (режисер Михайло Сорочев). У ньому проводиться паралель між примушенням жінки-підлеглої до статевого акту та відносинами влади з народом (все відбувається під акомпанемент тексту новин – «представители интеллигенции общества считают, что диалог власти и общества превратился в монолог власти, которая имеет страну…» ).

Альтернативою до традиційних новин є документальне кіно «Справжні новини» (режисери Катерина Горностай і Дмитро Красний), де у людей на вулиці питають, що нового в них відбулося. Дуже проста ідея виглядає оригінальною та яскравою порівняно з класичним опитуванням.

Упродовж нічного показу тривало голосування серед глядачів за кращий фільм. Переможець отримає приз глядацьких симпатій, а головних переможців визначить журі кінофестивалю після 2 грудня.

Фестиваль відбувся за підтримки NED (The National Endowment for Democracy), кіностудії Film.ua, компанії Sony, сітігайду Gloss.ua, компанії Kata, міжнародної організації CinemaHall, ресурсного центру «Гурт», Французького культурного центру.

Минулорічні фільми фестивалю «Кіномедіа» можна подивитися на сайті «ВідеоТека».