New Musical Express з’явився у 1952-му році і за прикладом американського Billboard першим у Великобританії почав публікувати музичні чарти, хіт-паради найбільш популярних пісень за тиждень.

У 60-ті роки видання багато писало про The Beatles, Rolling Stones и Kinks. А на початку 70-х, коли журнал очолив Алан Сміт (Alan Smith), редакційна політика змінилась в бік музичного андеграунду.

«Автори почали писати нахабно, задиркувато, спираючись на свої відчуття і смаки, а не на  факти і деталі, тобто в стилі гонзо-журналістики, - розповідає нинішній головний редактор NME, Крісі М’юрісон (Krissi Murison). – Якраз тоді сформувалась та редакційна політика, якою журнал славиться і сьогодні».

В той час журналісти багато часу проводили з рок-зірками, щоб знати про їх скандальні пригоди   з перших вуст. Ненормований робочий графік приніс плоди – письменницький стиль багатьох із авторів журналу вивчають зараз на британських факультетах журналістики (Тоні Парсонс, Джулія Берчіл, Нік Кент).  

У серпні 1995-го року Blur і Oasis були найбільш популярними гуртами. Коли вони вирішили випустити сингли  («Country House» і «Roll With It» відповідно) в один день – NME зробив з цього обкладинку на зразок постеру для боксерського поєдинку. Перемогли Blur, за кількістю продажів синглу. Але журнал також переміг, оскільки меломани хотіли і надалі читати про розвиток скандальних відносин двох груп.

Як відзначає журналіст Бі-Бі-Сі Марк Коулз (Mark Coles),  «NME завжди був скоріше фанзіном, ніж журналом у традиційному розумінні», певним прототипом сучасних блогів, але на папері.

«Можливо через те він і вижив, на відміну від інших спеціалізованих музичних журналів, які занепали, в тому числі головний конкурент NME – Melody Marker», - вважає  Марк Коулз.

Джерело: BBC-Русская служба.