У червні 2012-го року в Ріо-де-Жанейро відбудеться Конференція ООН з питань сталого розвитку – «Ріо+20». Це одна з наймасштабніших подій десятиріччя, в якій візьмуть участь світові лідери, представники бізнесу, міждержавних та неурядових організацій. На конференції підбиватимуть підсумки докладених зусиль у напрямку сталого розвитку людства (які було здійснено з часу історичного «Саміту Землі» 1992 року), а також обговорять концепцію подальших дій.

Хоча до події лишається менше місяця, в українських ЗМІ рідко трапляється інформація як про «Ріо+20», так і про сталий розвиток загалом. Перш за все тому, що для української громадськості, в тому числі для журналістів, це поняття звучить надто глобально й далеко: мовляв, у «світових лідерів» свої події, а в нас тут – свої.

Однак тема не така вже й космічна для українця, особливо для журналістів. Адже саме вони мають знаходити точки дотику між світовими ініціативами та локальними проблемами. Цій темі було присвячено семінар «Синергія влади, бізнесу, суспільства і медіа напередодні Ріо +20» (серед організаторів – представництво ООН в Україні та МГО «Інтерньюз Україна»).

«Сталий розвиток – це не лише екологія»

Непопулярність теми сталого розвитку пов’язана з тим, що частина журналістів узагалі не чули такого поняття, а хто чув, не розуміє цілком його значення – так вважає Сергій Волков, старший програмний менеджер ПРООН в Україні.

Варто сказати, що проблеми дефініцій починаються з перекладу англійського вислову – «sustainable development». Ані російський («устойчивый»), ані український варіанти перекладу не передають повністю його змісту. Отже, в першу чергу, це такий розвиток, який може продовжуватися, життєздатний, не екстенсивний.

«Слід розуміти, що сталий розвиток – це не лише екологія. Це забезпечення засобів для існування суспільства і рівномірний розвиток трьох компонентів – соціуму, економіки і в тому числі довкілля», – зазначив Сергій Волков.

Найпростіше визначення сталого розвитку прозвучало в доповіді Комісії Брундтланда (Всесвітня комісія з навколишнього середовища і розвитку) 1987 року: «Це розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можливостей задовольнити свої власні потреби». Можна сказати, що це протилежність відомому вислову «після нас – хоч потоп». Сьогодні у світі живе вже 7 мільярдів людей, а до 2050 року прогнозується 9 мільярдів – якщо суспільство використовуватиме ресурси так, як нині, – їх на всіх не вистачить.

Рікарда Рігер, директор представництва ПРООН в Україні, зауважила, що, як і в усьому світі, в Україні існують проблеми, яким буде присвячено «Ріо+20». Деякі з них особливо гострі, зокрема: українська економіка є однією з найбільш неефективних у світі; занепад сільського господарства (в тому числі деградація ґрунтів); збільшення промислових відходів; недостатня кількість якісної питної води; зменшення біологічного різноманіття; соціальні проблеми: збільшення розриву між бідними й багатими, 40% домашніх господарств в Україні страждають від поганих соціальних умов, брак робочих місць тощо.

Рікарда Рігер переконана, що медіа належить мало не ключова роль у вирішенні цих питань: «Щоб люди приймали рішення, необхідно ініціювати обговорення. А саме ЗМІ ставлять тему на порядок денний. Журналісти мають не тільки повідомити про статистику, але й пропонувати можливі рішення».

«Зелені» подорожі CNN International

Якщо в теорії все виглядає цілком логічно і зрозуміло, то на журналістській практиці не все так однозначно. Оскільки у випусках новин чи в газетах подібним темам доводиться конкурувати з гарячими новинами політичного життя або надзвичайними подіями.

Як загорнути сталий розвиток у медійну упаковку, розповідала Дебора Ріверс, провідний продюсер телекомпанії CNN International. Вона працювала лінійним продюсером більшості програм телеканалу, серед яких серія програм «Шлях до Ріо: подорож зеленими містами».

«Сталий розвиток – це, звісно, важлива і серйозна тема, однак вона виглядає нудною для аудиторії, – сказала Дебора. – Тому, розпочинаючи серію сюжетів, ми вирішили змінити кут зору: не повчати, не казати глядачам “ви цього не робите”, а показати, як роблять інші. Тобто, сконцентрувалися на позитивних прикладах, на тому, що вже створюють окремі спільноти в різних містах».

Дебора Ріверс (по центру), Рікарда Рігер, модерує Євген Федченко

Команди журналістів вирушили в Китай, Індію, ОАЕ, Туреччину, Мексику та інші країни. Основне завдання – розповісти про місцеві проекти «екологізації економіки». Наприклад, «зелені» ініціативи в Делі або плантації чаю в Дарджелінгу, де використовують відновлювальну гідроелектричну енергію.

При цьому в сюжетах немає деталізованої історії. Тобто журналісти, звісно, спілкуються з експертами й науковцями, але надто не заглиблюються у технічний чи промисловий процес, бо це може бути нудним для глядача. За словами Дебори, в програмах намагалися тримати баланс між інформуванням і розважанням, головна мета – привернути увагу до теми, зацікавити. Крім того, оскільки сюжети СNN розраховані на дуже широку міжнародну аудиторію, вони мають бути простими для розуміння – простими, проте не примітивними. Велика увага приділяється творчій якості, креативним підходам у роботі журналістів, яскравій картинці.

«У міжнародному форматі ми змушені узагальнювати багато речей. А порушуючи теми сталого розвитку на місцевому рівні, в тому числі в Україні, ви можете глибше проникати в суть, показувати контекст, робити не лише опис, але й пояснювати причини, наслідки», – порадила Дебора.

Гірські пральні машини і сироварні

Такий самий підхід – акцент на конкретних прикладах і висвітлення локальних ініціатив – рекомендують українські фахівці. Тамара Малькова, директор інформаційного центру «Зелене досьє», вважає, що журналістам не треба далеко ходити, аби знайти приклади сталого розвитку в Україні. Можна звернутися до найбільш традиційної сфери – українського села.

«Ми проводили кілька проектів і збирали оптимістичні історії ведення сільського господарства у Карпатах, – розповіла Тамара Малькова. – І виявилося, що у звичайного селянина є це відчуття, природна здатність жити так, щоб самому гроші заробити, природу зберегти, і дітям залишити, що споживати. Вони не знають, що це називається “сталий розвиток”, але вони так живуть».

Серед проектів «Зеленого Досьє» – місцева газета «Думка», де розповідається про відновлення традиційного сільського господарства у Карпатах (наприклад, про валило – традиційну гірську пральну машину в селі Город; чи про власну сироварню в Нижньому Селищі, яка працює за сучасними європейськими технологіями).

Щоб зацікавити аудиторію подібними темами, не потрібно відразу апелювати до міфічного загального блага, краще концентруватися на «особистій користі»: робити акцент на здоров’ї, добробуті, адже саме це хвилює кожного глядача чи читача. Тому, розповідаючи про шкідливі викиди заводу чи недбале використання матеріалів при прокладанні доріг, варто пояснити, який конкретно вплив ця проблема (чи, навпаки, її вирішення) матиме на здоров’я і щоденне життя.

«Перед днем захисту довкілля 5-го червня до нас завжди дзвонять журналісти і кажуть – треба щось написати про екологію», – зазначає Тамара Малькова. Важливим є постійний зв’язок між журналістами й експертами, відстеження розвитку цікавих тем, а не лише «виконання плану» раз на рік.

Організатори семінару «Синергія влади, бізнесу, суспільства і медіа напередодні “Ріо+20”» – Представництво ООН в Україні, Програма Розвитку ООН (ПРООН), мережа Глобального договору ООН в Україні, телекомпанія CNN International та МГО «Інтерньюз-Україна»

Фото – Інтерньюз-Україна