Журналістська кар’єра Данила Яневського розпочалася в рік, коли Україна здобула незалежність, а наступного року вийшла його перша наукова монографія. Доктор історичних наук Данило Яневський є автором десятка праць, серед яких недавні «Проект “Україна”: жертва УПА, місія Романа Шухевича», «Проект “Україна”: таємниця Михайла Грушевського», «Проект “Україна”: спроба Павла Скоропадського», «Проект “Україна”: крах Симона Петлюри». Заслужений журналіст Яневський має в активі роботу на «Радіо Свобода» та «Голосі Америки», у «Сніданку з “1+1”» та ТСН, вів «Перший мільйон» і був одним із облич 5-го каналу під час Помаранчевої революції. 2008 року він пішов із телебачення й повертатися не планує. Наразі працює на українському радіо та в газеті «Час і події» в Чикаго. До Львова Данило Яневський приїхав як гостьовий викладач Школи журналістики Українського католицького університету. Студентам він розповідав про своє бачення цінностей та етичних принципів професії, про навички, необхідні кожному журналістові, а також про те, чому люди не хочуть знати правду.

Журналіст – лише перехідник

Перша проблема журналістики, на думку Данила Яневського, в тому, що журналісти вважають себе покликаними навчати людей і вести їх за собою, перетворюючись у такий спосіб на пропагандистів. Тим часом як насправді журналістика – це лише перехідник між різними культурами, мовами та гештальтами. Журналіст, як священик або лікар, повинен бути «за всіх»: не демонструвати у своїй роботі особистих преференцій, не мати друзів або ворогів серед тих, про кого він пише, завжди бути готовим поставити запитання «чому?».

Іще одна проблема, за його словами, полягає в тому, що журналісти часто не розуміють суті явищ, про які пишуть, не можуть пов’язати конкретні факти з суспільно-політичними процесами, не бачать джерел проблем, не розуміють тенденцій. «Завдання журналіста полягає в тому, щоб пов’язати в логічний ланцюг різнопланові, на перший погляд, факти. Щоб бути цікавим аудиторії, йому слід бути набагато компетентнішим за тих, про кого і для кого пише», – каже Данило Яневський.

Окрему групу ризику становлять політичні журналісти, які, на думку пана Яневського, потрапляють до системи суцільної брехні. Правдивої інформації не хочуть ані політики, зацікавлені у трансляції міфів, ані споживачі медіа, які чують лише ту «правду», що підтверджує їхні стереотипи. Щоб не стати елементом цієї системи, журналіст повинен весь час удосконалюватись як професіонал і як особистість. І журналістику колишній телеведучий радить сприймати не як роботу, а передусім як нагоду постійно вдосконалюватись. А ще – це не менш важливо – вчитись у кожного, хто може чогось навчити.

Люди не хочуть знати правди

Місія й суть роботи журналіста полягає в тому, щоб доносити до людей істину. Натомість, на думку Данила Яневського, люди знати правду здебільшого не хочуть. Адже звикли жити у світі міфів, що максимально спрощують сприйняття й дають оманливе відчуття безпеки. Журналіст мусить докласти максимум зусиль для того, щоб руйнувати ці міфи, руйнувати стан оманливої стабільності, який заколисує людей і притупляє їхні чуття.

Роблячи це, чимало журналістів потрапляють у пастку, починаючи зневажати людей, для яких пишуть. Щоб не припуститися цієї помилки, журналіст повинен пам’ятати, що він – не суддя. Його мета – висвітлити події з різних точок зору й дати читачеві змогу самому зробити висновки. Своє прагнення змінювати людей на краще слід приборкати, натомість намагатися завжди бути чесним із самим собою. «Впливовість, яку дає людині журналістська професія, є іншою стороною величезної відповідальності, про яку не можна забувати. Слово “журналіста” дуже дороге, – каже Данило Яневський, – адже воно може вбити, позбавити людину честі й гідності».

Ще один виклик для сучасного журналіста – величезна кількість джерел інформації. Тому він повинен дуже відповідально ставитися до їх добору та перевірки. Корисно мати власну референтну групу, що допомагає випробувати ідеї та перевіряти факти. Водночас Данило Яневський застерігає: є події, значення яких стає зрозумілим тільки з часом. Тому немає сенсу намагатися пояснити те, чого ми поки що не можемо збагнути. У кожній події пан Яневський радить шукати якщо не позитив, – його важко знайти, наприклад, у катастрофі, – а хоча б уроки на майбутнє. У кожній людині – щось світле й людське. «Кожен текст, – каже він, – має бути написаний так, щоб у ньому можна було побачити Бога».

Інтерв’ю як психологічний поєдинок

За словами Данила Яневського, журналістика – це більшою мірою психологія, ніж синтаксис і пунктуація. Інтерв’ю ж він називає психологічним поєдинком і шаховою грою, в якій немає ходів без сенсу. Дуже часто інтереси журналіста і респондента різняться: перший прагне витягнути зі співрозмовника якнайбільше фактів, які той, навпаки, намагається приховати. Тому так важливо готуватися до інтерв’ю і добре знати того, з ким розмовлятимете: дослідити його біографію, зрозуміти погляди та переконання. «А найцінніше, що варто знати про людину, – це її страхи, які вона завжди старається приховати. Журналіст не має права розголошувати страхи людини, але повинен їх знати, щоб зрозуміти співрозмовника», – вважає Данило Яневський, який, до речі, має досвід роботи психоаналітиком.

З героєм варто бути в одній знаковій системі: відповідно вдягатись, уживати слова, притаманні тій соціальній або професійній групі, до якої він належить. Ніколи не слід намагатися перевиховати героя інтерв’ю. Проте й шляхів до відступу йому давати не варто, як і боятися поставити його у незручне становище. «Це його проблема, а не ваша, – каже Данило Яневський. – Ви – журналіст, ваша місія – шукати правду. Добудьте її в героя». Треба вміти підіграти героєві, коли це потрібно, перервати його на півслові, коли він намагається втекти від прямої відповіді, й у будь-яку мить повернути розмову так, як потрібно журналістові. Важливе запитання можна повторювати знов і знов, якщо співрозмовник на дає на нього відповіді.

Водночас важливо не ставити себе в центр уваги: аудиторія повинна захоплюватися не запитаннями, а відповідями, й бути вдячною журналістові за те, що він зумів повернути розмову так, аби отримати якомога змістовнішу інформацію. Коментувати сказане, давати словам співрозмовника власну оцінку Данило Яневський не радить – у відповідь той може закритися від журналіста, а отже, й від аудиторії.

Навчитися не думати

Люди легко забувають факти, але пам’ятають відчуття. Тому журналістові варто у багатьох випадках навчитися не думати, а відчувати. Особливо це стосується репортажної журналістики. «Думати повинен читач, – пояснює Данило Яневський. – Завдання журналіста полягає в іншому – якнайточніше передати деталі ситуації, в якій він опинився. Грубо кажучи, читач повинен відчути навіть запах, який чув журналіст на місці події».

Найкращий текст можна зіпсувати відсутністю чіткої структури і непродуманістю викладу матеріалу. Текст має бути написано легким стилем, короткими реченнями, бути завершеним, але не давати читачеві остаточних вичерпних відповідей. «Намагайтесь давати багатозначні образи, щоб у читача розвивалась уява. Щоб він міг сам конструювати сюжетні ходи, читати між рядків. Зрештою, залишайте йому можливість не погоджуватися з вами», – радить Данило Яневський. Щоб розвинути стиль та збагатити словниковий запас, він рекомендує молодим журналістам якомога більше читати.

«Усяка істина конкретна. Намагайтесь якнайпростіше писати про складні речі, і тільки про ті, які самі почули або побачили. У крайньому випадку можна посилатись на очевидців, але завжди вказуючи джерело інформації, – закликає пан Яневський. – Ніякого “на думку експертів”, “як стверджують очевидці”, “подейкують” у професійного журналіста бути не може – це свідчення халтури й лінощів». Що ж до власних суджень, оцінок і висновків, то їм місце в колумністиці, але аж ніяк не в репортажній чи новинній журналістиці.

«Попри всі складнощі та обмеження, що існують у житті професійного журналіста, є в цій професії один привілей: тільки ми можемо заходити в будь-які двері. Нас радо зустрінуть, бо тільки ми, журналісти, є трансляторами правди на весь світ. Це наше благо, наш дар», – підбиває підсумок Данило Яневський.