Бетті Макінтош (Betty McIntosh), кореспондент газети Hono­lulu Star-Bulletin, написала репортаж через тиждень після атаки Перл-Харбор 7 грудня 1941 року. Газета The Washington Post вперше опублікувала цей матеріал вчора, 6 грудня, – напередодні річниці Перл-Харбору.

71 рік тому редакція Hono­lulu Star-Bulletin вирішила, що репортаж був надто натуралістичним і містив деталі, які можуть шокувати і засмутити читачів – матеріал так і не було опубліковано.

У репортажі Макінтош, якій нині вже 91 рік, описує наслідки бомбардування Перл-Харбору, розповідає про відвідування місцевих моргів, і розмірковує про вплив війни на життя кожної людини.

«Протягом семи жахливих, заплутаних днів ми проживали війну. Для гавайських жінок це означало те, що їхнє родинне життя зруйнувалося. Вони повинні були адаптуватися до надто темних ночей, шокуючих чуток, страху перед невідомим, адже зверху лунав гуркіт літаків, а земля здригалася від лязкоту вантажівок», – писала Макінтош.

«У мене є історія, – продовжувала вона, – яку я повинна розповісти, як репортер. Я думаю, гавайські жінки повинні прочитати цю історію. Я пишу її тому, що думаю – це може допомогти іншим жінкам у боротьбі. Це допоможе їм не сприйняти ці події із легкістю».

І ще декілька цитат.

«Бомби все ще падали на місто. Машини «Швидкої», кричучи, летіли у саме серце зруйнованого міста. Водії поверталися – змоклі від крові, з історіями про зруйновані вулиці, спалені будівлі і обвуглені дитячі тіла.

На плитах моргу лежали люди, у тих позах, в яких їх застала смерть – це було гротескне видовище. Страх спотворив їхні обличчя. Від сажі їхній одяг був синьо-чорним. Одна маленька дівчинка у червоному светрі все ще стискала частину скакалки у руці».

«Я говорила з евакуйованими. Медстестра з Хікаму, вона спала на підлозі у лікарні, в ореолі дірочок від куль, які влучили в це місце. Жінка з Шофілду, котра просила мене надіслати декілька слів про те, що вона жива її коханцю «десь у Гонолулу». З медсестрою із Перл-Харбору, котра роздавала хлопчикам папірці та огризки олівців, щоб вони підготували свої останні слова, які потім надішлють їхнім рідним. З маленькою дівчинкою на ім’я Зада, у якої була велика лялька на ім’я Ненсі, і яка тихим голосом сказала мені, що «батько був вбитий на базі Хікам».