Сергій Рачинський: «Медіаграмотність має бути фахом»

Сергій Рачинський: «Медіаграмотність має бути фахом»

00:00,
11 Березня 2013
2337

Сергій Рачинський: «Медіаграмотність має бути фахом»

00:00,
11 Березня 2013
2337
Сергій Рачинський: «Медіаграмотність має бути фахом»
Сергій Рачинський: «Медіаграмотність має бути фахом»
«Медіаосвіта дітей – це значно важливіше за регулювання інтернету». Експерт із нових медіа – про революційні зміни у ЗМІ, необхідність боротися за свідоме медіаспоживання і про те, хто матиме шанс перемогти «Українську правду».

Сергій Рачинський почав стежити за розвитком українського інтернету ще в позаминулому десятиріччі. На зустріч зі студентами Школи журналістики Українського католицького університету він приніс раритет – найперший випуск журналу Internet UA, головним редактором і співзасновником якого він був у 2000–2002 роках. У 2000-ні він керував сайтом української служби «Радіо Свобода», заснував низку власних проектів, серед яких блог Newmedia.in.ua, дописував до низки видань, зокрема, мав авторську колонку на «Телекритиці». За ці роки інтернет із забавки для обраних перетворився на важливу складову життя кожного другого українця, відкриваючи нові перспективи для суспільства і медіа. За словами Сергія Рачинського, в період бурхливих змін медійної парадигми важливо не переносити категорії традиційних медіа на нові.

Сергію, на вашому сайті Newmedia.in.ua зазначено, що він є «блогом про нові і старі медіа». Які саме медіа сьогодні можна вважати новими, які – старими?

За традиційною схемою класифікації, що склалася, старими, або традиційними, називають ті медіа, до яких ми всі звикли – друковані видання, радіо й телебачення. Під новими мають на увазі всі медіапроекти, що існують в інтернеті. Я у своєму блозі намагаюся визначити ту принципову відмінність, яка формує розуміння нових медіа. На мою думку, дуже влучним є визначення, яке дав американський медіаексперт Джефф Джарвіс: «Гіперлінк – це те, що відрізняє нові медіа від старих». Тобто, можливість одним кліком мишки перейти до іншого документу чи сайту, ця легкість, доступність, швидкість переходу і незалежність від того, що в цю мить ви читаєте чи переглядаєте, й додає унікального досвіду новим медіа.

Ви позиціонуєте себе як журналіста і блогера. Наскільки тотожними є сьогодні ці поняття?

Вони ще не тотожні, але зближуються. Журналіст – це людина, яка має доступ до обмежених ресурсів, пов’язаних із виробництвом тих чи інших медіапроектів, тобто працює в газеті, журналі, на радіостанції чи в телекомпанії. Блогер, натомість, залишається сам на сам із мережею, але ця мережа додає йому нових можливостей, значення і ваги. Порівнюючи журналістів і блогерів, ми маємо розуміти, що блогер є частиною мережі, тобто системи, яка приносить в інформаційний простір нову якість.

Зараз ми спостерігаємо революційні зміни медійної екосистеми. Поява інтернету викликала до життя абсолютно нові технології реклами. Гроші, які раніше витрачались у традиційних медіа, йдуть сьогодні в інтернет, і це змінює розклад сил на медійному ринку. Нові медіа дають журналістам абсолютно всі інструменти, можливості, технології спілкування зі своїми аудиторіями. Тому журналісти стають дедалі менш залежними від організацій, структур, формальних інститутів, від яких залежали раніше. Сьогодні успішний журналіст може сформувати в мережі аудиторію, що не поступатиметься аудиторії цілого видання.

Уже маємо прецеденти, коли журналістам платять зарплату відповідно до кількості лайків чи поширень їхніх матеріалів у соцмережах. Чи не призведе орієнтація на кількісні показники до того, що журналісти будуть цікавитися лише найскандальнішими темами, а теми, важливі для суспільства, відійдуть на другий план?

Ключова фраза – «важливі для суспільства». Коли ми говоримо про медіаактивність, маємо розуміти, що є, власне, важливим для суспільства, що собою являє це суспільство. Бо, в принципі, будь-яка діяльність журналіста так чи інакше зумовлюється тим, на якому рівні розвитку перебуває його аудиторія, якими суспільними, економічними, політичними питаннями вона цікавиться. Зараз Україна перебуває на етапі, коли громадянське суспільство тільки розбудовується, а економіка в досить складному стані. Люди позбавлені можливості власноруч творити свою долю. Отже, в такій ситуації розважальний чи провокаційний контент стає більш запитаним, ніж важливі, соціально значущі теми.

У соцмережах картинки вже перемагають і витісняють текст. Чи не веде це до остаточного занепаду текстових форматів? Можливо, в майбутньому ми спілкуватимемось тільки картинками?

Ні, думаю, цього не буде. Справді, мультимедійна складова набирає обертів. Графіка та відео стають дуже важливим елементом загальномедійного повідомлення. Та в інтернеті, на щастя, є місце для всього. Якщо ви працюєте з людьми, які з задоволенням читають, ви будете для них писати. Якщо пропонуєте людям, які люблять переглядати графіку й картинки, фотографію – вони вам будуть удячні. Насправді небезпечним є інше: враховуючи умови, в яких ми всі перебуваємо, ми починаємо приділяти менше уваги своєму мовленню, вмінню працювати з текстом, володінню словом. Попри те, що мультимедіа є потужним інструментом, не слід забувати, що мова – головний інструмент журналіста.

Ще кілька років тому про українських користувачів інтернету говорили як про досить специфічну обмежену соціальну групу. Тепер у мережі кожен другий. Як сьогодні можна охарактеризувати українських інтернет-користувачів, і чи існує спільнота українських інтернет-користувачів узагалі?

Безперечно, українці активніше пішли в інтернет, у самому лише Facebook нас уже понад два мільйони. Насправді ж це означає лише те, що аудиторія інтернету тепер більш диверсифікована. Люди, які користуються мережею, розділені за інтересами, пріоритетами, рівнем освіти і прибутків. Аудиторія інтернету все більше відповідає аудиторії реальній – населенню нашої країни. Це означає, що ми стаємо різними, різноманітнішими, й ця різноманітність робить цікавішою медійну активність в інтернеті – можна знайти свою аудиторію і працювати з нею.

А чи встигає за зростанням кількості користувачів інтернету рівень їхньої інтернет-грамотності? Чи розуміють українські користувачі мережі, як правильно використовувати нові медіа?

Це дуже важлива тема. Медіаграмотність – актуальна на сьогодні проблема. Справді, ми все ще живемо розумінням, критеріями і пріоритетами традиційних медіа. Ми виросли на газетах, журналах і телебаченні, тож намагаємося використовувати ті самі підходи, коли користуємося новими медіа. Але в багатьох випадках це не спрацьовує. Це не проблема нових медіа – це проблема нашої неготовності змінити наше власне ставлення та розуміння того, що відбувається в екосистемі сучасних медіа. Ми звикли до того, що журналіст готує матеріал, у якому не буває помилок. В інтернеті помилки – це не так страшно, бо інформація виходить напівготова й далі виправляється та доповнюється, а згодом споживачі додають до неї свої думки та коментарі. Те, що починалось із журналістського матеріалу, стає колективним продуктом. Це абсолютно нова якість, якої раніше ми ніколи не знали.

Не секрет, що свобода часто тягне за собою зловживання. Ми бачимо це в інтернеті й маємо бути готовими до цього – бути перебірливими, споживати якісне й усвідомлювати, що ми самі відповідаємо за цю якість, самі фільтруємо контент і не можемо довірити це комусь іншому. Дуже важливим для користування медіа є розуміння: не все, що з’являється в мережі, заслуговує на нашу довіру, час і увагу. Фільтрація контенту – це надзвичайно важлива проблема, і сьогодні ми повинні вчити дітей буквально зі школи вмінню розуміти, що гідне уваги, й розгледіти хибні, неадекватні речі.

З якого віку, на вашу думку, варто починати?

Думаю, класу з другого-третього, коли діти починають активно споживати, перш за все, телевізійний продукт. Телебачення входить у життя й займає велику частину вільного часу дитини. Саме в цей момент можна починати з дітьми про те, що являє собою телебачення, а потім поступово додавати до цього інтернет та інші медіаканали. Сьогодні інтернетом користуються майже сто відсотків підлітків, і ми маємо це розуміти й реагувати на це адекватно.

Медіаосвіта дітей – це значно важливіше за регулювання інтернету або інші речі, якими так опікується держава останнім часом. Це великий виклик, адже ми просто не маємо фахівців, здатних працювати у школі з такими темами. Впевнений, що ми прийдемо до того, що у школах і вишах проводитимуться регулярні зустрічі школярів, студентів і викладачів із медіафахівцями, які розповідатимуть про медіа. Медіаграмотність має бути фахом, який можна викладати і за яким можна готувати спеціалістів. Думаю, багато журналістів могли б змінити професію і працювати саме як викладачі медіаграмотності – люди, здатні пояснити молоді все про медіа й ефективне користування ними.

Ви б хотіли?

Час від часу це трапляється й зі мною. Перш за все, я намагаюся пояснити це власному синові, який активно споживає інтернет, абсолютно не дивиться телебачення і практично не знає, що таке газета. Це модель поведінки, яка дозволяє мені зрозуміти, які зміни відбуваються зараз у суспільстві.

Часто доводиться чути нарікання, що соціальні мережі заважають людям виходити на вулицю, щоб захищати свої інтереси і права. Чи справді лайки заважають реальній дії? І чи можлива, на вашу думку, «фейсбук-революція» в Україні?

До соціальних мереж потрібно ставитися прагматично, передусім як до інструмента. Якщо ми маємо мету згуртувати людей навколо певних ідей, гасел і дій, ми можемо ефективно використовувати соціальні мережі. Якщо ж ми хочемо дій у реальному житті, тут соцмереж недостатньо. Люди виходять на вулицю не тому, що їх запрошують у Facebook, а тому, що мають у цьому потребу. А ця потреба виникає в ситуації, коли вони відчувають певний дискомфорт – економічний, політичний чи якийсь інший. Тому соцмережі не замінять повноцінної політичної активності. В Україні ця активність усе ще попереду. Я вважаю, що тепершіня політична система не відповідає станові, в якому перебуває наше суспільство. Йдучи голосувати, ми щоразу голосуємо за менше зло, але це не вихід. Нам потрібно формувати свої політичні інтереси, ділитися за цими інтересами й симпатіями, а потім створювати структури, здатні ці наші інтереси представляти. Саме в цій організаційній роботі соціальні мережі будуть корисними.

Вони вже роблять нас активнішими. Люди спілкуються одне з одним, а це те, чого нам дуже не вистачало останнім часом. Ми маємо змогу зрозуміти, скільки нас, які ідеї ми сповідуємо, які інтереси маємо. Це все ми можемо пояснити одне одному за допомогою соцмереж, і це дає нам відчуття, що ми не самі. Це дуже важливо на стартовому етапі формування громадянського суспільства.

Ви запустили кілька інтернет-проектів, серед яких дайджест новин українською мовою «Вісткар». Яку мету перед собою ви ставили та чи змогли її досягнути?

«Вісткар» – це невеличкий стартап, який я розробляв разом зі своїми однодумцями. Ми хотіли протестувати перспективи суто україномовного проекту, який із часом може з’явитися та вийти на ринок. Зараз в українькому медіасередовиші, особливо в онлайні, більшість ресурсів працюють російською, а великі російськомовні ресурси почали створювати додаткові україномовні версії. Багато ресурсів мають дві версії – російську й українську, пояснюючи наявність першої тим, що це вигідно з погляду реклами та розширення аудиторії. Перевірити ці гіпотези на практиці ми й намагалися за допомогою «Вісткаря». За той незначний період, що він існує, і за тієї незначної активності, яка була, він допоміг переконатись у тому, що україномовний ресурс має право на існування і може бути успішним проектом, якщо буде організований відповідно до вимог бізнесу. Та поки що це лише тест.

Наостанок трохи прогнозів. На вашу думку, як змінюватимуться медіа протягом наступного десятиліття? Й чи встигатиме за цими змінами Україна?

Попри те, що ми трохи запізнились, Україна непогано рухаєься в напрямку розвитку саме медійної активності. Фокус у тому, що більшість наших традиційних медіа так чи інакше контролюються або державою, або людьми з великими грішми, й переслідують мету, далеку від інтересів аудиторії, яка їх споживає. Перенесення таких проектів в онлайн часто не дає позитивного бізнес-результату, або не дає результатів узагалі. Це означає, що за наявності конкуренції шанс на успіх мають абсолютно нові проекти. Думаю, в Україні такі проекти виникнуть. Ми не можемо жити в ситуації, коли в нас десять років незмінно одні й ті самі сайти, що виникли в 2000-ні або навіть у 90-ті – «Українська правда», «Ліга», «Кореспондент», – є у лідерах. Ми обов’язково прийдемо до моменту, коли на ринок вийдуть принципово нові проекти, і вони будуть успішні. Я вважаю, що за десять років наш інформаційний протір буде значно різноманітнішим, ніж зараз. Але в першу чергу це залежатиме від того, як розвиватиметься Україна економічно й політично. Якщо ми оберемо шлях демократії, шлях вільного ринку, наші медіа нічим не поступатимуться світовим.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду