«Газета по-київськи», журнали «Главред» і «Профіль», «Новинар», газета «Новая», друковані версії газет «Дело», «Экономичеcкие известия», «Известия в Украине», глянцеві видання «Вона» та «Пані». Це неповний перелік видань, які в силу економічних та політичних обставин змушені були закритися в останні кілька років. Переважно всі ці бренди – українські.

Натомість на ринок зайшли відомі світові бренди. «Esquire-Україна», «Forbes-Україна», «Vogue-Україна». «National Geographic Україна» – єдиний із них українською мовою.

Чому так відбувається? Що легше ‑ розвивати з нуля власне український бренд чи відомий світовий? На ці питання шукала відповіді Олександра Осипенко у своєму спецпроекті «Бізнес-імперії: друкована версія» на радіо «Голос столиці». Головні редактори різних видань поділилися власним досвідом розвитку проектів.

Олексій Тарасов, головний редактор українського Esquire, вважає, що не потрібно винаходити велосипед, а «просто взяти його та кататися на ньому». «Рекламодавці впевненіше йдуть у видання з відомими іменами, ніж у журнали, які створюються тут з нуля. – вважає він. – Зрозуміло, що ліцензія коштує дорого, і потрібен час, щоб вийти на окупність. Але той факт, що сюди приходять бренди, говорить про те, що тут нарешті приходить розуміння, що не варто робити журнал кустарними методами».

Заступник головного редактора українського Forbes Борис Давиденко, навпаки, не вважає, що все так однозначно. Безперечно, відоме ім’я працює, але тільки спочатку. «Бренд продасть перший, другий номер. Далі люди будуть купувати не бренд, а контент, який там є», – каже він. І додає: «Напевне, легше виводити [на ринок] ліцензійне видання. Інше питання, яке уже ставить собі видавець: що йому дешевше? Дешевше купити ліцензію чи дешевше тут провести рекламну компанію і розкрутити якийсь суто український новий бренд?». Але це вже питання бізнесу, вважає Борис Давиденко. І кожен видавець, на його думку, вирішує це питання для себе самостійно.

Заступник головного редактора журналу «Фокус» Ігор Тупікін також вважає, що «значно легше вийти на ринок з уже відомою торговою маркою, відомим брендом, але важче відповідати йому, важко втримати цю марку».

Медіаексперт, головний редактор сайту MediaSapiens Діана Дуцик вважає, що в Україні той момент, коли можна було створити потужний вітчизняний бренд, упущений. «Сьогодні ми спостерігаємо інший тренд, коли на ринок виходять сильні міжнародні бренди, – сказала вона. – І найближчим часом вони диктуватимуть свої правила на ринку». Вона також звернула увагу, що українська масова аудиторія менше читає, ніж, скажімо, німецька, і менш вимоглива до контенту та не готова купувати якісний контент.

На питання, чи виживуть такі журнали в епоху бурхливого розвитку інтернету, всі редактори відповідають ствердно: виживуть. Головний редактор української версії Cosmopolitan Анна Земскова переконана, що принаймні глянець найближчі 10 років від принт-версій не відмовиться. «Мені здається, що це виправдано для преси, щоденна, щотижнева преса перейде в онлайн, а глянець не може піти. Це окремий напрямок – картинка, тактильне відчуття, візуальна подача інформації».

Головний редактор українського Vogue Маша Цуканова такої ж думки: «У нас є електронна версія, ми віримо, що вона потрібна і корисна. Але про те, щоб найближчим часом видання масово відмовилися від своїх друкованих версій, мови бути не може».

Ще один тренд, на який звернули увагу під час дискусії, ‑ те, що виживати сьогодні можуть лише великі медіахолдинги, а не окремі видання.

Проте український досвід показує: в процесі укрупнення кількох основних медіахолдингів, які ділять між собою практично весь медіаринок, часто виграють самі холдинги, і набагато рідше – аудиторія (тобто суспільство).