У київських школах уже другий рік впроваджується медіаграмотність у загальноосвітніх закладах. Учні вчаться розпізнавати брехливу інформацію, перевіряти факти та шукати першоджерело. Ми зустрілися з чотирма педагогами, які безпосередньо викладають медіаосвіту в Києві, та запитали про їхнє бачення процесу та освітні виклики.

У розмові брали участь доцентка кафедри історії і громадянської освіти ІПО Київського університету ім. Б. Грінченка Нінель Клименко, вчителька історії та правознавства школи №250, співавторка підручника «Громадянська освіта» Ела Ситник, учителька історії та правознавства школи №235 ім. В. Чорновола Світлана Майорова тавчителька історії та правознавства гімназії «Троєщина» Любов Гайдукевич.

Наскільки вдало, на вашу думку, впроваджують медіаграмотність в освітній процес?

Нінель Клименко: Медіаграмотність впроваджується лише другий рік, і є однією з частин предмету «Громадянська освіта». Для вивчення медіаосвіти передбачено 11 академічних годин у 10-му класі. Проблема полягає у ставленні вчителів до важливості викладання. Деякі школи своїм внутрішнім розпорядженням використовують половину часу на предмет історії чи математики, адже учні незабаром складатимуть ЗНО.

Ела Ситник: Громадянська освіта – це інваріантний предмет, себто обо’язковий. Тобто зменшувати кількість годин чи проводити інші предмети замість медіаграмотності – заборонено. Проте Міністерство освіти і науки України надіслало додатковий лист, у якому вказано: якщо 10-11-ті класи є мультипрофільними, то за потреби, години можуть перерозподілятися на користь профільних предметів. Це означає, що можливе зменшення кількості годин деяких предметів (яких конкретно не вказано).

Медіаграмотності необхідно навчати наскрізно на всіх предметах у школі, чи все ж необхідний окремий курс?

Нінель Клименко: Впроваджуватиокремий предмет немає потреби. Медіаграмотність варто інтегрувати в інші предмети ще на етапі початкової школи. Ще один важливий момент: медіаграмотність – необхідний курс для самих педагогів. Щоб навчити дітей корисного та ефективного опрацювання різноманітної інформації, освітяни повинні розвивати та вдосконалювати свої медіаосвітні компетентності. До прикладу, в нашому Інституті післядипломної педагогічної освіти на кафедрі української мови вже впроваджено курс медіаграмотності.

Ела Ситник: Потрібен наскрізний предмет, а не просто розділ «Медіаграмотність» у навчальному предметі «Громадянська освіта», як є сьогодні. Бо хіба ж у 5-му чи 8-му класі він нам не потрібен? Cьогодні на часі способи інтеграції предмету. Питання лише в пропорціях.

Світлана Майорова: 35 академічних годин на тиждень – рівень навантаження для десятикласників. Як розумієте, помістити в цей напружений графік ще окремий предмет «Медіаграмотність» украй складно. Та й чи варто?

Які книги, посібники, сайти чи онлайн-курси з медіаграмотності допомагають вам у викладанні?

Ела Ситник: За навчальною програмою передбачено сім розділів нового предмету «Громадянська освіта». Відповідний підручник підготував авторський колектив всеукраїнської асоціації «Нова доба». Це перший досвід розробки навчального посібника громадською організацією. Однією зі співавторок виступала і я. Застосування інтерактивних форм і методів, акцент на активне слухання, аналіз та структурування. Це конструктивістський підхід до навчання, під час якого учням потрібно створити відповідні навчальні умови, а вони вже оволодіють певними компетентностями.

Нінель Клименко: На сайті www.Citizen.in.ua є чимало методичних матеріалів, інформації про вебінари, навчальні семінари, конференції для педагогів. Також Асоціація викладачів історії, громадянознавства та суспільних дисциплін «Нова доба» надсилає інформаційну добірку ресурсів, які можна використовувати під час викладання.

Світлана Майорова: На сайті Академії української преси в розділі «Видання» є достатньо методичних посібників для суспільних дисциплін. Зокрема, я використовую «Практичний посібник з медіаграмотності для мультиплікаторів». Це збірка практичних порад і методик, у якій акцент на інтерактивних тренувальних вправах.

Любов Гайдукевич: Платформа Prometheus має цикл курсів, присвячених медіаосвіті, зокрема «Медіаграмотність для освітян». Ще одна перевага – всі навчальні матеріали є в онлайн-доступі. У світі цифрових технологій це зручно і для учнів, і для вчителів.

Які застосовуєте ігрові елементи під час навчання?

Світлана Майорова: На одному із занять, ми говорили про те, як діти сприймають «булінг». Вправа полягала в тому, що на сердечках діти писали побажання для агресора, а на долоньках – жертві булінгу. Потім кожен обирав, у ролі кого він перебуває в класі.

Тренувальна вправа дає краще сприйняття певної тематики, на відміну від презентацій чи інших форм представлення інформації.

Розкажіть про свій найцікавіший урок чи завдання.

Світлана Майорова: У темі «Як убезпечити себе у віртуальному світі» було практичне завдання – година в інтернеті. Учні розповідали, яку інформацію черпають, звідки та чому. Потім ми разом аналізували цю інформацію. Це заняття спонукало мене дізнатися більше про поняття «етикету/нетикету» у віртуальному світі.

Також ми з учнями мали досвід створення фейків. Завдання: подати п’ять новин, одна з яких мала бути фейковою. Скажу відверто, іноді, навіть я не могла відрізнити фейк від правдивої новини.

Любов Гайдукевич: Важливо брати тему, яка на часі. Ми обговорювали тему «керченського стрільця». Порівнювали, яким чином медіа висвітлювати одну й ту ж новину.

Нінель Клименко: Я використовувала метод «акваріума» під час обговорення теми «Чи мігранти є загрозою для української культури». Тут важливо навчити не дебатувати, а дискутувати.

Метод «акваріума» – учнів розподіляють на декілька груп і пропонують запитання для обговорення, далі по черзі кожна група сідає в центр класу, утворивши внутрішнє коло. Учасники групи ведуть дискусію щодо певного завдання, решта ж лише спостерігають.

Ела Ситник: Під час обговорення теми «Можливості та відповідальність преси» учні складали положення «темників». Кожен склав мінімум десяток пунктів. Цікаво, що майже всі вони починалися з «не».

Чи є теми, які учні люблять найбільше?

Любов Гайдукевич: 10-ті класи – це вже підготовлена аудиторія. Наші учні подекуди знають про сучасні інформаційні технології більше, ніж учителі. При обговоренні кожної теми в нас відбувається синергія з учнями.

Ела Ситник: Теми філософсько-політологічного сенсу, як-от «Медіа і демократія», «Як медіа народили суспільство», «Права та відповідальність медіа», визначають ціннісні орієнтири. Теми «Критичне мислення», «Розпізнавання фейків» є більш прогресивними для учнів та користуються особливою популярністю, адже діти інтегровані в щоденний процес споглядання інформації.

Згадую, яку бурхливу дискусію викликала тема «Втручання в приватне життя» та «Цензура в медіа».

Чи випускають ваші учні свої медійні продукти?

Нінель Клименко:Курс медіаграмотності передбачає створення власного медійного продукту. Наші учні активно формують свій медіапродукт, зокрема власні блоги.

Любов Гайдукевич: Так, у нас був досвід видання власної газети. Власне, результат однієї з практичних вправ «Майстерня громадянина».

Як батьки учнів реагують на вивчення учнями елементів медіаграмотності?

Ела Ситник: Ставлення батьків визначається класом, у якому навчається дитина. У випускних класах більшість уже визначилась із напрямом вступу, тож батьки починають звертати увагу на те, які предмети дитина вивчає в школі. Тож, коли з’являються нові предмети, перше запитання: «Як це вплине на завантаження дитини?».

Частині батьків варто було презентувати медіаосвіту. Деякі школи робили це на випередження, до прикладу, розповідали про завдання: написати есе, власне судження, знайти історичні аналогії. Тоді виявляється, що це опосередковане повторення матеріалу інших предметів і воно потрібне для ЗНО.

Любов Гайдукевич: Часто, якщо справа стосується певних практичних завдань чи проектів, вони можуть співпрацювати. Тобто, відгук від учня визначає ставлення його батьків.