Сандра Ужуле-Фонс із Латвії, але живе в Польщі. Вона почала журналістську кар’єру в редакції «Польського радіо», а тепер викладає у Варшавському університеті та займається зйомками документальних фільмів.

Разом із колегою з Білорусі Аліною Ковшик пані Ужуле-Фонс нині готується до роботи над чотирисерійним документальним фільмом «Фейкові казки для дітей» («Fake tales for kids»). У ньому вони планують розповісти про різні проєкти з медіаграмотсності в чотирьох країнах: Україні, Білорусі, Польщі та Литві.

На форумі Media Literacy Solutions у Мінську MediaSapiens поговорив із журналісткою про новий проєкт, а також дізнався, чи сильною нині в Латвії є російська пропаганда.

Джерело: Media Literacy Solutions Forum, Євгенія Налецкая

— Пані Сандро, наскільки для Латвії актуальна тема медіаграмотності, про яку йтиметься у «Фейкових казках для дітей»?

— Значною мірою вона актуалізувалася у 2014 році. Тоді і Польща, і країни Балтії найбільше почали турбуватися через анексію Росією Криму. Це найближчі сусіди, й вони мають анклави, де живе багато російськомовного населення.

У Латвії — це східний регіон Латгалія і російськомовне місто Даугавпілс. А в Естонії це місто Нарва, де майже 100 % російськомовних жителів. Ці дві точки вважалися наступними ймовірними кроками в імперській політиці Володимира Путіна.

Небезпека проглядалася ще й тому, що тамтешні жителі дуже підтримують російського президента. Вони вважають його своїм лідером. Детальніше про це можна подивитися в нашому фільмі «Балтійський покер. У що грає Путін».

Ця стрічка викликала велику дискусію, чому люди в європейських країнах Латвії, Литві та Естонії підтримують політику Путіна. Адже це країни, які входять у Європейський Союз, а у фільмі йдеться в тому числі і про молоде покоління.

— Чи ви знайшли відповідь на це запитання?

— Мабуть, велику роль тут відіграє менталітет і вплив російського телебачення. Це інформаційний простір, у якому вони існують. У Латвії сигнал Суспільного телеканалу й радіо не доходять до частини регіону Латгалія, а це регіон, що межує з Росією й де живе дуже багато російськомовних. Зрозуміло, за відсутності каналів Латвії, вони дивляться те, що є. Це можуть бути, приміром, білоруські телеканали, тому вони знають, як справи в Олександра Лукашенка.

Коли Латвія у 2004 році вступала в ЄС, Латгалія була одним із найбідніших регіонів. У цьому регіоні низький рівень економіки й велика туга за Радянським Союзом або тим, «хто би про них подбав». Адже заводи занепали. Приміром, на заводі «Локомотив», куди звозили на ремонт вагони з усього СРСР, працювало декілька тисяч людей. А зараз — кількасот. Інші люди нікуди не зникли, звідси з’являється ця туга за радянським часами.

Крім того, в Латвії 30 % російськомовного населення, родичі яких часто живуть в СНД. Доходить до того, що люди не знають, як звати прем’єр-міністра Латвії, бо не цікавляться новинами. Утім вони все знають про Росію й Путіна.

— А які рейтинги суспільного мовника, тому що в Україні з цим проблеми (частка каналу за комерційною аудиторією впала до 0,3 %. — MS)?

— У нас ситуація не подібна до української. У вас велика конкуренція між телеканалами, бо є багато приватних. У Латвії лише декілька років тому приватний інформаційний канал «Riga TV24» почав ставати сильним гравцем. Він купив у проблемному регіоні Латгалія регіональне телебачення та один приватний телеканал Dautkom.

Нині цей мовник впроваджує нову політику російськомовного контенту, який би був «дружнім до Латвії» (Latvian friendly). Тобто щоб це було хоч і російською, але не як російський Sputnik, який поширює багато дезінформації та маніпуляцій.

— Наскільки мені відомо, однією з проблем латвійських ЗМІ є брак грошей. Через це телеканали не можуть конкурувати з російським контентом.

— На жаль, так і є. Навіть патріотично налаштовані латвійці, які проти будь-якого втручання з боку РФ, віддають перевагу російським шоу. У нас жоден канал не має такої кількості грошей, щоб замінити шоу, які робить Росія. Канали ж РФ є у відкритому доступі на супутниковому та кабельному телебаченні. Багато хто досі ностальгує за минулим, слухають Пугачову й Кіркорова.

До анексії Криму в Юрмалі й «Нова хвиля» проходила, яка для СНД була наче кінофестиваль у Каннах. Тепер її перенесли в Сочі. Наші ж політики не їздять до РФ і майже не підтримують контакти з Москвою.

Те саме і в Литві, яка одразу відключила всі російські канали й заборонила їм мовити. У Латвії таке уявити важко із 30 % російськомовного населення. Це дуже велика частка.

— Що з досвіду чотирьох країн ви хочете показати у фільмі «Фейкові казки для дітей»? Чи зачіпатиме стрічка тему цієї ностальгії за СРСР, якою зараз активно користуються російські пропагандисти?

— Ми вже зробили вступний сценарій і знаємо, що хочемо показати. Це будуть історії людей. Журналістка Аліна, яка водночас є мамою 8-річного сина, буде зустрічатися в чотирьох країнах із людьми та аналізувати їхній досвід.

В Україні, можливо, нам вдасться показати своєрідний конфлікт поколінь. Ми хочемо знайти сім’ю, в якій дитина буде у школі навчатися медіаграмотності, але вдома їй дід чи бабуся, навпаки, розповідатимуть про «велику перемогу, 9 травня і Путіна». Або ж ми висвітлимо конфлікт сімей, де разом живуть українці та росіяни.

У Білорусі ми, ймовірно, покажемо, як ця країна тільки вводить програму медіаграмотності за українським прикладом та поки навчає цих навичок самих учителів.

Ми також хочемо показати сатиру. З цим добре справляється Литва. Це одна з перших країн, де запустили передачу «Тримайтесь там» (Laikykites ten), у якій ведучий Андріус Тапінас (Andrius Tapinas) висміює пропагандистські меседжі. Це шоу стало доволі популярним у ютубі. Його автори зараз їздять по всій країні та навчають медіаграмотності у школах.

Четвертий напрямок — ігровий. У нас є задумка, що батько із сином зустрінуться з розробниками ігор. Вони нам розкажуть, як вони створюються і яку психологію туди закладають. Ігрова мова дуже зрозуміла і для дітей, і для батьків. Коли ми граємо у World of Tanks — це прозахідна гра, але, наприклад, у мультфільмі «Маша і ведмідь» є багато радянських акцентів. Маша там бігає в шапці із зіркою тощо. В цьому нічого страшного немає до моменту, коли дитина починає думати, чому там саме зірка і звикає до цієї символіки.

— Минулого року про таку пропаганду в мультфільмі говорили естонські та британські дослідники. Вони казали, що ведмідь у мультсеріалі «Маша і Ведмідь» символізує собою Росію, а його основним завданням є прищепити дітям позитивний образ цієї країни.

— Нещодавно я бачила багато фотографій у фейсбуку з Білорусі, коли батьки фотографують своїх дітей перед святами та одягають їх у радянську форму, наче вони партизани. Навіщо!? Мені би на думку не спало своїх дітей вдягти в жодну військову форму. Не розумію, що мотивує батьків таке робити.

Якщо ви подивитеся фільм «Балтійський покер», то побачите, що атмосфера на 9 травня у Латвії нічим не відрізняється від Москви. І коли ми презентували цей фільм у білоруському Бобруйську, мене питали: «А чим вам не подобається Путін. В чому проблема взагалі?». Таке враження, що ми розмовляємо різними мовами.

— Де можна буде проглянути новий фільм і як ви плануєте його розповсюджувати?

— Ми вже отримали відгуки, що у стрічці зацікавлені. Наразі ми шукаємо фінансування та очікуємо, що його підтримає один із телеканалів. Вирішили не йти просто в соціальні мережі чи ютуб, тому що на цих платформах конкуруватимемо з іншими проєктами, наприклад «Три точки» з Казахстану. У нашому випадку це буде повнометражний серіал телевізійного формату, який потім ми плануємо показувати в різних країнах по ліцензії.