Створення єдиного архіву, де у вільному доступі розміщувалися б усі розсекречені документи радянських спецслужб, обговорюють уже не один рік поспіль. І от, 5 червня 2019 року Кабінет Міністрів України врешті виділив для цього архіву приміщення площею понад 11 тисяч квадратних метрів у столичному районі Троєщина за адресою вулиця Пухівська, 7, корпус №5.

Приміщення, яке не використовувалося багато років, знаходиться на території банкнотно-монетного двору Національного банку України. Тут за півтора-два роки має постати Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті. Його, як обіцяють, зможе вільно відвідати кожен, потрібно буде тільки пред’явити паспорт.

 Будівля, яку виділили під створення Галузевого архіву таємних радянських спецслужб (Фото: «Детектор Медіа»)

Виділення приміщення — перший, але важливий крок до створення такого архіву. Також це крок до трансформації всього суспільства і зміни характеру доступу до даних, які раніше були важкодоступними, каже очільник Інституту нацпам’яті, історик Володимир В’ятрович.

Навіщо потрібен єдиний архів радянських спецслужб?

У квітні 2015 року Верховна Рада ухвалила важливий «декомунізаційний пакет» із чотирьох законів. Один із них, зокрема, стосувався незворотності відкриття архівів комуністичних спецслужб — Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів». З того часу всі охочі можуть працювати з документами КГБ практично без жодних обмежень. За словами Володимира В’ятровича, відтоді цим законом скористалися тисячі людей, які попрацювали в архівах і відкрили для себе долю рідних і близьких, репресованих радянською владою.

Також відкритими архівами мають можливість користуватися й іноземці. В тому числі — журналісти, які хочуть відкрити світові інформацію про злочини комуністичного режиму на території України та інших країн Європи.

Втім, для зручності доступу громадян до документів з архівів цього недостатньо. «Де-юре архіви радянських спецслужб у регіонах відкриті, але де-факто отримати певні свідчення і вивчати документи — це непроста процедура», — каже перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів. За його словами, отримання інформації з архівів часто займає багато часу і нерідко дані, які там містяться, є неповними й потребують пошуку в інших архівах різних областей. Крім того, зараз треба чекати близько місяця, доки запит на інформацію в архіві оброблять. Також часто буває, що запитуваної інформації в регіонах немає зовсім. Але й щоб це дізнатися, також треба чекати кілька тижнів. Єдиний узагальнений архів має спростити процес пошуку історичних даних. Крім того, каже пан Кубів, невдовзі має початися оцифрування архівів, що зробить доступ до них ще простішим.

Ухвалені чотири роки тому «декомунізаційні» закони передбачають перевезення архівів радянських спецслужб в окремий цивільний архів. Зараз ці документи досі зберігаються в стінах Служби безпеки, Національної поліції, Служби зовнішньої розвідки та інших правоохоронних органів. Коли такий єдиний архів відкриють, кожен зможе в комфортних умовах працювати із цими документами в одному приміщенні. Для роботи в архіві хочуть найняти кваліфікований персонал, який буде знати, що де знаходиться, і відшуковуватиме потрібні документи оперативно.

«Крім того, це важливо і для правоохоронних органів. Вони не повинні зберігати документи минулого. Створення окремого архіву відділятиме їх від комуністичної тоталітарної доби», — додає Володимир В’ятрович.

Пострадянські країни, такі як Польща, Естонія, Литва та інші, почали відкривати архіви КГБ відразу після падіння комунізму. «На жаль, Україна йшла до цього довше. В Україні знадобилося ще дві революції — Помаранчева революція та Революція гідності, але ми врешті теж підійшли до відкриття архівів», — підкреслює історик.

Скопіювати документ на флешку: яким планують зробити Галузевий архів

Приміщення, яке виділили для архіву, займає 11 тисяч квадратних метрів. За словами представників Інституту національної пам’яті, всередині будівлю збираються оптимізувати і за рахунок технічних поверхів збільшити корисну площу до 18 тисяч квадратних метрів. Очікується, що тут буде високоякісне відеоспостереження, буде підтримуватися потрібний для зберігання документів температурний режим. Обіцяють, що принаймні основна частина приміщення із читальним залом буде готова прийняти відвідувачів за півтора-два роки.

24 червня журналістам повідомили про виділення приміщення для створення архіву (Фото: «Детектор Медіа»)

Проте скільки саме коштів з держбюджету піде на реконструкцію будівлі й необхідне технічне забезпечення, зараз заявляти рано, зауважує Степан Кубів. За його словами, буде кілька рівнів роботи, перший з яких — це з’ясування, скільки коштів для цього потрібно. Кубів підкреслює, що до впроваджуваних зараз змін держава йшла чотири роки. Це була спільна робота Інституту національної пам’яті, Нацбанку та низки міністерств.

«На цей рік держава передбачила 60 мільйонів гривень, щоб розробити проектно-кошторисну документацію, вивчити це приміщення і з’ясувати, скільки саме ресурсів та часу потрібно буде для його облаштування. Чому обрали саме це приміщення? Насамперед тому, що саме така будівля дає нам достатню кількість квадратних метрів. Знайти подібну в Києві було складно. По-друге, це територія банкнотно-монетного двору, де зберігаються цінності державної ваги — гроші. Вважаю, що архіви є не менш цінними», — каже Володимир В’ятрович.

Подальші кроки — формування команди людей, які будуть втілювати в життя проект. Команду очолить Ігор Кулик, який є директором Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті.

Ігор Кулик, який керуватиме командою Галузевого архіву, продемонстрував журналістам приміщення, де за півтора-два роки будуть зберігатися розсекречені документи (Фото: «Детектор Медіа»)

«Всі ми з вами знаємо, що в більшості країн колишнього соціалістичного табору були створені спеціальні архіви, де в одному місці зібрані всі документи репресивних органів — чи то самого КГБ, чи то їхніх аналогів у Німеччині, Польщі, Чехії. У документах, які будуть тут зберігатися, є інформація про те, як за часів СРСР захоплювали території, як знищували неугодних режиму. Все це чітко лягає на ті методи, які використовують російські спецслужби зараз. Саме тому вивчення документів дозволить розробити методи боротьби з інформаційною війною, яку веде Росія проти України», — підкреслює пан Кулик.

Єдине, що потрібно для вільного доступу до документів, які будуть у цьому архіві, — це бажання самої людини, а на місці треба показати паспорт. Крім вільного доступу до документів, можна буде скопіювати електронну версію документа собі на флешку або на інший носій. Щоб пошук даних проходив швидше, можна буде заздалегідь зателефонувати в архів і замовити потрібний документ.

«Читальний зал має постати в популярному нині форматі оупенспейсу. Тут має бути й кухня, де можна буде розігріти їжу, якщо людина працюватиме в архіві зранку до вечора. Читальний зал потрібен ще й для того, щоб людина часом побула наодинці зі своїми думками й осмислила інформацію, яку дізналася. Чому це важливо? Я особисто не раз у своїй практиці стикався із ситуаціями, коли людина вперше за 50-60 років читала справу своїх родичів, і часто це шокувало. Важливо людині дати час усе це осмислити. Також додам, що документи — це не завжди 100% правда. В історичних документах може бути і правда, і брехня, і провокація», — додає Ігор Кулик.

Тут мають облаштувати місце, де в архівах можна буде працювати з 9 ранку до 6 вечора (Фото: «Детектор Медіа»)

Із 2015 року кількість людей, які звертаються за інформацією до державного архіву СБУ та низки інших державних архівів, зросла більше ніж удвічі. Більшість із них шукала інформацію про своїх репресованих родичів, каже Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.

«Станом на сьогодні ми досягли межі своїх можливостей по роботі з тими зверненнями, які до нас надходять. Зокрема, відчувається брак робочих місць, де люди можуть працювати з документами. Щодня до нас звертаються 12-20 осіб, які хочуть працювати в читальному залі. Поза тим ми також бачимо, як росте кількість дослідників таких архівів за кордоном. Наприклад, у 2014-2015 роках закордонні журналісти та історики ще не дуже вірили, що документи КГБ у нас справді відкриті. Але тепер ситуація змінилася, і зацікавлених дедалі більше. Такий архів дасть всім можливість працювати з документами в комфортних умовах», — каже він.

«З Росії закидалася дискредитуюча інформація про архіви», — В’ятрович

Щоб знайти інформацію з архівів, важливо звернутися до правильної установи, каже Андрій Когут. Ухвалений у 2015 році закон передбачає передачу архівів радянських спецслужб із силових відомств до єдиного архіву. Якщо мова йде про регіони, то такими архівами є насамперед архіви СБУ та МВС у кожній області.

«Проте якщо ми говоримо про загальні державні архіви областей, то відповідно до закону документи, які в них зберігаються, будуть там зберігатися й надалі. Чому? Тому що це спеціалізовані архіви. Там можна знайти документи іншої специфіки. Наприклад, про дати народження родичів», — каже він.

Галузевий архів мають обладнати камерами відеоспостереження та підтримувати у приміщеннях потрібний для зберігання документів темперпатурний режим (Фото: «Детектор Медіа»)

За словами істориків, коли ж у будь-якому регіоні України доступ до архівів обмежують, то це — пряме порушення закону, і про такі випадки треба повідомляти Інститут національної пам’яті. Єдиний виняток, коли доступ до таких документів може бути обмежений, — якщо сама жертва політичних репресій напише заяву від свого імені з вимогою закрити доступ до інформації про неї.

«Уперше ми почали відкривати архіви КГБ у 2008 році. Тоді я став директором архіву СБУ, —згадує Володимир В’ятрович, — «На жаль, у той період не було спеціального закону, який би регулював цей процес. Але ми все ж почали відкривати архіви, і це, звичайно, викликало переполох у нашого північного сусіда. Там намагалися не допустити відкриття архівів. З Росії закидалася дискредитуюча інформація про архіви. Мовляв, відкривати їх нібито категорично не можна. Писали: “Їх відкриття може спричинити громадянську війну: почнуться помсти, почнуться вендети. У жодному випадку цього не робіть!”. Тоді відповідного закону через політичну ситуацію ухвалити не вдалося, але у 2015 році ми це зробили. Уже практично чотири роки, як ці архіви відкриті, й ніякої громадянської війни й нічого подібного в Україні немає. Навпаки: українці стають сильнішими, бо краще розуміють свою історію. А спираючись на ці архіви, можуть захиститися від інформаційного впливу Росії та проводити деконструкцію радянських міфів, які нам і досі експортує Росія».

«Я вірю, що скоро настане час, коли українці нарешті зможуть вільно вивчати біографії своїх минулих поколінь. Відкриті архіви дають можливість спростувати радянські міфи. На сьогодні ми не знаємо імен усіх страчених режимом СРСР за вільнодумство, і головне — ми не знаємо імен катів, які приймали рішення вбивати людей. Зараз ми маємо зробити все, щоб відкрити цю правду. Це наше спільне завдання — громадськості, чиновників і журналістів», — каже Степан Кубів.

Нагадаємо, раніше ми писали, чим архіви КГБ можуть бути корисними для журналістів.