Вчителька української мови Тетяна Іванова працює у краматорській школі № 1. Вже два роки вона викладає в рідних стінах основи медіаграмотності, а в масовому занятті «Не вірр — перевіррр» взяла участь як координаторка. «Детектор медіа» поговорив із нею про те, що найбільше цікавить учнів в уроках із медіаграмотності та які практики допомагають їх зацікавити складними темами.

— Пані Тетяно, ви були однією з координаторок на всеукраїнському занятті з пошуку фактів «Не вірр — перевіррр», яке організовувала Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Як пройшов урок?

— Чудово! Вчилися відрізняти факти від суджень на прикладі новин про зовнішнє незалежне оцінювання, перевіряли слова кандидатів у президенти. Дітям сподобалася вправа, де ми складали слогани. Вийшло щось на кшталт «Мурчик — це велика зарплатня й дешева риба!», «Тільки Барсик — тільки мир!». Підлітки були, як справжні політтехнологи.

— А чого ви навчаєте дітей під час звичайних занять із медіаграмотності?

— Намагаюся творчо урізноманітнити заняття. Особливо люблю запрошувати на наші уроки експертів із різних галузей, місцевих зірок. Вони доносять до учнів ідею того, що у всіх нас різне сприйняття світу, а весь світ — це й інформація. Приміром, скрипалька Марина Бондас заграла на нашому занятті — кожен уявляє свій музичний сюжет, унікальний. Потім Алан Майєр (Alan Meyer), художник, учить робити шаржі — так учимося толерантності й самоіронії.

На іншому занятті фотограф розповідає, що селфі — це не тільки спосіб похизуватися, а й можливість для зловмисників дізнатися твоє місце проживання. Нагадуємо, що не слід викладати до соціальних мереж фотографії з номерами будинків, помітними вивісками й так далі — щоб не стати жертвою, самостійно оберігати приватну інформацію. Я вчу, як включити критичне мислення й не соромитися ставити уточнювальні питання.

У старших класах ми намагаємося тверезо відокремлювати емоційне забарвлення від самої новини, особливо під час новинних випусків. Розбираємо, чому саме новини демонструють нам у такій послідовності. Які емоції це має викликати в нас і навіщо? Ще показую учням, як розпізнавати приховану джинсу. Хто може бути замовником? Шукаємо того, кому це вигідно — ось і відповідь.

Загалом намагаюся не відходити від офіційної програми, лише доповнюю її. У майбутньому планую серйозно взятися за фактчекінг.

— А що учням подобається найбільше?

— Шукати фейки. До нас приходив Олексій Ладика, головний редактор газети «Твоє право знати» (інтерв’ю з ним читайте тут. — Ред). Ми шукали та розвінчували фейкові новини про наш рідний Краматорськ. А потім спробували самі вигадати фейкову новину. Найдотепніше вийшло про Порошенка, який пообідав у McDonald’s.

Олексій Ладика, Тетяна Іванова. Фото: Facebook

— Як батьки учнів ставляться до таких уроків?

— За два роки жодного нарікання, всім подобається, хоча вік дітей різний. У нас два восьмих, два дев’ятих класи й один сьомий клас. Уроки факультативні, але всі ходять, як на звичайні заняття.

Я помітила, що за два роки, протягом яких я веду заняття з медіаграмотності, люди стали більш вимогливими до подачі інформації. Раніше ніхто про це не знав — а зараз самі просять навчити, як боротися з фейками. Стали цікавитися цією темою глибше. Ми живемо у своїй «бульбашці», і, часто, не бачимо нічого за «шорами» нашого повсякденного життя. Цей коридор (бачення світу) потрібно розширювати.

Медіаграмотність дозволила мені привезти дітей до різних міст та показати їм, як створюються газети, як працюють видавництва. Ми були з екскурсією на «Громадському телебаченні». Дуже хочеться звозити учнів  до Києва, хочемо подивитися на редакцію видання зсередини. Поки не вистачає фінансування.

— Нещодавно за допомогою краудфандингу ви намагалися зібрати гроші на клас, обладнаний сучасними медіазасобами для занять. Чи вдалося це зробити?

— Ми відмовилися від цієї ідеї. Виявилося, що на таке переобладнання кабінету зібрати гроші за допомогою краудфандингу дуже складно. У нас не вийшло. Допомагали лише друзі, які також захопилися цією темою. Думаю, ми просто загубилися серед інших проектів і не змогли донести до людей, чому це так важливо.

— Чи не втратили тепер наснагу до таких активних дій?

— Ні в якому разі! Я пишаюся тим, що наша школа — єдина у місті, де викладають цей предмет. Тим паче, що за рік учні під впливом критичного мислення дуже змінилися — і я вірю, що це допоможе їм і в майбутньому приймати зважені рішення, не піддаватися на провокації. А з частиною обладнання для класу нам допоможуть наші постійні спонсори.

— Що плануєте робити далі? Які методики будете використовувати?

— Зараз придивляюся до фактчекінгу — це так цікаво! Нещодавно спробували застосувати його на відкритому уроці. Але треба більше інформації, більше практики, тому намагаюся подавати заявку на участь на всіх тренінгах із медіаграмотності, до яких можу дотягнутися. Думаю, що якби всі ці знання про медіаграмотність мені потрапили до рук десять років тому — я була б іншою людиною. Навіть більше: якби вони потрапили до всіх нас за декілька років до війни — війни могло й не бути.