Менторами учасників були висококласні експерти: президент Академії української преси Валерій Іванов, доктор педагогічних наук Тетяна Іванова, президент Асоціації кіноосвіти і медіапедагогіки Росії, а також експерт програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх», Олександр Федоров. Програма навчання передбачала поєднання теоретичного блоку з практичним.

Валерій Іванов акцентував увагу на тому, що медіаосвіта – це необхідність часу. Сучасне інформаційне суспільство – це суспільство медіа. Медіа формують картину світу, наше сприйняття та модель поведінки. «Все, що ми дізнаємося про світ – ми дізнаємося з медіа», тому в процесі сприйняття інформації надзвичайно важливо розрізняти фейки, маніпуляції, шукати першоджерела та критично мислити, тому медіаосвіта є життєво необхідною. В міру того, як змінюється суспільство, постійного оновлення вимагають програми з медіаосвіти. Принциповим моментом медіаосвіти є аполітичність: незалежно від мови чи проблемних питань, ідеологій чи світогляду люди мають бути медіаграмотними. Медіаграмотність не пропагує ідеї, а вчить критично мислити!

Сучасний авторитетний теоретик медіаосвіти на євразійському просторі, відомий далеко за його межами – Олександр Федоров зосередився на теорії та методології медіаосвіти. На його думку, медіаграмотність – це життєво необхідне вміння сучасної людини, а за допомогою медіа слід розвивати особистість, а не ідеологізувати її. Серед імен основних теоретиків медіаосвіти звучали Маршал Маклюен, Умберто Еко, Лен Мастерман, Роберт Кьюбі та інші. Цікаво, що медіаосвіта найбільш розвинена в Канаді, Австралії та Новій Зеландії, де вона є обов’язковою та інтегрованою в різні предмети. Водночас такі крани сталої демократії, як Велика Британія та США, не зацікавлені в медіаосвіті. Наприклад, у Штатах медійні агентства не зацікавлені в медіакомпетентній аудиторії через те, що їхній основний контент – розважальний, а якість такого продукту не завжди є високою. Якщо ж готувати публіку до аналізу та критичного сприйняття контенту, то кількість споживачів знизиться, що напряму зашкодить бізнесу. Що ж стосується Британії - то тут держава вкладає великі кошти в національний медійний продукт, тому медійні агентства зацікавлені в його попиті та безальтернативності і їх не зовсім влаштовує критично налаштована публіка.

У свою чергу професор Федоров ознайомив слухачів з основними підходами до медіаосвіти: інтегрованим, факультативним і спеціальним. Він також розкрив основні теорії медіаосвіти: ін’єкційну (захисну), ідеологічну, семіотичну, культурологічну, практичну, теорію медіаосвіти як джерела «задоволення потреб» аудиторії, теорію критичного мислення, естетичну та соціокультурну. Учасникам розповіли про методи впливу на масову свідомість. Факторами маніпулятивного впливу є стандартизація, мозаїчність, серійність, повторюваність. Основні прийоми маніпуляції наступні: 

• оркестровка (психологічний тиск),
• селекція (підтасування),
• свідчення (посилання на авторитет),
• гра в простонародність (простота подання інформації, посилання на думку народу),
• наведення рум’янцю (прикрашення),
• наклеювання ярликів,трансфер (проекція певних характеристик на інше явище, людину).

Людиною легко можна маніпулювати за допомогою неповної інформації, дегуманізації опонента, стереотипів та упереджень, нагнітання. Ідеальна аудиторія для маніпулювання – люди без критичного мислення. Щоб протистояти маніпуляція людина має вміти просіювати інформацію, критично оцінювати мету та інтереси джерела інформації. Як казав Маклюен, «людина в світі медіа повинна бути медіаграмотною».

Пан Федоров також говорив про аудіовізуальну грамотність та силу медіа. Цікавим є приклад трансляції радіовистави «Війна світів» в Америці 1938 р. за романом Геберта Веллса. Цей роман описує вторгнення прибульців (марсіян) на Землю. Слухачі, які включили радіо в процесі трансляції радіовистави і не почули, що події вигадані, повірили в те, що це правда. Вони почали барикадуватися в підвалах своїх будинків, штурмувати урядові установи вимагаючи захисту, тобто створилася паніка, були й постраждалі. Цей факт свідчить про силу впливу медіа та показує, до чого призводить некритичне споживання інформації.

Професорка Тетяна Іванова ознайомила учасників з теорією тренінгових технологій, демонструючи її на практиці. Так вона поділилася секретами роботи з різними аудиторіями, експериментальною методикою ігор-омнібусів, які мають гіпотетичний сценарій та специфікою прийомів зацікавлення аудиторії. Одним з дієвих прийомів є занурення учасника в стан незнання, щоб викликати усвідомлення незнання, потім сформувати розуміння, що лише майстерність забезпечить бездоганний результат, дієвим тут може стати і використання різних притч, легенд, афоризмів.

Виконуючи завдання професорки Іванової (як от намалювати кита, шляпу та цигарку), учасники переконалися, що людина сприймає інформацію так званими “гештальтами”, тобто цілісно, у рамках певної системи. Наступною вправою було створення соціологічного портрету медіаграмотності групи. Відкриттям стала крива інтелекту Едварда Бернейза, який висловив думку, що під впливом інформаційної пропаганди інтелект людей усереднюється. Учасники також познайомилися з експериментом Макса Базермана. А під час гри «Прес-конференція» вони мали можливість виступити в ролі лісових журналістів (комарів, зайців, вовків) та прес-секретарів, які давали прес-конференцію. Ця гра показала, що різного роду публіка вимагає різної подачі інформації, різних аргументів переконання, різної емоційної поведінки. Також в цій грі було використано теорію «Число Моеллера» 5±2, що показує кількість аргументів, які необхідні для переконання і обґрунтування певної позиції, і які сприймаються. 

В процесі роботи Тетяна Іванова розкрила зміст закону 1:10000, який показує, що ми сприймаємо інформацію усвідомлено і запам’ятовуємо лише одну частинку з 10000, а вся інша інформація відкладається у підсвідомості. Але коли ми приймаємо певне рішення чи формуємо судження про щось, то ми керуємося всією кількістю інформації, тому те, що ми не усвідомлюємо, керує нами, а ми керуємо лише тим, що ми знаємо.

Тетяна Мелещенко