Визначати маніпуляції в телесюжетах чи аналізувати, як постановка кадру впливає на глядача – це ті вміння, які можна назвати вищим пілотажем медіаграмотності. Цьому навчали учасників п’ятої Літньої школі з медіаосвіти для вчителів середніх шкіл, яка проходила 10-13 серпня у Бучі, що під Києвом. Традиційно захід організувала Академія Української Преси в партнерстві з Міністерством освіти та науки України за підтримки програми «У-Медіа».

Частина із вчителів-учасників вже викладали медіаграмотність у школах, які офіційно беруть участь у всеукраїнському експерименті з впровадження медіаосвіти. Інші ж є медіапедагогами-початківцями і розпочнуть практику з нового навчального року. 

Протягом чотирьох днів педагоги дізнавались про способи розвитку критичного мислення, методи декодування медіатекстів, ефекти та впливи масмедіа і структуру українського медіаринку. Заняття були як теоретичні, так і інтерактивні: педагоги ділилися на групи та виконували практичні завдання, пов’язані з аналізом журналістських матеріалів.   

Який головний секрет критичного мислення?

Вчителям запропонували визначитись для себе – чи є вони медіаграмотними, і якщо так, то якими аргументами можуть це довести? Як виявилось, відповісти на таке, здавалось би, базове питання, нелегко, оскільки у цей термін часто фахівці вкладають різні значення. Крім того, можуть плутати «медіаосвіту» із «медіаграмотністю», що не дивно – адже для багатьох громадян ці поняття взагалі є невідомими. Людмила Гуменюк, директор Центру медіаініціатив, тренер Літньої школи, зазначила, що медіаграмотність є значно широким поняттям – його можна порівняти із міцною стіною, в якій медіаосвіта – лише одна із цеглинок. Окрім медіаосвіти є й інші складові: культорологія, історія, політологія, політекономія.

Існують різні визначення поняття медіаграмотності. Якщо формулювати коротко, то це система знань та вмінь, яка дозволяє людині розуміти, як і навіщо сконструйовані медіамеседжі. Медіаграмотна людина помічає медіамеседжі у щоденному житі, вміє їх критично осмислювати та оцінювати. Як пояснила Людмила Гуменюк, важливо, аби і вчителі, і учні завжди пам’ятали про ключові принципи медіаграмотності: усі медіамеседжі створюються людиною або групою людей (організацією); кожний меседж конструюється для досягнення певної мети; різні люди можуть інтерпретувати меседжі по-різному, в залежності від середовища, в якому вони росли і навчалися; медіамеседжі використовують для отримання влади або контролю; всі медіамеседжі включають різні точки зору.

Важливо, щоб учні не лише знали про ці принципи, але й навчились автоматично застосовувати свої знання на практиці – пам’ятали про конструйованість різних медіапродуктів, які їм трапляються щодня, будь то реклама, пісня, матеріал в Інтернеті, теленовини, фільм. 

«Одне з найважливішого, чому має навчити педагог учнів – це не відповідати правильно на питання, а вміти ставити правильні питання», – наголошує Людмила Гуменюк. Мається на увазі основа критичного мислення – не сприймати пасивно певний меседж, а замислюватися над низкою питань про нього. Головні з питань такі: хто створив меседж? навіщо його було створено? яка цільова аудиторія? хто за нього заплатив? хто може дістати з нього користь? кому він може завдати шкоди? яка головна ідея меседжу? про що в ньому не говориться, а було б важливо знати? контекст меседжу – коли його було зроблено, як його було представлено публіці?

Дати відповіді на ці питання може бути складно не лише для дітей, а й для багатьох дорослих, особливо якщо ми говоримо про складні медіапродукти – новинні сюжети, кінофільми. Під час занять вчителі випробовували свої навички з різними медіатекстами, зокрема фотографіями, статтями з інтернет-сайтів та новинними сюжетами. Стало зрозуміло, що починати аналіз меседжу важливо не з самого змісту повідомлення, а з перевірки його джерела, авторства, і лише потім приступати до аналізу змісту та робити припущення щодо мети. Увагу педагогів звертали й на те, що необхідно пам’ятати, кому належать ті ЗМІ, контент яких ми аналізуємо. Так, окрема лекція бува присвячена «карті власності» українських ЗМІ. Розуміння медіавиробництва – це важлива складова медіаосвіти. А під виробництвом ми маємо на увазі і технології, і індустрію – тому важливо знати імена власників ЗМІ, і чи отримують вони комерційну вигоду від цих медіа. 

Вміння аналізувати постановку кадру

Медіатренер Валентина Потапова, керівник освітніх програм Центру громадянської освіти «Альменда», запропонувала вчителям переглянути сюжет телеканалу «Україна» в якому йде мова про ситуацію в Маріуполі після обстрілу (відео від 29 січня 2015 року тут). Вчителям дали завдання визначити, які маніпулятивні прийоми застосовані у цьому відео та якою може бути їх мета. Для цього їм було запропоновано перелік із описом 30 прийомів маніпуляцій. У даному сюжеті вчителі побачили, зокрема, «однобічну перспективу» (коли ЗМІ «грають лише на одній стороні конфлікту»), зсув акцентів, незбалансований підбір коментаторів – як очевидців, так і експертів, – контроль вербальних позначень (використання так званих «обтічних фраз»), констатація факту (бажаний стан речей подається ЗМІ як факт, що вже здійснився) та інші.  

Валентина Потапова

Цікавим було ще одне завдання, яке полягало у розгляді двох резонансних відеозвернень студентів (українських до російських та відповіді росіян). Педагогів попросили проаналізувати формат цих роликів (тривалість, постановку кадру, візуальні маркери), основні тези, аргументацію,наявність мови ворожнечі.

Виявилось, що аналіз побудови кадру може допомогти зрозуміти мету створення  ролику. Наприклад, бачимо таку особливість: в українському ролику на першому плані студент (чи студентка) знаходиться по центру кадру, в той час як у російському – на першому плані бачимо студента, який знаходиться зліва, а на задньому плані видно групу студентів, які тримають синьо-білий плакат (зображення при цьому розмите). 

Насправді це плакат із написом «Сеть» (молодіжний прокремлівський рух). Для українців це розмите зображення не буде впізнаваним, на відміну від росіян, які добре знають логотип організації. «Цей відеоролик знімали за аналогією до українського звернення, і якщо його автори вирішили змінити перший план, то це було зроблено з умислом, – пояснює Валентина Потапова. – Тож ми можемо зробити висновок, що основою цільовою аудиторією були не українці, а саме росіяни».

«Знання і навички з медіаграмотності допомагають отримувати задоволення від перегляду медіа, – каже одна з учасниць Школи. – Коли ти бачиш неякісний медіапродукт чи пропаганду, ти вже не дратуєшся, а спокійно розкладаєш для себе все по поличкам і виявляєш маніпулятивні техніки».  

Медіаосвіта у початковій школі

Утім, як наголошували тренери, для дітей подібні завдання будуть складними – починати потрібно не з аналізу складних маніпуляцій, а наприклад, з вміння визначати факти та судження у будь-якому медіатексті. Почати можна з текстів у підручниках. Головне, аби діти розуміли, де є факт (який можна перевірити), а де думка автора чи його оцінка певного явища.

На цьогорічній Літній школі серед учасників було кілька вчителів початкової школи. Вони переконані, що медіаосвіту потрібно впроваджувати з першого класу шляхом інтеграції в інші предмети, а найкраще – навіть з дошкільного віку. «В такому ранньому віці у дитини є два ідеали – це батьки і перша вчителька, тому важливо, аби знання із медіаосвіти були донесенні саме у цьому віці, – говорить Інна Іванова, медіапедагог з СЗШ №2 м. Першотравневськ Дніпропетревської області. – Якщо ми почнемо запроваджувати все пізніше, то діти не почують нас настільки добре, як у початковій школі». Вона пояснює, що медіаосвіту треба починати із того, аби знайомити дітей з комп’ютером чи книжкою, причому не як з буденними предметами, а як з джерелами інформації. «Можна пояснювати основи на прикладі фільму, казки, вчити дитину аналізувати, а потім створювати свій медіапродукт», – каже Іванова. 

З цією думкою погоджується і Наталя Тарасенко, завідувачка кафедрою початкової школи Кременчуцького ліцею №11. «У кожної дитини в першому класі вже є мобільний телефон, тому з дітьми важливо говорити про його можливості, про безпеку в Інтернеті, а також про цькування в онлайні і як себе поводити, якщо дитина стає жертвою цькування, – пояснює Тарасенко. – Крім того, вчителі мають переконати батьків, що комп’ютер й Інтернет – це не іграшка для дітей, і пояснити, як шкоду і яку користь вони можуть принести». 

Способів інтегрувати медіаграмотність у шкільні предмети є безліч, вважає вчителька Харківської ЗОШ №32 Олена Шкребець, але найголовніше – вміти зацікавити та мотивувати дітей, щоб вони виконували завдання за власним бажанням. «Для цього потрібні творчі вчителі – від них багато залежить, особливо у початковій школі, – говорить Олена Шкребець. – Вони повинні завжди продумувати, як адаптувати складні вправи для молодших дітей. Під час школи у нас була лекція про фотографію – історію фотомистецтва, сучасний «Інстаграм». І я вже подумала, що дітям можна дати завдання – зробити свій силует, а потім домальовувати компоненти, зробивши його чи добрим, чи злим. Все має відбуватися через ігрову діяльність та порівняння, щоб дитина була дослідником і сама зробила висновок».

Не можна не погодитись, що медіаграмотності слід навчати з раннього віку. Так, з маленькими дітьми можна обговорити ті медіа, які є важливими у їх щоденному житті – мультфільми чи ігри в телефоні/планшеті (чи мають ці ігри бути присутніми у їх житті – це питання окремого обговорення). Також треба поступово вчити дітей бути активним суб’єктом, сприймаючи інформацію, а не пасивним споживачем, так званим медіаконсьюмером.

Практика інтеграції медіаграмотності у різні шкільні предмети поширена за кордоном, однак вона існує паралельно з окремим предметом. Тож якщо говорити не лише про виховання критичного мислення, а й про вміння фільтрувати інформацію зі ЗМІ, орієнтуватись у сучасному медіапросторі, то самої лише інтеграції не може бути достатньо, так само недостатньо факультативу – саме у такій формі медіаграмотність присутня у багатьох школах. Адже під час занять медіапедагогів стало зрозуміло, що для повноцінного аналізу бодай одного матеріалу потрібно чимало часу, тим більше що цей аналіз супроводжується й активними дискусіями! Тому лише масове впровадження окремого предмету в освітню систему може стати початком виховання нового покоління медіаграмотних глядачів-читачів, яких, на жаль, бракує сьогодні.