Автор - Меллері Джін Тенор, Poynter.org

Мої батьки так сильно захоплювались серіалом «Родинні зв'язки» (Family Ties), що вирішили назвати мене на честь однієї з головних героїнь, Меллорі Кітон (Mallory Keaton). Але вони схотіли зробити ім’я більш жіночним і чітким, тому вирішили написати його через два «а» - Mallary.

«Вона не Меллорі, а Меллері!», - казала всім моя мама, наголошуючи на «о» і «е». Я мушу повторювати це все своє життя, бо журналістам чомусь особливо важко запам’ятати, як правильно пишеться моє ім’я. Хоча, здавалося б, що заважає їм поглянути на мій підпис в електронній пошті й побачити, як мене звуть насправді? Але для журналістів і редакторів я  Меллорі, Мелларі, Мелорі, Меларі і, звісно ж, Мелані.

Крейґ Сілвермен, автор сайту Regret the Error, стверджує: згідно з результатами наукових досліджень, перекручування імен – шоста за частотою газетна помилка. На перших п’яти місцях – перекручені цитати, некоректні заголовки, помилки у числах, орфографічні помилки і неправильно зазначені посади.

«Здавалося б, що може бути легше, ніж перевірити правильне написання імені чи прізвища, - каже Сілвермен. – Але саме перевіркою правильності написання журналісти переймаються найменше. Ми використовуємо імена так часто, що нам здається нормальним спиратись на припущення».

Покладатись у перевірці на інші джерела, навіть ті, які ми зазвичай вважаємо надійними, не завжди правильно. Наприклад, у The New York Times трапляється безліч перекручених імен, які повторюються з року в рік.  Наприклад, Джексона Поллока газета називала Поллаком щонайменше 66 разів. Хибні варіанти написання імені чи прізвища Дена Ейкройда (Dan Aykroyd) з’являлись у газеті щонайменше 45 разів, Мадлен Олбрайт (Madeleine Albright) – щонайменше 40 разів, «Філіп Морріс» (Philip Morris) - 128 разів.

Сілвермен стверджує, що «чемпіон» за частотою перекручення – Теодор Соренсен (Theodore Sorensen), радник президента Джона Кеннеді. Кілька років тому The New York Times зізналась, що робила помилки в його імені у заголовках та текстах матеріалів понад 135 разів. У жовтні 2010 року, публікуючи некролог Соренсена, газета повідомила: небіжчик передбачав, що навіть у його некрологові журналісти напишуть його ім’я чи прізвище неправильно. Цього разу The New York Times не помилилася, натомість, це зробила у своєму некрологові The Washington Post.

Журналісти часто перекручують і значно простіші імена, бо вважають, що знають їхнє правильне написання, й не обтяжують себе перевіркою. Трапляється, що просте ім’я фігурує в тексті поруч із дуже складними для написання та відтворення, тож автор зосереджує увагу, щоб не схибити у складних, і пропускає помилку в простому. Подібний випадок трапився з колонкою Дейва Беррі кілька років тому.

«У вчорашній колонці про бадмінтон я неправильно написав ім’я гватемальського гравця Кевіна Кордона (Kevin Cordon). Перепрошую, - написав Баррі у виправленні. – На свій захист можу сказати, що в тій самій колонці я правильно написав імена Прапаваді Джаренраттанатарак, Пумпат Сапкулчананарт і Порнтіп Буранапрасеацук (Prapawadee Jaroenrattanatarak, Poompat Sapkulchananart,  Porntip Buranapraseatsuk). Тож, поки я дійшов до Кевіна Кордона, мої пальці були знесилені».

Чому так важливо, щоб імена були написані правильно? Дослідження засвідчили, що неточності негативно впливають на довіру аудиторії до медіа. Зустрічаючи ім'я, написане з помилкою, читач (глядач, слухач) думає: якщо журналіст не зміг правильно запам'ятати й відтворити ім'я, чи не могло те саме трапитись із викладеними в матеріалі важливими фактами?

Сілвермен пише про газету, яка неправильно відтворила ім’я Авраама Лінкольна: «Можна здогадатись, що це був просто хибний рух пальця, те, що трапляється з кожним. Але якщо ви – читач, і в газеті, якій звикли довіряти, зустрічаєте “Авроама Ленкольна”, ви мимоволі замислитесь: чи це справді та газета, яку мені варто читати?».

Якщо ж це ваше власне ім’я або прізвище перекручене, ви мимоволі замислитесь над тим, наскільки журналіст, який брав у вас інтерв’ю або збирав про вас інформацію, серйозно ставиться до своєї роботи. Імена – це частина нас, тому ми почуваємося зневаженими, якщо журналісти не обтяжують себе необхідністю писати їх правильно.

«Якщо ви перекручуєте чиєсь ім’я, його власник зазвичай сприймає це дуже близько до серця, і це може добряче попсувати його ставлення до вас, - каже Сілвермен. – Це свідчить про вашу недбалість, а також про те, що людина не є для вас аж настільки важливою, щоб уважно поставитись до її імені. Написати ім’я правильно – це так легко, що люди просто не можуть зрозуміти, звідки беруться перекручення».

Що ж робити, аби не перекручувати імена? Сілвермен радить щоразу починати спілкування з джерелом або героєм інтерв’ю із з'ясування канонічного написання його ім'я та посади. Завівши собі таку звичку, журналіст дає зрозуміти навколишнім, що шанує точність. «Акуратність – це не питома якість, а вироблена поведінка, - каже експерт. – Якщо ви розвинули в собі звичку дбати про точність, то ваші шанси зробити помилку суттєво знижуються».

Коли я беру інтерв’ю або коментар, я запитую співрозмовника, як правильно пишеться його (її) ім'я, і читаю його вголос по буквах, щоб пересвідчитись, що записала правильно. Завершивши матеріал, я двічі звіряю написання імен із своїми нотатками. Якщо ім’я вживається в тексті кілька разів, треба перевірити скрізь – наприклад, перечитуючи цей текст, я впіймала себе на тому, що написала прізвище Соренсена у два різні способи. Цитуючи чужий матеріал, я  радше скопіюю і вставлю ім’я людини, аніж переписуватиму його з пам’яті.

Моє ім'я перекручують так часто – заженіть Mallory Jean Tenore у пошуковий сервер і побачите, ЯК часто – що я знаю, як це рано чи пізно починає діставати. Кілька разів я писала блогерам, які називали мене неправильно, і просила виправити помилку. В інших випадках я просто жартую, що пора офіційно міняти ім’я на «Мел». Казала ж моя мама: «Вона не Меллорі, а Меллері!».

Poynter.org

Переклад – «Медіаграмотність»