Детектор фігні

00:00,
2 Лютого 2011
6672

Детектор фігні

00:00,
2 Лютого 2011
6672
Детектор фігні
Навчитись відрізняти хорошу інформацію від поганої легше, ніж вивчити таблицю множення. Практичні поради для тих, хто хоче перемогти інформаційний шум.

Автор - Говард Райнґолд,  San Francisco Chronicle

 

Цей есей назвав «програмним твором» на тему розпізнавання неякісної інформації в інтернеті автор статей «Розпізнати шнягу. Чому в університетах слід викладати нову грамотність» і «Як журналістові не заплисти жирком» Крейґ Сілвермен. Попри те, що деякі ключові рекомендації з цього тексту були використані в уже опублікованих статтях, матеріал ґуру журналістської освіти Говарда Райнґолда видався нам вартим перекладу й публікації. На позначення англійського crap, уживаного автором, ми використовуємо «фігню» замість «лайна» - суто з міркувань милозвучності словосполучення «детектор фігні», який викличе в українського читача правильні асоціації.

 

«Кожен мусить мати внутрішній автоматичний детектор фігні»

Ернест Гемінґвей, 1954

 

Відповідь на майже будь-яке запитання можна отримати в одну мить завдяки винаходу, що докорінно змінив наш спосіб здобування знань – пошуковому серверові. Матеріалізувати відповіді з повітря –робота, яку нині з легкістю виконує машина. Труднощі виникають на етапі перегляду результатів пошуку. Тут вам доводиться виколупувати дорогоцінні зерна правди з гноївки дезінформації, перекручень, спаму, шахрайства, байок і містифікацій. «Розпізнавання фігні», як назвав це Гемінґвей півстоліття тому, стало важливішим, аніж будь-коли, завдяки поширенню автоматичного лайнометання – спаму.

 

Попри те, що дуже багато людей засвоюють основи розпізнавання фігні й досить скоро починають критично оцінювати отриману з мережі інформацію, я боюсь за майбутнє інтернету як корисного джерела достовірних новин, медичних рекомендацій, фінансової інформації, освітніх матеріалів і даних наукових досліджень. Деякі критики кажуть, що цунамі помиїв уже перетворило інтернет на непотріб. Не згоден. Нас і справді підтоплює каналізацією з мережі, але цю проблему можна вирішити. Вся потрібна інформація є в інтернеті, треба лишень знати, як знайти її й підтвердити її достовірність. Основи медіаграмотності, поширені серед мас, є найкращим захистом для посполитого народу, а чимала частка критичних споживачів серед інтернет-аудиторії – запорукою того, що Мережа не загине, переповнившись фігнею через край.

 

Перше й головне, що всі ми повинні знати, заходячи в інтернет – це як розпізнати фігню. Цей технічний термін я вживаю на позначення інформації, зіпсованої невіглаством, невмілим виконанням або зловмисними діями. Наука критичного споживання онлайн-інформації – це не опір матеріалів і навіть не алгебра. Освоїти ази перевірки інформації на достовірність легше, ніж завчити таблицю множення. Значно важче, звісно, виробити звичку їх застосування.

 

Тема інформаційного забруднення цікавить мене з 1994 року, коли я написав «Трагедію електронного простолюду» (The Tragedy of the Electronic Commons) про сумнозвісних Canter and Siegel – перших спамерів інтернету. За кілька років я особисто пересвідчився у необхідності навчання підлітків інформаційної грамотності. Моїй дочці було чотирнадцять, коли з’явились пошукові сервери. Сидячи поруч із дочкою перед комп’ютером, я пояснював їй, що в більшості книжок, які вона бере в бібліотеці, містяться, як правило, достовірні факти. А ось коли вона вводить слова у пошукову систему, немає ніякої гарантії, що результати міститимуть точну інформацію. «Ти маєш розібратися, перевірити, перш ніж сприймати будь-що, знайдене в мережі», - сказав я дочці. Вона запитала, як – я відповів: «Постав декілька правильних запитань і проаналізуй відповіді».

 

Тепер, як і тоді, ключовим запитанням є «хто автор?». Якщо автор не зазначений, слід поставитись до тексту максимально скептично. Застосувавши  easywhois.com, можна подивитись, хто володіє сайтом і чи взагалі зазначений там його власник. Якщо автор залишає електронну пошту для зв’язку або можливість коментування, рівень довіри до тексту зростає. Визначивши автора, поґуґліть його ім’я, аби побачити, що про нього кажуть інші. Утім, залишайтесь критичними до результатів цього пошуку: хто ці люди, до чиїх оцінок ви збираєтесь прислухатись? Чи опубліковані ці відгуки на сайтах державних чи освітніх установ? Якщо так – можна довіряти їм більше. Для простоти ви можете уявляти шкалу «довіроміру». Візьміть до уваги дизайн: професійне оформлення не є гарантією точності контенту, але вочевидь аматорський зовнішній вигляд сайту часом може підказати вам, що за «Інститутом того-то і того-то» насправді криється самотній неадекват.

 

Ось іще деякі важливі запитання, які варто використати для аналізу на достовірність: чи автор посилається на якісь публікації як джерела наведених ним фактів, і наскільки авторитетними є автори цих публікацій? Чи інші сайти посилаються на цю сторінку, якщо так, то хто? (Використовуйте пошуковий запит у форматі link: http://..., і Google покаже вам усі лінки на цю сторінку.) Чи посилались на цей сайт у сервісі соціальних закладок на зразок Delicious іDiigo? Це також не є абсолютним показником того, чи джерело гідне вашої довіри, одначе кількість людей, які роблять закладку на сайті, певною мірою співвідноситься з його авторитетністю. Уся ця перевірка забере у вас кілька секунд клацання мишкою, копіювання і вставляння уривків тексту, відправляння пошукових запитів і аналізу результатів. Знов-таки, найважче з цього всього – зробити свої власні висновки.

 

Ні, ви не параноїк, якщо підозрюєте, що деякі сайти можуть цілеспрямовано намагатись вас надупмим. Є серед них такі, що старанно приховують свої справжні наміри від неозброєного ока. Я наводжу своїм студентам приклад martinlutherking.org: цей сайт не належить шанувальникам славетного проповідника й борця за права людини, але звідки це знатиме випадковий відвідувач?

 

Ще одна показова історія, яку я часто розповідаю студентам, стосується сайту Gatt.org, на якому розміщено логотип Світової організації торгівлі. Центр міжнародних правових досліджень, вирішивши, що це і є офіційний сайт СОТ, зв’язався із власниками сайту-пародії і запросив їх на конференцію. Самозванець, представник неформальної організації під назвою Yes Men, образив декількох учасників конференції расистськими висловлюваннями й учинив дебош.

 

Коли я почав учити свою дочку, як оцінювати достовірність веб-сторінок, я став колекціонувати правила, стратегії та інструменти, - особливо прості та безкоштовні, - для відокремлення хорошої інформації від поганої. На щастя, сьогодні маємо інструменти набагато потужніші, аніж десять років тому. Але, на жаль, занадто багато людей не знає про їх існування. В останні роки маса людей почала покладатись на мережу в таких життєво важливих питаннях, як новини, медичні поради, наукові дослідження, фінансові рекомендації тощо. Тож брак уміння критично споживати інформацію, знайдену в інтернеті, перетворюється на небезпеку для суспільства.

 

Ні, Білл Гейтс не надішле вам п’ять доларів за те, що ви відправите цей лист своїм друзям. Медична порада, отримана в чаті, не завжди краща за те, що прописав ваш лікар. Вдова померлого африканського диктатора точно не переведе мільйони доларів на ваш банківський рахунок.  Ця непристойна історія про політичного діяча, яка ніколи не з’являється у професійних ЗМІ, але циркулює в електронних листах т а блогах, скоріш за все, байка. Дані, які ви вставляєте у свою курсову роботу, можуть бути повністю вигаданими.

 

Використовуйте перелічені нижче методи й інструменти, щоб захиститись від неякісної інформації. Рекомендуйте їх своїм ближнім. Пояснюйте, що підвищення рівня медіаграмотності – це дієва відповідь на зростання інформаційного забруднення.

 

Авторитет, хоч інтернет його й підриває, як іще однин ключ до достовірності все ж залишається корисним. Я додам балів довіри джерелу, якщо воно виявиться справжнім викладачем вищого навчального закладу, справжнім доктором медицини або кандидатом наук. Утім, це не означає, що людині без  наукового звання я віритиму менше, якщо її експертні висновки видаються мені поважними. Так само не варто ставити хрест на людині лише тому, що її викладацький статус не підтверджується. Наступний крок: використовуємо індекс наукової продуктивності (scholarly productivity index), який виводить для кожного науковця певний показник на основі його публікацій, посилань у роботах інших учених, ґрантів, відзнак та нагород.

 

Добру пораду дав мені Джон МакМанус, автор книги «Як розпізнати упереджену і неякісну журналістику в пресі, телерадіомовленні і в інтернеті» (Detecting Bull: How to Identify Bias and Junk Journalism in Print, Broadcast and on the Wild Web): «ти маєш мислити як детектив». Використовуйте пошукові сервери, індекс продуктивності науковців, сайти з розвінчання дезінформації на зразок Snopes.com та інші інструменти, про які йтиметься нижче, як лупу Шерлока Холмса або набір для зняття відбитків пальців на місці злочину.

 

Якщо людина ставить своє здоров’я в залежність від отриманих у віртуальній спільноті медичних порад, свій добробут – від фінансової інформації з інтернету, свою політичну свободу – від новин із твітера, блогів або YouTube,  ставки в цьому розслідуванні дуже високі. Детективи часто вдаються до тріангуляції – шукають три різних способи перевірки достовірності джерела. Наприклад, ви можете поґуґлити ім’я автора, перевірити в індексі продуктивності та використати ресурс перевірки фактів, такий як  factchecked.org або Factcheck.org.


Навчіться користуватись онлайн-фільтрами. Із зростанням кількості людей, для яких головним джерелом новин є інтернет, ми дедалі частіше стикатимемося із ситуаціями на зразок лавини повідомлень, що проходила крізь Twitter під час політичних демонстрацій в Ірані у червні 2009 року.

 

Перед тим, як Twitter набув популярності, онлайн-сервіси на зразок Flickr таYouTube давали користувачам можливість позначати фото та відео тегами - ключовими словами, за якими потім можна було знайти всі матеріали з певної теми. Газета The San Diego Union-Tribune закликала громадянських журналістів використовувати однакові ключові слова для фото та відео лісових пожеж 2007 року. Внутрішній пошук у Flickr абоYouTube дає вам можливість бачити стрічку фото або відео на певну тему, а підписавшись на оновлення через RSS, ви продовжите отримувати нові публікації, які завантажуватимуть на сайт люди, в режимі реального часу. В розпал іранських протестівCNN показував відео з YouTube та озвучував повідомлення з твітера. Втім, у компанії вистачало обачності зазначати, що ця інформація поки що не підтверджена. Та, як зауважив Клей Шіркі, ми живемо в часи, коли публікація передує фільтрації.

 

Знов-таки, споживач сам може вирішити, які зображення, відео, твіти є достовірними. Як завжди в ситуації, коли тяжко відокремити сигнал від шуму, люди починають застосовувати фільтри, щоб  відрізнити більш гідну довіри інформацію від менш гідної. Після терористичних актів у Мумбаї, які породили як якісні репортажі, так і явні чутки, деякі експерти почали розмірковувати про краудсорсинговий фільтр (див. краудсорсинг) в особі дедалі більшої кількості авторитетних редакторів, які разом визначатимуть якісні матеріали. І хоча поки що такий фільтр для гарячих новин не з’явився, проект Public Insight Networkгромадської компанії American Public Media рухається якраз у напрямку краудсорсингового фільтру.

 

Під час акцій протесту в Ірані люди в цій країні та всьому світі використовували у твітері хештеґ #iranelection, протягом кількох днів заливаючи світ потоками гідних Пулітцерівської премії фотографій, вражаючих відеозаписів, суперечливих репортажів, неправдивих чуток, очевидної дезінформації, компетентної і поверхової політичної гризні, і, звісно ж, спаму, порно й порноспаму.

 

Коли розгортались події в Ірані, Марк Ембіндер написав на The Atlantic.comглибоку статтю під заголовком «Дивіться на іранські повідомлення очима аналітика ЦРУ» ( Follow the developments in Iran like a CIA analyst). Якщо стратегія «думати як детектив» підходить для визначення достовірності інформації в інтернеті, то «думати як аналітик спецслужби» - для оцінки правдоподібності онлайн-повідомлень про важливі події. Ембіндер радить зважати на те, з якої країни походить джерело (застерігаючи, що не завжди зазначена інформація є достовірною), а також шукати інших джерел, які йому суперечать.

 

Сайт Twitter Journalism публікував низку рекомeндацій щодо перевірки достовірності твіта,серед яких є поради ознайомитись із попередніми повідомленнями автора, аби побачити контекст, перевірити біографію автора, й дуже обережно ставитись до повідомлень щойно зареєстрованих користувачів або тих, хто пише дуже мало.

 

Достовірність повідомлень традиційних медіа, яким зазвичай довіряють більше, необхідно перевіряти не менш критично, ніж ті, що походять із соціальних медіа. Є кілька спеціалізованих ресурсів на цю тему: Questioning Video присвячений методам візуального обману, що використовуються для маніпуляції теленовинами. Newstrust – спроба створити груповий фільтр і для масових, і для альтернативних джерел новин, розбудовуючи віртуальну спільноту прихильників обох американських партій, які аналізують новини за одними й тими самими критеріями. Вони визначають, чи є матеріал безстороннім, чи містить він твердження, які неможливо перевірити, або недостовірну інформацію, і чи подає він більш ніж один погляд на подію. Учасники спільноти Fairspin колективно оцінюють матеріали, знаходячи коментарі, замасковані під факти, та визначаючи міру політичної заангажованості автора. Нарешті, існує додаток до браузера Firefox Dispute Finder, який самостійно шукає інші погляди на теми, обговорювані на сторінках, які ви переглядаєте.

 

Медіаграмотність здається мені навіть важливішою за охорону здоров’я чи освіту. Адже від неї залежать фундаментальні аспекти демократії, економіки, наукових досліджень та застосування знань. Деякі глобальні проблеми сьогодні видаються нездоланними для будь-якої особи чи спільноти, ба, навіть для всієї людської раси. Але засилля інформаційного шуму, яке нищить інтернет – це біда, яку ми можемо здолати. Найважливішими є людські знання. Цифрові медіа та соціальні мережі – це лише інфраструктура для взаємодії людей: кабелі та мікросхеми нічого не роблять самі, якщо люди не знають, як їх використовувати.

 

Протистояння людей із новим типом мислення, який передбачає взаємодію, та авторитарної влади відбувається щодня в Тегерані та Пекіні, Берліні й Вашингтоні. Ніхто не знає, чим закінчиться це зіткнення, але знання - це зброя, яку активна спільнота може застосувати на свою користь.  Натомість, незнання – подарунок тим, хто повсякчас мріє обмежити свободу слова.


Корисні посилання:
Teachable moment: Crap Detecting
Assessing the Credibility of Online Sources
The CRAP Test
Urban Legends
Check quality of backlinks (links TO a site)
Newstrust guide to finding good journalism online
Museum of Hoaxes
Urban Legends (About.com)
Carl Sagan's "Baloney Detection Kit"

 

San Francisco Chronicle

Скорочений переклад – «Медіаграмотність»

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду