Автор - Тім Редфорд, The Guardian

Ці 25 заповідей я написав 15 років тому – чи навіть більше, – готуючись до медіа-тренінгу для групи редакторів з видання Elsevier. Складати їх я почав, запитавши сам у себе: що найголовніше в роботі журналіста? Відповідь прийшла одразу, чітка і ясна: зробити так, щоб твої статті читали. Зрештою, це і є одна-єдина причина для їх написання. Журналісти пишуть з метою посприяти розвиткові демократії, обстояти правду й справедливість, побачити світ і заробити собі на прожиття, але всього цього не буде й близько, якщо їхніх матеріалів ніхто не читатиме. Правдиве й точне викладення фактів, звісно, теж має неабияке значення; без нього ти не можеш називатися журналістом, це вже геть інша гра. Але передовсім ти мусиш бути автором, якого читають, – інакше ти, знову ж таки, не журналіст.

Тож я записав, що було у мене на думці, а почавши нумерувати кожен наступний пункт – мусив продовжувати. Спершу таких пунктів стало десять, потім двадцять, і от, кінець-кінцем, я зупинився на двадцяти п’яти. Часу, щоб скоротити текст до формату Десяти заповідей, у мене вже не лишалося, тож редакторів з Elsevier довелося ознайомлювати з тим, що було на руках. Згодом мене попросили виступити перед колективом журналу Nature, і я скористався тими самими нотатками. А після виступу двоє-троє людей попросили в мене копію цього тексту.

Я дав своєму викладові жартівливий підзаголовок: «Маніфест простого письма» - і водночас збагнув: якщо котрась із моїх статей не мала успіху у читачів, це означає тільки те, що я сам порушив одне чи кілька своїх власних правил. Тож, здається мені, даремно вони не пропадуть.

1.Коли ти сідаєш писати статтю, - в усьому світі для тебе повинна існувати одна-єдина людина, з якою ти, проте, ніколи не зустрінешся. Це твій читач.

2.Ти пишеш не для того, щоб справити враження на вченого мужа, в якого допіру взяв інтерв’ю, чи на професора, що приймав у тебе кваліфікаційний іспит, чи на дурня-редактора, що не розгледів твого таланту, чи на симпатичну особу протилежної статі, з якою ти познайомився на вечірці і якій похвалився, що ти, мовляв, журналіст. Ти пишеш не для своєї мами. Ти пишеш для тих людей, що проглядають журнал чи газету, їдучи в метро, і можуть у будь-яку мить перегорнути сторінку.

3.А тому перше речення в твоїй статті є найважливішим – так само, як друге, третє, четверте і т. д. Бо хоч ти – найманий працівник чи вільний проповідник якоїсь ідеї – і відчуваєш свій обов’язок щось написати, жодна інша особа в усьому світі не зобов’язана це читати.

4. Журналістика – це дуже важлива штука. Та якщо самі журналісти почнуть усвідомлювати свою над-важливість – нічого доброго з цього не вийде. Саме пишномовство змушує читачів тікати на сторінки з кросвордами й спортивними новинами, - і то блискавично швидко. Тому основне, що потрібно для успішного матеріалу – це звичайні «людські» слова, зрозумілий виклад думки і прості речення.

5. Закарбуй собі на шкірі й повісь над робочим столом нагадування: «Жоден читач у світі не нарікатиме, що твоя стаття надто просто написана».

6. А сідаючи писати, пам’ятай – ніхто не мусить читати цей потік маячні.

7. Якщо в чомусь сумніваєшся, припусти, що твій читач не орієнтується в темі взагалі. Але при цьому не смій вважати його ідіотом. Це типова журналістська помилка – переоцінити рівень знань читача і недооцінити його розумові здібності.

8. Так, життя складне, але в статтях і сюжетах нічого складного бути не повинно. Зазвичай люди тому й вмикають Бі-бі-сі, розгортають Guardian чи журнал The Lancet, чи будь-що інше, - щоб складні речі з галузей медицини, політики й бухгалтерської справи їм розтлумачили простою зрозумілою мовою.

9.Тому, якщо тема заплутана, як спагеті на тарілці, подай свою статтю як одну макаронину, дбайливо відділену від інших. В ідеалі, звісно, з олією, часником і томатним соусом. Читач лише подякує, якщо ти чітко і ясно викладеш йому один аспект питання, а не вивалиш одразу всю купу невпорядкованих фактів. Подякує, бо а) він і сам знає, що життя складне, і буде втішений з того, що бодай щось у цьому житті має доступне пояснення; і б) статей, що з самого початку несуть у собі месидж на кшталт «Ви цього, звісно, не зрозумієте», він просто не читатиме.

10.А звідси випливає правило: одна стаття – одна головна теза. Якщо, наприклад, тобі доведеться розписувати в одному матеріалі чотири аспекти якогось питання, об’єднай їх між собою однією стрижневою ідеєю. Стаття може складатися з кількох окремих пунктів, але читатимуть її лише тоді, коли всі ці пункти вкупі утворюватимуть єдине ціле.

11.І ще спостереження. Не сідай писати, доки не визначишся з головною тезою і не сформулюєш її для себе одним реченням. Потім спитай себе – чи твоя мама одразу збагне, в чому тут суть, а чи міркуватиме над цим реченням бодай одну мілісекунду? Пропонуючи свою ідею редакторові, ти мусиш висловлюватись так само ясно, тож реченню, що міститиме в собі основну ідею статті, треба приділити особливу увагу. Часто-густо (хоча й не завжди) воно стає ще й першим реченням твого матеріалу.

12.А перше речення матеріалу завжди слугує таким собі коридором до подальшого тексту. Тому, перш ніж сядеш за роботу, обдумай його як слід, бо якщо воно буде вдалим, то всі наступні речення виписуватимуться легко й швидко, ніби самі собою. Це не означатиме, що в тебе легкий, гладенький і «причесаний» стиль. Це навіть не означатиме, що ти талановитий. Це просто означатиме, що ти вдало підібрав перше речення для статті.

13.Слова «легкий», «гладенький» і «причесаний» не є образливими для журналіста. Люди платять у першу чергу за ту газету, з якої інформація надходить до них легко й швидко, без туманних алюзій, приміток і приміток до приміток.

14.Слова «емоційний» і «тривіальний» також не є образливими для журналіста. Адже ти сам читаєш єлизаветинські п’єси, російські романи, французькі комікси чи американські трилери тому, що вони можуть тебе схвилювати, розворушити в тобі почуття гумору, сентиментальності чи іронії. Так само й хороша стаття повинна мати «родзинку» - хвилювати читача, пробуджувати в ньому почуття гумору й дотепності. Епітетом «тривіальний» дуже люблять нагороджувати журналістів учені. Але навіть вони свого часу зацікавилися темами своїх досліджень, бо їх привабило щось яскраве, блискуче, але тим часом і – так, саме тривіальне.

15.У слів є значення. І ставитись до них треба шанобливо. Тому шукай їх у словнику, з’ясовуй, звідки вони походять. Вживай слова правильно. Не хизуйся своєю ерудицією, завжди припускай, що можеш чогось не знати. Одним словом, думай, перш ніж писати щось на зразок «Ми хочемо отримати і негативну, і гативну інформацію».

16.Класична школа газетної журналістики вчить уникати штампів і кліше, мов чуми. Проте часом вони бувають виправдані. І не тільки виправдані, а й навіть корисні – певна річ, якщо вживати їх з розумом. А все тому, що в журналістиці бути метким і спритним важливіше, ніж бути освіченим та ерудованим.

17.Метафори – це прекрасна річ. Тільки не вживай складних і незрозумілих метафор і ніколи, ніколи їх не нагромаджуй. Колись у редакторів The Guardian була спеціальна антипремія – «Піранья в наморднику» - яку вручили авторові матеріалу про «тигрів з британського Союзу профспілок, що вичікують у засідці, готові напасти, мов піраньї, на яких треба надіти намордники». Навіть Джордж Оруел якось видав статтю зі словами «…восьминіг фашизму вже відспівав свою лебедину пісню», що, зрештою, теж цілком гідне здобуття «Піраньї…».

18.Не намагайся здатися крутим. Коли Мойсей велів своїм людям бити мідіянітів, то робив це не для того, щоб показати, який він «чоткий пацан». А коли просив у фараона відпустити народ його, то не казав: «Слу, чувак, ти нас уже нагнув шокапєц, ми, короче, на таке не підписувались».  Мова пабів і кав’ярень має свій ритм, свою структуру, свої смислові маркери. Мова друкованого видання повинна бути вільною від акцентів і напівтонів, що свідчили би про іронію, про глузування з когось чи з самого себе.

19.Уникай довгих і безглуздих слів. Уникай жаргонізмів, надто якщо пишеш на наукову тематику. У цьому разі тобі, очевидно, доводиться жонглювати словами, яких люди зазвичай не вживають у повсякденному мовленні – фенотип, мітохондрія, інфляційна модель Всесвіту, розподіл Ґауса, ізостазія і т. ін.. – а це саме собою виключає хвацький і дотепний стиль. Краще бути просто розумним і впевненим у собі.

20.Питомі слова рідної мови завжди кращі за латинізми. Ми не експропріюємо, а вилучаємо, не диверсифікуємо, а розширюємо, наш організм виділяє не урину, а сечу. Мойсей, знову ж таки, не казав фараонові: «Очевидним наслідком пролонгованої експлуатації даної етнічної групи може стати швидке розростання певного виду водоростей в акваторії головної ріки, що матиме несподіваний вплив на місцеву флору й фауну з імовірними ускладненнями водопостачання населенню». Ні, він сказав, що вода «…зміниться на кров, а риба, що в Річці, погине, і засмердиться Річка, і попомучаться єгиптяни, щоб пити воду з Річки».

21.Пам’ятай – люди звертають увагу передовсім на те, що стосується їх безпосередньо. Деяких «особливо стурбованих» мешканців Південного Лондона економічні реформи в Суринамі, звісно, можуть цікавити більше, ніж остання вирішальна гра «Левів» у суботу, проте вони будуть у меншості. На це треба зважати. 24 листопада 1963 року газета The Hull Daily Mail доручила мені написати статтю про вбивство Президента Кеннеді, згадавши при цьому й місто Галл. Я розпочав свій репортаж словами: «Жителі Галла відчувають глибоку скорботу через…» - і далі писав уже виключно про події в Далласі.

22.Читай. Читай багато. Читай Біблію і романи Дікенса, поезію Шеллі і комікси від Marvel, трилери Честера Гаймса і Дешила Хемета. Дивись, які надзвичайні картини можна малювати словами, як можна вичаклувати з них цілий світ усього за півсторінки тексту.

23.Уникай безапеляційних суджень. Остання годівниця для коней у Ґодалмінгу – не обов’язково остання в усьому графстві Суррей. Завжди може знайтися хтось більший, швидший, старший, заможніший чи бридкіший за героя твоєї статті, якого ти щойно нагородив означенням із префіксом «най-». В цьому випадку ліпше перестрахуватися, вживши конструкцію «один з…», або принаймні послатися на достовірне джерело – Книгу рекордів Гіннеса, список найзаможніших людей за версією The Sunday Times і т. п.

24.Є певні речі, які добрий смак і буква закону просто не дозволять тобі випустити в друк. Наразі дві моїх улюблених статті, що ілюструють цю тезу – це «Вбивцю виправдано» та «Пол Маєрс, виконавець ролі Христа, став абсолютною зіркою шоу» (ішлося про виставу на біблійну тематику, приурочену до Великодня). Тож думай – де керуватися власним смаком, а де – потенційною небезпекою виплачувати півмільйона за слово в якості моральної компенсації.

25.За свої слова треба відповідати. І не тільки перед законом. Тому твоєю метою має бути правда. Якщо ж сказати однозначно, що в тій чи іншій історії є правдою, важко, - а так найчастіше й буває, - домагайся справедливості, завжди пам’ятай, що все на світі можна оцінити з двох точок зору. Уникай закликів до об’єктивності – це дуже нечесна штука. Ти можеш писати, що вчені з Лондонського королівського товариства заявили, буцім генетично модифіковані продукти – це добре, а збіднений уран – майже зовсім не шкідливий. Але при цьому не забувай, що людей, які розробляли всілякі ГМО, прийняли в те саме Лондонське королівське товариство – за розум і освіченість – люди, що вміють збагачувати уранові стержні і збіднювати решту. Тож – перефразовуючи міс Менді Райс-Девіс – вони б і самі це сказали, чи не так?

The Guardian, переклад – «Медіаграмотність»