Автор: Джеремі Адам Сміт, Knight Garage

Мало хто стає журналістом,  бо мріє готувати огляди нових товарів, переказувати чутки про знаменитостей або складати «47 порад, як звести з розуму чоловіка у ліжку». Навіть якщо за це добре платять.

До того, як медіа стали конвергентними й подалися до онлайну, можливості для створення «важливої журналістики» (meaningful journalism) стрімко зменшувалися. Йдеться про журналістику, що дає людям необхідні засоби для розуміння та покращення свого життя та суспільства. Саме вона насамперед надихає молодь ставати журналістами. Принаймні, таке зменшення можливостей відбувалося у традиційних засобах масової інформації, спроможних надавати достойну зарплатню, прогнозовані прибутки та відносну стабільність. Для прикладу: за підрахунками Кена Доктора, ньюзруми позбулися біля двадцяти тисяч редакторів та репортерів за період із 2007 по 2010 рік.

У той час, як Craigslist, Google, Groupon та інші гіганти поглинають рекламні бюджети, за рахунок яких раніше жила журналістика, багато звільнених, але сміливих медійників долучилися до спільних редакторських і фінансових мереж, аби робити розслідувальні, аналітичні, моніторингові, створювані читачами та комерційно привабливі матеріали (ось один із таких прикладів моїх робіт). Цей рух ми тільки-но побачили та поступово починаємо усвідомлювати.

У січні в рамках своєї стипендіальної програми Knight Fellowship в Університеті Стенфорда я розпочав дослідницьке опитування, аби зрозуміти, як журналісти можуть виконувати свою найважливішу роботу в сучасну еру обмежених ресурсів. Я взявся за це, бо вважаю важливим відійти від нав’язливого фокусування на яскравих нових технологіях та старих бізнес-моделях. Замість усього цього я прагнув перевірити, як дедалі більша кількість незалежних журналістів із підприємницькою вдачею кардинально змінює себе і свою роботу, тим самим підтримуючи розвиток журналістики в цілому.

Опитування виявило, що сьогоднішня суспільно значуща журналістика переважно походить із поєднання співпраці, ґрантового фінансування та неприбуткових ініціатив. Результати опитування також засвідчують, що журналістика стає формою соціального підприємництва – спробою поєднання комерційних та неприбуткових методів для досягнення соціальних змін. Ось інший цікавий результат: опитування показує, що журналісти, які змінили себе, ставши фрилансерами з підприємницьким підходом, мають набагато більше оптимізму щодо своєї кар’єри та сфери діяльності, ніж ті, що працюють на когось. Виходить, що джерела цього оптимізму пов’язані з вірою в те, що важливість неприбуткових медіа й надалі зростатиме.

157 журналістів узяли участь у моєму опитуванні. 107 з них дали відповіді на всі 16 запитань. 79% віднесли себе до фрилансерів із підприємницьким потенціалом, а решта є найманими працівниками медіа. Більшість опитаних були залучені через ресурс Spot.us, мережу стипендіатів Knight Fellowship, друзів Центру журналістських розслідувань (Center for Investigative Reporting) та через спрямовану кампанію в соціальних медіа з використанням методу «снігової кулі» (від англ. «snowball sampling» - вибірка респондентів серед знайомих та друзів – прим.ред.).

Спочатку питальник просить респондентів проранжувати їхню мотивацію роботи в журналістиці. Опитані дуже часто згадували про соціальну місію, тобто бажання якось змінити світ. Фінансова мотивація була на одному з останніх місць, далеко відстаючи від інших (у полі з відкритою відповіддю також згадувались допитливість, власна значимість та «відсутність обов’язку мати реальну роботу»).

Коли в них питали, як вони можуть визначити власний журналістський успіх, респонденти вважали «політичні або соціальні зміни» найбільш важливим показником, за яким ішла «якість залученої аудиторії». Приблизно однакова кількість опитаних вважає обсяг прибутків та розмах аудиторії більш-менш важливими мотиваторами.

Загалом, 65% учасників опитування зазначили, що вони налаштовані оптимістично щодо власної журналістської кар’єри. Проте, між групою фрилансерів та їхніми найманими колегами є значні відмінності. Оптимізм виявили 75% підприємців та 53% найманців.

У чому, власне, значущість журналістики?

Респонденти отримали прохання описати власні проекти, реалізовані в 2010 році, які, на їхню думку, належать до соціально значущої, і зазначити, що саме зробило ці проекти важливими для них самих.

Ці проекти включали наступні теми: моніторинг щодо джерел відновлюваної енергії; відео з атаками на суфійські храми в Пакистані; серія матеріалів про вплив інтернету на Китай; стаття про гірських левів, які заходять до міських поселень; розповідь про загрози, що нависли над власниками та власницями малого бізнесу; серія радіопрограм про акапельну музику; стаття-розслідування про вплив кліматичних змін на наше здоров’я; розслідування щодо внутрішнього терору в клініках репродуктивної медицини, а також багато матеріалів про конфлікти владних інтересів.

Коли авторів та авторок цих проектів спитали щодо індикаторів важливості їхніх робіт, то їхні типові відповіді підкреслювали інновації, соціальні зміни, соціальний зв’язок, бажання розповісти про це і пристрасне захоплення запропонованою темою. Ось декілька цитат з відповідей:

Нові думки, «місце» для роздумів, дружні та професійні зв’язки, які дає проект, навряд чи можна знайти в традиційному ньюзрумі.

Ми намагаємося переробити газетний бізнес на бізнесову модель громадського мовлення – це репортажі, засновані на некомерційному фінансуванні та громадському зацікавленні, які висвітлюють недостатньо розкриті теми та обслуговують недостатньо задоволену аудиторію. В еру програшу комерційної медіа-моделі  ми маємо підтримувати громадську журналістику (community journalism).

Я хотіла надати науково обґрунтований, сфокусований на охороні навколишнього середовища огляд питання, яке зазвичай концентрувалося на людях та їхньому страху відносно левів. Але ж цей страх, як на мене, тут є недоречним.

Саме малий бізнес є двигуном економічного відновлення на ринку праці. Тому важливо почути голоси цих підприємців, аби поговорити про їхній щоденний досвід роботи та управління, а також про фактори – добрі чи погані – які вони бачать в економіці. Я хотів, аби замість «експертів» говорили «звичайні люди».

Це дозволило мені поєднати історії про океанське узбережжя і захист морських мешканців із власними дослідженнями тутешніх людей, місць та подій.

Я роблю багато корпоративної роботи, а ця стаття стала шансом знов поговорити про пересічних людей – їхні емоції та цінності, які для них мають справжню  важливість.

До речі, коли респондентів попросили описати власні важливі проекти, які вони реалізували впродовж останнього року, багато з них згадували втрачені можливості для їхньої реалізації:

Вибачте, але це все.

Проектів не було[ця відповідь зустрічалась чотири рази].

На жаль, я мала небагато проектів, тому, власне, й не маю оптимізму щодо моєї кар’єри. Зараз я зацікавлена історією, яку наразі готую про зв’язок між політикою затримки іммігрантів та індустрією приватних в’язниць. Але за це мені платять дуже мало, тож реально я не в змозі робити такі статті досить часто.

Звідки вони беруть гроші?

Згідно з результатами опитування, сьогоднішню «важливу журналістику» можна змалювати як неприбуткову і таку, що об’єднує різних людей та використовує різні медіаплатформи. Майже всі матеріали з’являються принаймні у двох видах – цифровому та друкованому, хоча іноді вони відразу розповсюджуються через три-чотири різні платформи. У більшості випадків фінансування проектів відбувалося через кілька різних джерел. Ці питання наштовхнули багатьох опитуваних на змалювання майбутнього, в якому журналісти є «вільними агентами», які збирають докупи фінансування для власних проектів із різних місць.

І ось ми підійшли до найцікавішого. Поки триває велика дискусія щодо занепаду комерційних медіа та зростання потреби у ґрантах/внесках для розвитку «важливої журналістики», особисто я був шокований тим, як активно журналісти залучають ґранти для фінансування своїх проектів. Ґранти дають їм удвічі більше коштів, ніж усі інші джерела. Фінансування з категорії «Інші джерела» включало в себе контекстну рекламу, академічні установи, журналістські кредити,  продаж авторських прав на матеріали різним медіа та інші. Гроші, отримані журналістами від комерційних медіа, становили незначну частку.

Серед найцікавіших, на мій погляд, результатів опитування було те, що більшість його учасників  прогнозують посилення цього тренду. Вражаючий показник: 71% опитаних відчуває, що впродовж наступних п’яти років значимість комерційних медіа для якісної журналістики буде ще меншою. Тоді як 84% вважають, що неприбуткові ЗМІ тільки посилять власну значимість. До речі, 100% найманих працівників – наша найбільш песимістично налаштована група – також прогнозують зростання ролі неприбуткових медіа протягом 5 років! Чи може це означати, що вони розглядають неприбуткове майбутнє як найгірший з можливих сценаріїв?

Наведу ще кілька цитат з відповідей:

Мають виникнути різнорідні джерела фінансування, включаючи інноваційні рішення, про які ми ще навіть не думали. Це тому, що реклама, якою ми її знаємо, здається вже мертвою або просто ненадійною для створення оригінальних, якісних медіаматеріалів і кропіткої, безперервної роботи з інформування громадськості.

Думаю, що альтернативні моделі на кшталт неприбуткових ЗМІ стануть більш звичними та більш важливими.

Вважаю, що різнорідні джерела фінансування будуть поєднуватися набагато частіше.

Мені здається, що більшість застарілих газет підтримують партнерські відносини з неприбутковими організаціями, університетськими школами журналістики, стартапами тощо.

Очевидно, що журналістика все більше фінансуватиметься з джерел, не пов’язаних з великими медіакомпаніями.

Прибутки від медіареклами вже настільки малі – або ж будуть просто мізерними – що компанії все більше концентруються на зароблянні грошей, а не на «важливій журналістиці». Тож неприбуткові медіа будуть змушені заповнити цю нішу.

Переконаний, що зараз великі матеріали з розряду «важливої журналістики» дедалі складніше проштовхнути до газет та онлайн-видань. Більшість із них шукають статті на 4-5 абзаців за ціною біля 100$. Подивіться приміром на АОL, його сайти-сателіти, ба, навіть на Reuters. Це все приклади миттєвої журналістики.

Мішане домінування соціальної мотивації та благодійної підтримки чітко показує, що якісна журналістика перетворилася на соціальне підприємництво. Хоча меншість респондентів висловила інші, навіть застережливі ремарки щодо цього тренду:

Некомерційна журналістика може забирати занадто багато часу досвідчених журналістів-практиків. Погодинна оплата занадто мала. Комерційні новинарні служби набирають обертів в онлайні, намагаючись стати більш ефективними. З часом вони потребуватимуть більш витонченої журналістики, що вихоплюватиме повідомлення з натовпу і видаватиме читачам унікальну, корисну інформацію та нові думки.

Фундації та філантропи бачать занепад висвітлення важливих тем комерційними медіа, тому бажають розширити спектр і збільшити фінансування проектів, які в інший спосіб ніколи не будуть утілені. Тим не менше, більшість фондів зорієнтовані на окремій сфері на кшталт охорони здоров’я чи навколишнього середовища. Тож ті проекти, що вписуються до таких чітких категорій, можуть бути профінансовані. А ті, що не вписуються (наприклад, висвітлення кризи бюджету державного апарата), навряд чи отримають донорські гроші.

Ще одне джерело фінансування, про яке ми не говорили – «редакційна реклама» (advertorial, похідне від англійського editorial: рекламний матеріал, оформлений як редакційний). У разі, якщо рекламний характер такого матеріалу засвідчується відповідним маркуванням, він може бути чудовою можливістю привернути увагу до точки зору, проігнорованої в публічній дискусії. Якщо ж матеріал не маркований (джинса), він являє собою звичайну пропаганду.

Індивідуальні внески – колективне фінансування або «краудфандинг» (англ. crowd-funding) – становили найменшу частину залучених коштів. Одначе 82% опитаних повідомили, що індивідуальні внески стануть більш важливими впродовж наступних п’яти років. А відкриті відповіді, що містили це твердження, вказують на обнадійливий тренд. Краудфандинг набиратиме обертів, і його вага зростатиме. Цей спосіб є доцільним, бо дає силу журналістам та громаді, а не компаніям чи установам. Читачі братимуть більшу участь у фінансуванні. Поширюватиметься технологія друку на вимогу (print on demand), мультимедійна публікація стане нормою, тобто журналісти матимуть дозвіл на розміщення різних частин своїх матеріалів на різних платформах (наприклад, подкасти, відеоролики, друковані та інтерактивні версії).

В кінці опитування я поцікавився, які джерела інформації були для респондентів особливо корисні під час створення соціально значущих матеріалів. Особливо мене вразили високі рейтинги популярності таких ресурсів як Mediabistro, Poynter’s News University та Knight Digital Media Center. У відкритих відповідях респонденти також згадували American Society of Journalists and Authors (чотири згадування), National Association of Science Writers, MediaShift, Nieman Lab та ресурс Spot.us, який значно допоміг у проведенні опитування.

Читайте повний текст із ілюстраціями англійською мовою тут

Knight Garage, скорочений переклад – «Медіаграмотність»