1. Подивіться сюжети з вашої теми на сайтах телеканалах та спецресурсах з архівами програм. Ви побачите купу кліше як за формою, так і за змістом, вже саме уникання яких приверне увагу до вашої праці.

2. Продумайте цікавий стенд-ап. Кожен, хто їде на птахоферму, робить стенд-ап з курчатком на долоні. Кожен, хто знімає у Верховній Раді, говорить з того самого місця. Спробуйте щось нове. Рухайтесь у кадрі. Спитайте поради в оператора. Подивіться фільми Парфьонова.

3. Умовте оператора поекспериментувати зі зйомками. Хай на локації гірше світло, але вона оригінальна. Хай у нього нема стендікама, але плани зі штатива приїлися, а динаміка – ні. Дивіться на оточуючий світ очима оператора і режисера монтажу передачі.

4. Забудьте на тиждень про індуктивний метод. Побудова матеріалу за форматом «Шестирічний інвалід Сашко – нещасний через нестачу коштів на процедури => він лише один з десятків тисяч таких у нашій країні, бо грошей у бюджеті нема» повторилася вже сто мільйонів разів на українському телебаченні. Спробуйте без узагальнень відзняти Сашка так, щоб заплакали найчерствіші чиновники і перестали красти хоч на день на цьому емоційному пориві. Якщо редактор не розуміє тонкощів вашого задуму, наприкінці сюжету можна просто дати на 5-7 секунд без звуку таблицю з сухими цифрами: скільки дітей потерпають від тієї ж проблеми, скільки грошей на них виділяється. Відсутність звуку на телебаченні привертає увагу більше за будь-який звук.

5. Мисліть глибше на рівні державного управління. Легко відзняти синхрон заляканого чиновника середньої ланки, який на ваше питання про проблеми відповідає рапортом про успіхи чи бурхливу діяльність, бо в іншому разі його лаятиме начальство. Але цей чиновник не є винуватцем, не приймає глобальних рішень і не може забезпечити, наприклад, виконання закону, на яке у цьогорічному держбюджеті не передбачено коштів. А відстежити, хто подавав цю частину бюджету, добитися коментаря, чому скоротили видатки саме тут і на що пустили гроші замість цього – важче, але значно цінніше.

6. Зрозумійте кожного. Багато дійових осіб просто бояться тележурналістів, бо вони підскакують на 15 хвилин, швидко пишуть коментар і беруть з нього зовсім не ті 30 секунд, в яких, на думку спікера, було головне. Не всі політики – гади, не всі чиновники – крадії, не всі моделі дурні і не всі науковці розумні. Підходьте до кожної людини, вичистивши зі своєї голови народжені самими ж медіа стереотипи. Уважне нейтрально-доброзичливе ставлення змусить людину краще поставитися до вас і сказати більше правди, навіть якщо вона гад і крадій – це психологія.

7. Не обмежуйтесь методами традиційної тележурналістики. На отримання відеосинхрону іноді витрачається кілька годин, хоча можна було те саме спитати телефоном і переповісти у начитці. У знайомого фотографа можна взяти високоякісну світлини з події і відзняти камерою чи змонтувати псевдонаїзд. Дизайнеру можна накидати для натхнення купу прикладів закордонної інфографіки – він може не одразу погодитися на роботу у новому форматі, але принаймні замислиться про те, що ці нудні цифри хтось представив так красиво. Дизайнери зазвичай стежать за творчістю колег більше, ніж це роблять журналісти.

«Медіаграмотність»