Торік Міністерство освіти і науки України вперше представило Концепцію Нової української школи — модель освітньої системи, яка базується на формуванні практичних навичок, критичного мислення та вихованні передусім загальнолюдських цінностей. Це була довгоочікувана подія — зміни у школі назрівали давно. Та після прийняття Концепції освіта стала, без перебільшення, національною ідеєю: на її розвиток кинулись усі — вчителі, батьки та ціла армія громадських активістів. Чого їм вдалося досягти в році, що минає?

Впливові «білі ворони»

Опитані освітні експерти погоджуються, що одним із каталізаторів змін серед учительства стала громадська організація «ЕдКемп Україна». У центрі їхньої філософії — вчитель як «біла ворона», тобто той, хто не боїться виділятися серед сірої маси. Саме для таких освітян ще в 2015 році організація почала проводити в Харкові всеукраїнські (не) конференції в міжнародному дискусійному форматі EdCamp. Тут діє принцип «дай, якщо можеш — візьми, якщо хочеш». Це означає, що кожен учасник може бути як пасивним слухачем, так і провести власний захід. Тож подій дуже багато — цьогоріч в один і той же час їх відбувалося аж двадцять. Щоби встигнути отримати все по максимуму, формат (не) конференції передбачає закон «про дві ноги». Тобто якщо тобі не подобається подія або ти вже почув те, що тобі необхідно, ніхто не образиться, якщо ти вийдеш із зали й підеш на інший захід.

Фото: edcamp.org.ua

У зв’язку з прийняттям Концепції та активним лобіюванням закону «Про освіту» EdCamp Ukraine-2017 став однією з найпомітніших освітянських подій року. За два дні 135 експертів із усього світу провели там 220 сесій, на які з’їхалося 716 учасників.

Організатори пильнують, щоб на цьому комунікація вчителів не закінчувалася. Завдяки програмі «EdCamp у коробці» в кожного з них є можливість провести аналогічний місцевий чи регіональний захід у своєму закладі. За 2016 / 2017 рік таких було 63.

Поза проведенням (не) конференцій організація також активно реформує освіту. Зокрема, програмна координаторка EdCamp, Олена Малахова — радниця Міністерки освіти й науки з питань гендерної рівності. Завдяки її зусиллям, торік в Україні вперше почали здійснювати антидискримінаційну експертизу підручників безпосередньо перед їх друком. І якщо раніше до такого «руху» ставилися зі скепсисом, то цьогоріч ситуація змінилася. Видавництвам, які не «дослухаються» до порад, поступово перестають довіряти, а тих, хто опирається вживанню фемінітивів — вважають ледь не варварами.

Восени EdCamp Ukraine запустив іще одну ініціативу — збір освітньої бібліотеки для дітей та дорослих #книгоНУШ. Лідерів думок попросили розповісти, які книжки свого часу найбільше вплинули для них і були би корисними для освітян. Тож сформували бібліотеку з 36 книжок. Згодом двадцять таких безкоштовних комплектів через конкурс отримають двадцять активних шкіл та освітян. Переможці будуть зобов’язані проводити регулярні книжкові клуби та ділитися враженнями від прочитаного з колегами.

«EdCamp — це про те, як можна жити цікавіше й любити свою професію», — сказала Міністерка освіти і науки Лілія Гриневич під час спілкування з учасниками (не) конференції.

«Нобелівка» для вчителів

Та у вчителів проблема з цим «любити». Адже раніше на їхній діяльності робили здебільшого негативний акцент — ось учителька на когось накричала, ось вдарила лінійкою і т. д.

Громадська спілка «Освіторія» вирішила повернути вчительській професії колишній престиж. Цьогоріч вони вперше провели Global Teacher Prize Ukraine. За кордоном цей конкурс називають «нобелівкою» для вчителів, тому що призовий фонд премій на міжнародному рівні однаковий — один мільйон доларів. Український приз — 100 тисяч гривень, та рівень проведення — не гірший міжнародного. Про топ-п'ятірку фіналістів говорили на телебаченні, з ними зустрічався Президент, а на саму церемонію нагородження вчителі у фраках та вишуканих вечірніх сукнях вийшли на червону доріжку з лімузину.

Паул Пшенічка отримує нагороду Global Teacher Prize Ukraine, Фото: osvitoria.media

Переможець конкурсу — 70-річний учитель фізики та астрономії з Чернівців Паул Пшенічка. Після церемонії та численних інтерв’ю харизматичний педагог став справжнім народним кумиром. Як доказ — цьогоріч Паул Пшенічка потрапив у «Топ-100 найвпливовіших українців» за версією журналу «Фокус».

Вчителі з народу

Зрештою, вчитель — це не така вже й неприваблива професія. Про це свідчить досвід програми «Навчай для України» від однойменної громадської організації. Мета програми — залучити до викладання у школі мотивованих фахівців, які не мають відношення до професії педагога, але «закохані» в той чи інший предмет, а отже зможуть мотивувати до цього й учнів.

Експеримент проводять здебільшого в сільських школах Київської, Харківської та Львівської областей. 1 вересня туди на два роки переїхали 17 ретельно відібраних учасників. Вони зізнаються, що буває важкувато, але цікаво. Новоспечені вчителі проводять уроки по-особливому. Приміром, вивчають «Історію України в схемах і мемах» чи влаштовують суд над Лисом Микитою на уроках української літератури.

Ефективність цієї програми на своїй освітній системі вже випробували 47 країн. У США вона діє вже 27 років, у Великобританії — 15. Директор ГО «Навчай для України» Рімма Ель Джувейді каже, що результати програми залежать від тривалості її існування: «Якщо фокус на короткотривалих проектах — то це вдосконалення шкіл, залучення до них громади, на більш довготривалих — використання учасниками своїх навичок для подальшої роботи в галузі освіти, створення власних проектів, долучення до ініціатив у міністерстві. Хороший приклад результатів у Великобританії. Багато учасників там працювали у школах Лондона, де результати екзаменів довгий час були одними з найгірших у країні. За вісім років вони стали найбільш передовими.

Робота ведеться також зі школами в районах, де є соціальні та економічні труднощі. Наприклад, у США ті учні, з якими працювали учасники, часто походили з родин, члени яких не мали освіти. Учасники мотивували дітей, розповідали їм про їхні можливості та потенціал. Через роки деякі з цих школярів і самі долучилися до програми за рівність доступу до якісної освіти».

Школа як одна команда

Над формуванням умінь та навичок нового українського вчителя чаклують чимало організацій. Одна з них — центр інноваційної освіти «Про.Світ». Тут показують, як застосовувати інноваційні методики викладання, вчать основ краудфандінгу та проводять різні семінари й лекції. У березні 2017-го стартувала їхня програма «Школа 3.0». У її рамках українські та закордонні експерти навчають школи ефективно взаємодіяти з усіма учасниками освітнього ринку: батьками, учнями, вчителями, урядом, бізнесом та громадськими організаціями.

«Сьогодні програма охоплює сім львівських шкіл. Вони вже пройшли перший інтенсивний модульний період: побудували стратегічні візії та зайнялися командотворенням, — розповідає Ольга Іськович, координаторка програми «Школа.3.0». — Вчителі відвідують уроки один одного, а після цього дають зворотний зв'язок, щоби покращувати свої педагогічні практики. Спілкуючись із учасниками, ми помічаємо зміни не лише організаційні й методичні, а й особистісні. Віримо, що саме це стане запорукою сталого розвитку шкіл».

Одним із найкращих цьогорічних курсів для вчителів освітні експерти визначають проект «Інтегральне лідерство в освіті». Організатори — громадська спілка «Міжнародний інститут регіонального розвитку», просвітницька ініціатива «Простір емоційного інтелекту “Емпатія”» та ГО «Міжнародна просвітницька ініціатива “Відкрита хата”». Тут теж переглядають культуру спілкування на освітньому ринку. Крім того, фахівці акцентують увагу на важливості розвитку емпатії, емоційного інтелекту та практик ненасильницького спілкування.

«Завдяки тренінгу я, без перебільшення, відчув ґрунт під ногами. У професійному плані в мене з'явилося багато нових колег, однодумців, які практикують зміни в системі освіти, — ділився враженнями від участі в програмі Микола Скиба, експерт напрямку «Освіта» «Українського інституту майбутнього». — Одразу після Школи розпочалася підготовка до тематичного кластеру «Освіта», який пройшов у Львові 14–16 вересня і на якому ми говорили про трансформації напрямків освіти. […] Українській освіті потрібно дати пріоритет не просто через те, що ми бачимо класні приклади — фінські, естонські, шведські — і нам треба бути такими, як усі. А тому, що нова освіта відкриває зовсім інші виміри. Людина стає іншою, вона починає жити повноцінно, якісно. І саме Інтегральна школа показала всі ці грані, цю троянду розвитку (фізичний, емоційний і духовний інтелект), усі виміри».

Вчимось онлайн

Новий поштовх до розвитку отримала й онлайн-освіта.«Лайфхаки з української мови»від онлайн-платформи EdEra став першим в Україні масовим відкритим онлайн-курсом, що отримав гриф МОН. Ба більше, «лайфхаки» схвалили навіть школярі, які зазвичай не дуже охоче проходять подібні курси. Співзасновник платформи Ілля Філіпов вважає, що одна з головних причина успіху — відхід від академічного до динамічного та доступнішого подання навчального матеріалу. Якщо дотримуватися цього підходу, то, ймовірно, онлайн-курси приваблять набагато більше дітей.

«У школярів тепер купа можливостей, вони самі формують свій плей-лист. Школярів не надуриш. Половина контенту для школярів тепер зав’язана на розборі різних конфліктів, і так вони вчаться в тому числі й думати критично. Їм усе одно на звання вчителя. Якщо вони бачать поганий контент — то їм тут нічого не доведеш», — пояснює Ілля Філіпов.

Без уміння критично мислити не обійтися в сучасному світі. Вчителі це усвідомлюють, але не завжди розуміють, як навчити цього у школі. Онлайн-курс «Критичне мислення для освітян»від платформи Prometheus — знахідка для таких освітян. Тут їм розповідають, як створювати умови для розвитку критичного мислення, які методи і стратегії застосовувати і як правильно опрацьовувати інформацію та ставити запитання. Курс дуже популярний — 23,6 % людей, які зареєструвалися, пройшли його до кінця. Зазвичай, середній показник на Prometheus — 10 %. Один із викладачів курсу, директор київської спеціалізованої школи № 148 ім. Івана Багряного Сергій Горбачов, зазначає, що курс став дуже пізнавальним для вчителів: «Для слухачів було великим відкриттям, що вислів “учителька образила учня” є не констатацією факту, а оцінкою. Їм було дивно усвідомити, що цей вираз є оціночним, а, наприклад, “вчителька назвала учня дурнем” — це факт».

Фактами й оцінками часто маніпулюють у медіа, тому, щоб навчитися критично сприймати дійсність, школярам важливо розуміти, за якими принципами працюють ЗМІ. Медіаграмотність — це складний предмет, і нині він ще не входить у школі до списку обов’язкових. Однак в Україні триває експеримент зі впровадження медіаосвіти, в рамках якого цей предмет можна обрати у складі варіативної частини навчальної програми (детальніше про хід експерименту — в публікації MediSapiens).

Серед допоміжних матеріалів для вчителів можуть стати і продукти громадських організацій, зокрема цієї осені ГО «Детектор медіа» презентувала онлайн-курс«Новинна грамотність». Курс дуже компактний, складається з десяти модулів, тому його зручно використовувати на уроці.

Загалом, новий закон «Про освіту» надав онлайн-платформам більше можливостей для розвитку. Адже, згідно зі статтею 59, педагоги тепер можуть самостійно обирати, де і як підвищувати кваліфікацію — зокрема, вони зможуть робити це онлайн.

Міжнародні волонтери в поміч

До покращення української освіти долучаються і представники віддалених країн — з Австралії, Таїланду чи Південної Африки. Щоби стати волонтерами у пришкільних мовних таборах GoCamp, цього літа до Україниз’їхалося 600 волонтерів із різних куточків світу. За ініціативи громадської організації GoGlobal, перший такий табір відбувся торік, але саме в 2017-му він отримав шалену підтримку вчителів. До порівняння, минулого літа до ініціативи провести табір долучилося 127 шкіл, а цьогоріч таких понад шістсот.

Проект є дуже важливим не так для вивчення мов, як для формування толерантного ставлення до представників інших народів та подолання бар’єрів у комунікації із зовнішнім світом. Крім того, GoGlobal також організовує виїзні табори для дітей із прифронтової зони.

Щодо вчителів, то для них це можливість переосмислити способи проведення мовних таборів. Бо, як стверджують організатори, в деяких школах вони нічим не відрізняються від звичайних уроків.

Покоління стартаперів

На ефективне проведення позашкільного часу звертають увагу не лише влітку. Одна із освітніх тенденцій цього року — організація хакатонів, облаштування навчальних просторів у школах, створення мережі коворкінгів. Одним із міст — лідерів цього напрямку є Одеса. Наприклад, цього літа там відкрилиAtom Space, простір для цифрової творчості й розвитку підлітків. Засновники — міжнародна IT-компанія Provectus та IT2School, дитяча школа програмування, ментор — Impact Hub Odessa. Мета проекту — виховувати молоде IT-покоління, а тому дітей — резидентів Atom Space відбирають за результатами співбесіди.

«За півроку існування нашими резидентами стали приблизно 50 талановитих підлітків віком від 14 до 18 років. В Atom Space вони пройшли навчальні курси HTML/CSS, JavaScript, Quality Assurance, з маркетингу та управління проектами, — звітує Оля Спренчан, піар-менеджерка Atom Space. — Найбільша цінність нашого простору для сучасного покоління — це практика створення власних проектів у сфері технологій від етапу ідеї до розробки прототипів. До того ж, усі ментори та викладачі Atom Space — практикуючі IT-спеціалісти, які передають лише актуальні знання».

Більше, більше освіти

Зацікавленість освітою породжує в українців дедалі більше запитань. Заледве знайдеться ЗМІ, яке обходить цю тему стороною. Щоб задовольнити інтереси аудиторії, цьогоріч в Україні з’явилось аж два нішевих видання. Це веб-ресурс«Нова українська школа» — окрім журналістських текстів, тут також представлено необхідні практичні матеріали для викладання в пілотних школах. Інший корисний та пізнавальний портал — це«Освіторія.Медіа», «дітище» громадської спілки «Освіторія». Від багатьох інших сайтів його відрізняє лаконічність та цікаве дизайнерське оформлення матеріалів.

***

Цей список хороших ініціатив та проектів 2017 року не є вичерпним. А кожна згадана в матеріалі громадська організація має ще чимало вартих уваги проектів. Усі вони так чи інакше допомагають учителю самовдосконалюватися й опановувати нові форми, методи й підходи до викладання в нових реаліях.

Слід розуміти, що переважна більшість освітніх активістів та експертів — це здебільшого батьки. І якщо вони не йдуть «учити» вчителів, то організовуються в різноманітні клуби, організації чи навіть альтернативні школи, які у свій спосіб «пильнують» освітню реформу.

Окрім того, ці експертні та батьківські «новоутворення» взаємодіють між собою, а отже — ефективно працюють.