Минулого тижня український телепростір уже звично стрясали скандали з кадровими призначеннями, чергові розбори в коаліції, яка чи то є, чи то ні, та інші не менш «веселі» тренди в політиці й суспільстві.

Про відсутність реформ в Україні, їхню повільність чи й імітацію не говорить нині тільки ледачий.

На «UA: Першому» з 11 січня у співпраці з «Громадським» виходить програма «Re: форма». Ведучі Андрій Сайчук та Наталя Тарасовська їздять країною, намагаючись відшукати хоч щось, бодай схоже на реформи.

Приміром, у понеділок, 25 січня, Андрій Сайчук та Наталя Тарасовська вирішили перевірити, чи реформується вугільна галузь України. Андрій особисто навіть спустився в шахту «Відродження», що на Львівщині, де поспілкувався з шахтарями. Після чого про проблеми галузі та конкретної шахти йому повідав директор підприємства Роман Ніцович. Із його слів виходило, що тут (як і в усій галузі) кінь не валявся.

Ну й де б тому коневі взятися, якщо материнська структура для червоноградськи шахтарів — сумнозвісна ДТЕК? Далі велемудрі аналітики розводилися на тему, «як нам реорганізувати Рабкрин», сиплячи навсібіч до болю знайомими й затертими фразами про необхідність створити ринок вугілля, бюджетні дотації, конкурентне середовищо тощо.

Наталя Тарасовська, розповідаючи про досвід Великої Британії та Польщі, теж не пропонує рецептів реформування галузі. Бо жодного шляху Україна наразі здолати не може. Саме через відсутність системних реформ. Адже не можна змінити на прозорі правила гри в одній галузі, якщо вся країна загрузла в корупції.

Здається, автори й ведучі цієї програми не сказали глядачеві нічого такого, чого б він раніше не знав. Їхні співрозмовники залежно від посади пропонували або ж суцільну приватизацію шахт, або ж не менш суцільну дотаційність.

Де і в чому вихід із патової ситуації, чи є взагалі світло в кінці шахтного тунелю, конкретно не бачить ніхто, адже й чиновники, і власники-олігархи тягнуть вугільну ковдру лише на себе. А що робити з шахтарями, кинутими напризволяще або нещадно визискуваними, не знає ніхто. Так само не знають цього автори програми «Re: форма».

26 січня ICTV розродився черговим випуском пропагандистського тележурналу «Гражданская оборона». Як завжди, авторів проекту цікавить «чьо там у москалів?». Цього разу йшлося про загадкові смерті російських генералів, які командували російськими арміями (чи щонайменше дивізіями) під час двох чеченських війн, бойових дій проти Грузії, анексії Криму та військових операцій на Донбасі.

Версія, з яких причин розпочалася моровиця серед генералів, одна, але класична — вони забагато знали. Тож Кремль прибирає потенційних свідків звинувачення на потенційному процесі проти кремлівських злочинів. З огляду на останні новини про початок розгляду в Міжнародному кримінальному суді (МКС) у Гаазі і про початок розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних під час російсько-грузинського збройного конфлікту у 2008 році, це скидається на правду. До однієї лави з генералами поставили й колишнього міністра преси Михайла Лєсіна, чия смерть у США, вже після того, як він відійшов від справ, теж викликає запитання.

За словами оглядачки «Новой газеты» Слави Тарощиної, саме колишній КВН-щик Лєсін — автор концепції сучасної російської пропаганди. Він, виявляється, першим вигадав принцип «голосуй серцем», тобто запропонував росіянам не думати над своїм вибором, а піддатися емоціям. Що з того вийшло, всі чудово знають — розіп'яті укрофашистами хлопчики та зґвалтовані сирійськими мігрантами в Німеччині російські дівчатка.

Не зрозуміло одне: чому українське телебачення знову й знову звертається до російських реалій, та ще й працюючи при цьому в пропагандистській парадигмі. Ну справді — чи додають такі програми нового знання про противника? Що демонструють із того, чого ми ще не знали про особливості «російської душі»?

Аж геть нічого. Тоді навіщо глядачеві ICTV вселяти абсолютно фальшиві сподівання на близький крах путінського режиму?

Хіба що для того, щоби перекрити суцільний негатив, який ллється на нього під час перегляду понеділкової програми того ж каналу «Дістало!», де чиновники — обов'язково хабарники, народні обранці — «схемщики», а ЖЕКи — суцільні шахраї.

Мовляв, так, друзі, в нас, звісно, все дуже погано, але ж Росії скоро кінець! Отоді заживемо весело й щасливо, гоцаючи на руїнах кровожерливої імперії. Такий погляд не що інше, як дзеркальне відображення російської пропаганди проти України. І він, як на мене, дуже небезпечний. Бо накидає глядачеві інфантильні очікування — від нас нічого не залежить, а якщо почекати на березі історичної ріки, скоро побачиш і труп ворога, який нею пливе.

Боюся, так довго не живуть. Ані люди, ані тим паче держави, яким загрожує смертельна небезпека.

27 та 28 січня в новинах загальнонаціональних каналів продовжили висвітлювати кафкіанський процес над Надією Савченко. В середу, 27 січня, коли адвокати льотчиці зуміли привезти дуже важливих свідків захисту, «ТСН» видав короткий сюжет про те, як Надія вперше накричала на прокурорів, які, на її думку, просто знущаються з неї, коли погрожують заборонити доступ до процесу журналістів, якщо вона й надалі так поводитиметься. «Прекратите мне угрожать!.. Знайшли кого лякати!» — від людини, котра 46-й день голодує, ще й не те можна почути. Щоправда, уточнила Валентина Мудрик на початку сюжету, тюремники Надії підгодовують її білковою сумішшю кілька разів на день.

Кореспондентка «ТСН» розповіла, що українські свідки захисту Надії — інженери мобільних станцій, які документально доводять: вона просто фізично не могла залізти на вишку мобільного зв'язку, щоб коригувати вогонь української артилерії, бо нижній її щабель перебуває на відстані 6 метрів над землею.

У «Фактах» на ICTV 27 січня, розповідаючи про це судилище, підкреслили: Надія дуже схудла, але тримається.

28 січня, наступного дня вікопомного процесу в російському Донецьку, Надія Савченко, за повідомленням «ТСН», знову накричала на суддів і прокурорів. Цього разу сюжет був більш розлогим:

«Допит свідків захисту та чергова сварка з суддями через мову. Суд ростовського Донецька сьогодні продовжує розглядати справу Надії Савченко. Сьогодні допитали свідка, якого адвокати української льотчиці називають найважливішим. Це 26-річний Ярослав Григор'єв із Чернівців. Його луганські сепаратисти взяли у полон в один день разом із Надією. Сама ж Савченко двічі зривалася на крик після того, як суд відмовився долучити до справи важливі документи лише тому, що вони написані українською. Спочатку це була технічна характеристика вишки на Луганщині, яка спростовує вигадану російськими слідчими версію про те, що Савченко корегувала звідти вогонь. Адже, щоб лише вилізти на вишку висотою до 40 метрів, потрібна драбина на 7 метрів, страховка і спецпідготовка. Фото даної вишки на своїй сторінці в Твіттері опублікував адвокат Савченко Ілля Новиков. Ще один документ, який суд відмовився долучати до справи — довідка Григор'єва із Міноборони про отриманні ним травми в зоні АТО. Надія вимагала від суддів скористатися послугами перекладача, натомість суддя заявив, що її виведуть із залу за поведінку. І Савченко у відповідь пригрозила оголосити суху голодівку.

Надія Савченко, військовополонена: Досить. Все, досить. Коли минулого разу українську мову назвали чурбанською, я подала заяву вашому правозахиснику з прав людини Еммі Памфіловій. Я вас попереджую, що я зараз напишу таку саму заяву на те, що в суді не можна захищатися українською мовою, на те, що не додаються документи українською мовою.

Ілля Новиков, адвокат Надії Савченко: Это не игра, это от чистого сердца. Даже по неуклюжему и страшненькому российскому УК такой документ должен приобщать. Если он на иностранном языке, его нужно сначала приобщить, потом перевести и подшить перевод к оригиналу».

З інших загальнонаціональних каналів у випусках новин більш-менш розлогий сюжет процесові присвятили «Факти» на ICTV. Він відрізнявся від сюжету «ТСН» хіба що меншим хронометражем, але теж передавав головні тези:

«Сьогоднішнє засідання у справ Надії Савченко було надзвичайно важливим. Захист завершив допит свідків, які підтвердили алібі українки. Спершу фахівці розповіли суду особливості конструкції вишки, з якої нібито Надія коригувала вогонь. На той момент Савченко вже була поранена в руку. Тож, за словами свідків, із такою травмою без сторонньої допомоги та спеціальної підготовки ніяк не могла самостійно піднятися на вишку. Технічні документи від свідків суд відмовився долучити справи. Мовляв, вони українською. Останнім свідком від захисту був десантник 80-ї бригади В'ячеслав Григор'єв. Він підтвердив, що бачив Надію Савченко, яку затримали бойовики, до моменту обстрілу, під час якого загинули російські журналісти. Письмові докази Григор'єва суд відхилив — знову ж таки через українську мову. Взяли лише намальовану схему. Засідання продовжиться 1 лютого. Слухатимуть вже саму Надію Савченко.

Надія Савченко, політичний в'язень Кремля: Мені забороняють захищатися моєю рідною мовою. У вас для цього є цілий штат перекладачів, які можуть зробити письмовий переклад. Якщо мене видаляє звідси суд, я оголошую суху голодовку.

Ілля Новіков, адвокат Надії Савченко: Даже по неуклюжему и страшненькому российскому УПК, такой документ нужно приобщать. Если он на иностранном языке, нужно сначала приобщить, потом перевести и подшить перевод к оригиналу. Дело не в языке. Дело в нежелании под конец выяснять такие неприятные вещи, что там происходило в этом бою, какой конструкции у нас антенна, и все остальное».

«Подробиці» на «Інтері» 28 січня справа Савченко взагалі не зацікавила. Натомість тут дуже розлого висвітлили призначення Іллі Ківи на посаду начальника департаменту протидії наркозлочинності МВС:

«Скандал вокруг назначения бывшего комбата "Полтавщины" Ильи Кивы руководителем нового департамента противодействия наркопреступности набирает обороты. Бывшие подчиненные Кивы, правозащитники и гражданские активисты обвиняют Киву в связях с криминалом. А многие ставят под сомнение его молниеносный карьерный рост в МВД. В скандальном назначении разбиралась Оксана Григорьева.

Кор.: Гражданские активисты требуют от правоохранителей разобраться в скандальном назначении бывшего комбата Полтавщины Ильи Кивы руководителем нового Департамента по борьбе с наркопреступностью.

Василий Ковальчук, правозащитник: Людина з дуже брудною історією. Свого часу прилип до Юри Єнакіївського, до Сафіулліна. Будучи заступником в Донецьку, він забезпечував проводки вантажів туди і назад, не гальмував, а забезпечував.

Кор.: О прошлом и связях Кивы в Полтаве знают многие, говорит правозащитник. Ранее новоиспеченный глава наркоконтроля работал замом руководителя управления по делам защиты прав потребителей Полтавской области. В декабре 2013 года был осужден за крупную взятку.

Василий Ковальчук: Проводили перевірки ювелірного магазину, виявили там недалеко і за певні преференції він вимагав хабар для того щоб закрити справу. Був затриманий з хабарем.

Кор.: В органах МВД фамилия Кива впервые всплыла 5 сентября 14-го года. Личным приказом министра Авакова человеку с улицы сразу же дают звание лейтенанта. Уже рукой в подписанном документе кто-то исправил его на "майор".Через три месяца суд неожиданно снимает с него судимость, а приказом министра Кива становится командиром батальона "Полтавщина". Более сотни бойцов тогда написали рапорты об увольнении и отправились на пикет в Киев — отказываясь служить под командованием человека ни дня не прослужившего в армии, и к тому же с криминальным прошлым. Однако еще летом прошлого года в комментарии "Подробностям" он заявили — виновным себя ни в чем не считает.

Несмотря на протесты, уже вскоре Киву назначают заместителем начальника милиции Донецкой области. Тогда же он пишет на Фейсбуке скандальный пост, призывая расстреливать всех украинцев, которые выезжают и въезжают на оккупированные территории. Многие тогда обвиняли его в крышевании контрабанды из подконтрольных боевикам территорий.

Уже через полгода Киву переводят в Херсонскую область — тоже замом начальника. Там активно участвует якобы в блокировке потоков контрабанды в Крым. Многие водители тогда написали заявления в милицию, жалуясь на угрозы расправы со стороны Киву и его бойцов.

Александр, потерпевший водитель грузовика: Отвезу тебя к себе в кабинет, ты забудешь не только как тебя зовут, а и как твою мать звали. Один раз ударил после того я перестал разговаривать с ним. Мужику там при мне по пузу дали. Я написал заявление внутренней безпеке.

Кор.: Такое поведение милиционера многие связывают с возможным наличием у него психического расстройства. В интернете еще летом прошлого года появилась якобы копия заключения медиков, давших ему вторую группу инвалидности из-за эпилепсии. Это же подтвердила и бывший главврач Полтавского областного центра медико-социальной экспертизы.

Татьяна Жабо, экс-главный врач Полтавского областного центра медико-социальной экспертизы: Була йому в 2012 році встановлена група інвалідності з розладами психіки на одній з міжрайонних комісій.

Кор.: Несмотря на это, сам Кива все эти факты отрицает. Как именно человек с криминальным прошлым и возможным расстройством психики смог занять столь высокую должность и чем вызван его столь стремительный карьерный рост — в нарушение всех правил — вопросы уже не к министру внутренних дел, а к СБУ и прокуратуре».

В цьому сюжеті чудово все — й анонімні «более сотни бойцов», які написали заяви про звільнення, дізнавшись, що ними командуватиме Ілля Кива, і так само анонімні «гражданские активисты», котрі заявляють про його тісні зв'язки з криміналом, і досить сумнівний психіатричний діагноз від екс-головного лікаря Полтавського центру.

Хто ж не знає, наскільки легко встановити психіатричний діагноз у корумпованій країні, що має величезні традиції каральної психіатрії ще від сумнозвісного совка?

Немає в сюжеті й синхрону самого Іллі Ківи, який, за словами автора сюжету, просто «все отрицает». До речі, деталь, яка наводить на підозру щодо замовності матеріалу чи некомпетентності журналіста, — те, що поліцейського кореспондент «Подробиць» уперто називає міліціонером. Хоча від 7 листопада міліція в нас уже не існує, адже саме тоді набув чинності закон про національну поліцію.

28 січня, в четвер, канал «Еспресо TV» відгукнувся на День пам'яті жертв Голокосту показом документального фільму свого віднедавна автора й ведучого Леоніда Канфера «Сугіхара. Віза на життя». Фільм вражає скрупульозним дослідженням подробиць того, чиїми руками знищували литовських євреїв (місцевих добровольчих з'єднань у тому числі) і хто став їм на заваді. Японський консул Сугіхара, попри всі накази Токіо, союзника Гітлера, взяв на себе місію врятувати євреїв із Каунаса, видаючи їм японські візи. І їх було не багато не мало — шість тисяч.

Сугіхару в Ізраїлі згодом оголосили Праведником світу, а сам він, надто ж після півторарічного терміну радянських таборів (ну куди ж без цього після «звільнення» Литви в 1945 році!), змінив прізвище й прожив залишок життя тихо й непомітно. Проте врятовані все-таки знайшли свого героя й подякували йому.

Автор виявляє в процесі знімання фільму про легендарного японського консула несподівані згадки про власну родину, багатьох членів якої знищили під час Голокосту.

Але є в цьому фільмі деталь, яка трохи ріже вухо. Це твердження, що Литва так і не покаялася перед знищеними нацистами євреями за свою причетність до Голокосту. Тим часом, як далі каже автор, у Каунасі нині щороку відбуваються єврейські фестивалі. Тут уже трохи незрозуміло, якого саме каяття від держави Литви прагне Леонід Канфер —  офіційного чи неофіційного. Адже якщо в Каунасі відбуваються єврейські фестивалі, то що це, як не каяття, цілком європейська толерантність і відсутність антисемітизму?

День пам'яті Героїв Крут 29 січня, в п'ятницю, українські телеканали відзначили переважно репортажами з офіційних заходів. Надто ж «зворушила» лекція Петра Порошенка в Ліцеї імені Івана Богуна, сюжет про яку подала більшість телеканалів у випусках новин. Називалося це в найкращих совкових традиціях Уроком мужності.

Проте головне навіть не це. Пам'ять про Крути, де полягли за різними даними, від 350 до 450 українських кадетів, студентів та гімназистів, що зупинили 4-тисячне військо Муравйова на чотири дні, впродовж яких Україну визнали незалежною державою, геть знівелював загальний операторський план подвір'я Ліцею імені Івана Богуна. Посеред якого досі стоїть пам'ятник Олександру Суворову. Тому самому поплічникові тієї самої Катерини Другої, яка, за словами Шевченка, «доконала вдову сиротину».

Кращого символу одвічного шпагату України між Європою та Ордою не вигадаєш.