«Про головне», «Подорожні», «Чоловічий клуб», «Війна і мир», «Вересень», «Перша студія», «Перша шпальта», «Надвечір'я», «Віра, надія, любов», Світло», «Суспільний університет», «План на завтра» — такої кількості «розмовних» жанрів немає на жодному іншому з загальнонаціональних телеканалів.

Винесу за дужки інформаційно-аналітичні програми на 5-му та «112», хоча тут теж суцільні головомовці в ефірі — ці канали від початку замислювалися як інформаційні з великою кількістю експертів, які допомагають ведучим розібратися з навалою новини.

А от «UA: Перший», він же «Суспільне мовлення», явно перевантажив сітку програмами, де в студії двоє чи більше людей розмовляють на певні теми.

Зрозуміло, що таке засилля розмовних програм — не від доброго життя. Брак коштів заважає «UA: Першому» виробляти власний контент не «на коліні», тож редакторам і журналістам доводиться мінімізувати витрати на виробництво. Все це, вочевидь, і призвело до суцільної «головомовщини» в ефірі.

Позаяк справді компетентних експертів, які би могли правильно розтлумачити останні віяння в політиці й суспільному житті, в Україні замало, ведучим каналу не позаздриш. Втім, саме на «UA: Першому» глядач може побачити й нові обличчя — наприклад, як це сталося в щоденній програмі «Про головне» Олеся Терещенка, коли 22 січня, в День соборності України, тут обговорювали можливі зміни до Конституції. Тетяна Печончик, одна з трьох запрошених гостей, голова правління Центру інформації про права людини, добре відома в експертному середовищі. А от широкому колу громадян дізнатися про існування такого Центру й про те, чим він займається — звісно, не завадило. Тетяна говорила про загрози узурпації влади. Адже, по-перше, основний закон просто не працює: так вважає 50 % опитаних Фондом демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва громадян. По-друге, згідно з даними того ж таки фонду, ще 50 % опитаних Конституції не читали.

Того ж таки 22 січня  ток-шоу «Перша студія» теж присвятили Дню соборності. Причому учасники — ведучий Олександр Зінченко та гість Ігор Гирич, обидва історики — дослідники доби українських визвольних змагань початку минулого століття — поводилися на рівних. Тобто це була справжня дискусія людей, які розуміли одне одного з півслова.

Хоча Олександр Зінченко й виступав у ролі модератора, він показав не нижчий рівень знань про причини невдалої національної революції та війни за незалежність України в 20-х роках минулого століття, аніж його співрозмовник.

З розмови двох істориків випливало — Україна не стала незалежною державою в 1921 році не лише через розбрат еліт, а переважно через неготовність більшості її населення сприйняти ідею незалежності. Якщо Польща тоді мобілізувалася, то українці здебільшого не надто переймалися ідеями суверенної української держави. Нині ж ми закриваємо сторічний гештальт, адже саме тепер українці воліють мати власну державу.

Ігор Гирич, характеризуючи події столітньої давнини, висловився так: ця революція була приречена, але люди, які її робили, зробили неймовірне, понад власні сили.І якби Україна не пережила того хай і невдалого досвіду національної революції, не постала б ані незалежність 1991 року, ані Майдан 2013–14 років.

Є на «UA: Першому» програма, яка викликає сумніви в її необхідності та знанні авторів своєї цільової аудиторії. Простіше кажучи, під час її вимушеного перегляду виникає одне, проте ключове запитання: для кого це? На чиє замовлення зроблено?

«“Світло» — це програма не богословська, попри те, що до дискусії запрошуються представники різних Церков та релігійних організацій. У ній піднімаються проблеми, що хвилюють кожного — незалежно від соціального статусу, національності, віри. Це і виховання дітей, і подружні стосунки, освіта і СНІД, ставлення до Інтернету, і Голодомор, піар і нанотехнології, реклама і свята, класична література і ненормативна лексика. Вічні питання про смисл буття і виклики, що несуть технічний прогрес та наукові відкриття. Розмаїття тем далеко не вичерпано, програма відкрита до пропозицій глядачів», — так рекомендують програму на сайті «UA: Першого».

Проте після перегляду починаєш у цьому (небогословському характері програми) сумніватися.

Варто зазначити, що «Світло» дісталося в спадок «UA: Першому» від Першого національного, де її вів сумнозвісний Юрій Кот. Тепер у ролі ведучого виступає журналіст Сергій Тарасенко.

Що змушує сумніватися в твердженні авторів про небогословський характер програми? Передусім склад учасників. Бо зазвичай на кількох представників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, Римо-католицька і Греко-католицька церкви, християнські євангельські церкви — баптистська, п’ятдесятницька та лютеранська конфесії, Духовне управління мусульман України, іудейські релігійні організації) припадає один, так би мовити, «цивільний». Тобто світська особа, яка коментує все-таки богословські питання.

У випуску від 21 січня нею була співачка Ольга Чубарова.

Тема програми — «У пошуках радості». Представники Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій тлумачили поняття радості кожний згідно з постулатами своєї віри. З відповідними цитатами зі Святого письма, Корану чи Тори. І лише пані Чубарова намагалася щосили перевести розмову про радість і її джерела в світську площину. Описуючи свою неземну радість від спілкування з глядачами під час і після концерту.

Але в цілому, якщо послухати святих отців, радість можна знайти переважно в духовних заняттях. І в жодному разі не можна плутати це поняття з ейфорією від наркотиків чи іншої гидоти. Або ж з емоціями футбольного фаната, коли його команда виграє матч.

Ось що це, як не релігійна пропаганда на каналі, що назвався суспільним? Це називається: увіруйте в Господа, і буде вам радість. І ніяк не інакше.

На суспільному каналі — все суспільне, навіть університет. Просвітницька місія — один із пріоритетів суспільного мовлення. Тож можна появу такої рубрики лише вітати. Якби вона, знову ж таки, не була звичайною лекцією в студії. Тобто черговими розмовами. Навіщо тут, до речі, ведучий Геннадій Попенко, теж не зрозуміло. Могли би зекономити на зарплаті, а представляти тему лекції можна і в титрах.

В «Суспільному університеті» 21 січня з лекцією про Валер’яна Підмогильного, неймовірно талановитого українського письменника з покоління «Розстріляного відродження», виступав краєзнавець із Дніпропетровська Антон Мухін. Слухали його зо два десятки молодиків і дівчат, сидячи на стільчиках зі скромно підібганими ніжками. Вирази облич їхніх геть не свідчили про подив і захват від такого потужного явища української літератури, як Валер’яан Підмогильний. Та й розповідь земляка прозаїка не надихала на читання шедевру Підмогильного — роману «Місто».

Якщо вже й робити подібні «університети», варто запрошувати до виступів першорядних знавців. Скажімо, якби про того ж таки Підмогильного розповідала Оксана Забужко, це було би захопливе видовище. Але чому про письменника розповідає нікому не відомий краєзнавець? Здається, тут теж має місце дефіцит наукових кадрів для публічних лекцій. Або ж звичайні лінощі редакторів програми. Чи вже згаданий банальний і дошкульний брак коштів на продукування власних пізнавальних програм у вигляді документальних фільмів. Де можна подати історію Валер’яна Підмогильного як крутий екшн із трилером. Біографія й творчість письменника дають для цього багатющий матеріал.

Одне слово, здається, з засиллям головомовців в ефірі суспільного телеканалу, який має найбільше покриття в Україні, треба терміново щось робити.

Огляд телепрограм здійснений в рамках проекту «Сприяння свободі та прозорості засобів масової інформації» за підтримки Національного фонду за демократію (NED).