Хтось святіший за Папу, а комусь і кортить, і страшно

Хтось святіший за Папу, а комусь і кортить, і страшно

13:25,
26 Серпня 2015
5753

Хтось святіший за Папу, а комусь і кортить, і страшно

13:25,
26 Серпня 2015
5753
Хтось святіший за Папу, а комусь і кортить, і страшно
Хтось святіший за Папу, а комусь і кортить, і страшно
Дві години, витрачені на перегляд дійства на «Інтері», змушували то плюватися, то нервово курити, але вони були того варті. Бодай для того, щоб побачити, яку грандіозну революцію здійснив канал у своїй демонстрації лояльності до самого поняття «незалежність України».

Двадцять четверте серпня – безпомилковий індикатор настроїв у верхніх ешелонах телеменеджменту, точніше, ставлення їхніх власників (йдеться про комерційні телеканали) до Дня незалежності. До минулого року ця дата відбивала й міру лояльності до чергового президента України на державному й цілком залежному від дотацій у конвертах каналі, що звався «Перший національний» .

Цьогорічне святкування Дня прапора та Дня незалежності вже на «UA:Першому» разюче відрізнялося навіть від торішнього, коли про Суспільне телебачення все ще мріялося, хоча обіцянки зробити його нібито й були рішучими.

Найбільше ця різниця впадало в око під час прямої трансляції вечірнього концерту до Дня незалежності 24 серпня. Якби моя воля, зупинилася б на ньому, не перемикаючи канали.

Концерт під назвою I, CULTURE Orchestra під керуванням українського диригента Кирила Карабиця на «UA:Першому» транслювали наживо з майдану Незалежності. Так само, як перед тим вранішні урочистості до найбільшого державного свята, починаючи з молебню за Україну в Софійському соборі й закінчуючи Маршем незалежності на Хрещатику.

Зрозуміло, що за організацію всіх цих заходів треба дякувати людям, які зробили неможливе – показали світові, що принаймні в царині масових урочистостей українці вже чогось варті. Бо команда, що опікувалася сценарієм та режисурою дійства, зробила це з величезним смаком, але й водночас із тактом щодо людей у військових одностроях, які пройшли урочистою ходою по Хрещатику.

Персональна подяка «UA:Першому» за вже традиційного коментатора подібних дійств Юрія Макарова. Він заповнював своїм голосом лише паузи, розповідаючи про дискусії, що точилися в суспільстві щодо того, чи потрібен узагалі парад на День незалежності. Коли ж вояки пішли маршем по Хрещатику, коментатор не заважав слухати диктора, який чітко називав підрозділи, що в цей час крокували центральною вулицею столиці.

Телевізійна картинка всіх урочистостей на «UA:Першому» теж відзначалася чудовою якістю. Одним словом, тут зробили все, аби відійти від совкового стандарту трансляцій державних свят, навіть від, здавалося, безсмертних бравурних закадрових голосів, які ніколи не давали бодай вслухатися в те, що говорили ведучі маршів чи парадів.

У тексті офіційного диктора (ще одна заслуга організаторів), до речі, було як ніколи мало помпезності і більше, ніж будь-коли до цього – людяності.

Ранкові урочистості до Дня незалежності транслювали не лише на «UA:Першому», а й на «Інтері», «1+1», «5 каналі», «Україні», ICTV, «Еспресо TV», «24», «тюнінгований» News One (про нього якось окремо) та деяких інших.

Канал ICTV надзвичайно оперативно і, в світлі неоголошеної російсько-української війни, актуально поставив у денний ефір україномовну версію «Легенди про княгиню Ольгу» Юрія Іллєнка (її прем'єра відбулася нещодавно), а у вечірній – торішній ювілейний концерт «Океану Ельзи».

Шоу-програми на «монстрах року», себто медіагігантах «1+1» та «Інтер», відрізнялися кардинально, і про все це вже багато сказано.

Реально патріотичний та високого гатунку концерт українських виконавців «Незалежність – це ти» на «1+1», у якому взяли участь як легенди українського року «Брати Гадюкіни», так і юні учасники дитячих «Голосів», явно псували моменти, коли між номерами та зворушливими розповідями героїв, що для них значить незалежність, на екрані з'являлася трохи завуальована, але цілком упізнавана реклама «УкрОПу». Того самого скандального об'єднання, яке щосили просуває власник каналу Ігор Коломойський.

На мить перед глядачами виникало щось на кшталт вітальної листівки на цілий екран, де було написано зеленими літерами на білому тлі «Незалежність – це ти» і скромний підпис унизу – «УкрОП». Що це, як не передвиборча агітація, не знаю.

Здається, серед комерційних телеканалів саме «1+1» прагне бути патріотичнішим за папу римського, тобто президента з прем'єром, щосили демонструючи не тільки (хочеться вірити) рішучість його власника до реальних змін у країні, але й приховане бажання використати найкращі людські почуття, що, безумовно, були на цьому концерті, у своїх політичних інтересах. Це вже якась монополія на патріотизм.

Хоч це й пролунає контроверзійно щодо «прогресивної громадськості», яка в ФБ одностайно засудила «совок» у святковому концерті до Дня незалежності 24 серпня на «Інтері», цьогоріч менеджмент каналу продемонстрував дійство, максимально наближене до теми.

Дві години, витрачені на перегляд шоу, змушували то плюватися, то нервово курити, але вони були того варті. Бодай для того, щоб побачити, яку грандіозну (не побоюся цього слова) революцію здійснив канал у своїй демонстрації лояльності до самого поняття «незалежність України».

Почну з реклами цього концерту, яку не один тиждень показували всі канали InterMediaGroup. Коли з «глибини совка» на екрані виринали мужні обличчя будівників комунізму в робочих спецівках, які хором (о Боже!) співали «Я люблю тебя, жизнь», а на їхньому тлі виникало обличчя самого Дмитра Фірташа, це здавалося шабашем нечистої сили і знущанням зі здорового глузду.

Після цього хтось уміло організував витік інформації з запису програми, де на сцені під час виконання тієї самої «Я люблю тебя, жизнь» нібито з'явилася георгіївська стрічка – символ ненависного російського Мордору.  

Хочуть цього критики чи ні, але саме ці одіозні епізоди спрацювали як чудова реклама концерту. Відтак довелося надовго зависнути на кнопці «Інтера», щоб укотре переконатися – канал проросійський, і в нього після такого концерту вже не буде шансів відкрутитися від санкцій Нацради.

Але жодної «колорадської» стрічки під час концерту виявити не вдалося, а ось переконатися, що «головний канал» таки почав, хай і повільний, але все-таки дрейф у бік лояльності до незалежності як поняття, довелося.

Для того щоб це зробити, варто пригадати концерт до Дня незалежності 2013 року, який вів Дмитро Шепелєв та українські співачки на Майдані, на той час перетвореному з революційного символу на попсовий майданчик. Той концерт вівся виключно російською мовою, і коли учасники кричали «С Днем независимости!», хотілося когось із них придушити.

Цьогорічне очевидне, як на мене, досягнення – на «Інтері» повернулися до паритетного ведення. Іще один щабель еволюції «Інтера» в його великих концертах – участь лише українських виконавців. Вочевидь, тут не забули новорічного скандалу. Та й уявити собі Кобзона, який іще кілька років тому міг спокійно співати з української сцени свою улюблену (ну, й Дмитра Фірташа, мабуть) пісню «за жизнь», нині неможливо.

Тобто нічого з того, що малювала бурхлива уява пересічного телекритика під впливом реклами концерту «Мрія про Україну», «Інтер» не показав. Спасибі тобі, Боже, і за малі дари твої.

Хоча від «совка» менеджмент не зміг відмовитися остаточно, але в процентному співвідношенні його було набагато менше, ніж досі.

У цілому ж вийшов такий собі мікс із радянського «Голубого огонька» з його уславленням трудових династій, концерту «Весна на Заречной улице» для робітників, яким дає працювати на своїх підприємствах Дмитро Фірташ, та незабутнього до відрази торішнього святкового дійства «Победа. Одна на всех». І це вже можна вважати певним щаблем у еволюції. Або ж компромісом між поглядами головного роботодавця країни та керівництва каналу, змушеного лавірувати між Сціллою та Харібдою. Нацрада, мабуть, не дрімає.

Деякі номери, як завжди на таких «інтерівських» великих концертах, вражали позамежною креативністю. Приміром, коли Наталія Бучинська співала «Зелене жито», на сцені підтанцьовували якісь тітоньки середнього віку в кошулях (чи льолях) – одне слово, це такі довгі сорочки, що використовують в народному костюмі як спіднє. Поверх них надягається ще дуже багато всього – запаска, фартух, керсетка тощо. Але за геніальним задумом режисерів цих тітоньок лишили в спідньому, через що їхній вигляд викликав геть непотрібні асоціації з якоюсь пародією на народне порно.

Проте з еротикою тут упоралися в іншому номері – «Ніч яка місячна». Як відомо, цей український романс (до речі, назва його «Виклик»), написаний поетом і драматургом Михайлом Старицьким і покладений на музику Миколою Лисенком, знають у цілому світі. Але на «Інтері» все-таки примудрилися вкласти його в контекст свого ж таки концерту до Дня Перемоги, розповівши, що, виявляється, це була улюблена пісня Леоніда Бикова. Ну, й режисер фільму «У бій ідуть самі «старі» не міг не вставити його в свій витвір, як шанобливо підкреслила Анастасія Даугулє, україномовна ведуча концерту. На екрані при цьому показували кадри з фільму, і логічно було б очікувати появи якоїсь рядженої «співочої ескадрильї» на чолі з кимось схожим на героїв кіно.

Але тут на глядача очікував справжній сюрприз, бо, по-перше, романс, протитрований як українська народна пісня на слова Старицького (ясно, що про автора музики не згадали, адже в кіно сам Маестро оголошує її як народну, то чому б режисери й редактори мали в його словах сумніватися?), заспівала така собі Ярослава. Чоловічий романс, між іншим!

Але далі було цікавіше. На сцені поставили ліжко з двома гірками вишитих подушок, на які спиралася дівчина в сорочці (мабуть, це вже точно була кошуля, тобто спіднє без жодних кривотлумачень!), до якої тут-таки підсів парубок. Мабуть, утішати. Не знаю, що має бути в головах постановників цього номера, але заклики «вийди, коханая, працею зморена» у виконанні красивої дівчини лунали трохи непереконливо. До кого це вона зверталася?

Подібні недоладності подеколи викликали істеричний сміх, який переходив у подив під час перегляду чергового номера. Приміром, коли на сцену вийшла Наталя Гордієнко з піснею Висоцького «Баллада о борьбе». Когнітивний дисонанс виник одразу ж, бо ще не вивітрився з пам'яті однойменний майданівський кліп зі студентом на вершечку барикади.

Але й це не все – межу розумного компромісу між вимушеною лояльністю до Незалежності та відвертим совком – автори сценарію «Мрії про Україну» перетнули, коли захоплено розповідали про те, як усі ми дивилися в дитинстві добрі фільми й читали добрі книжки. Фільмами виявилися «Пригоди Електроніка» та «Гостя з майбутнього». Цікаво, що заважало панові Фірташу (якщо він, звісно, висловлював якісь побажання, а не спілкувався з підлеглими телепатично) розпорядитися поставити до «Баллады о борьбе» відеоряд з уже згаданого кліпу? Бодай, аби підтвердити свої слова у австрійському суді про підтримку Майдану.

І оцей когнітивний дисонанс переслідував увесь «великий концерт». З одного боку, українські виконавці з українськими піснями, а з іншого – незнищенний совок. «Аист на крыше» у фіналі просто порвав. Як і заклики до миру за будь-яку ціну. Бо, виявляється, на думку авторів підводок для ведучих Андрія Доманського й Анастасії Даугулє, в тому, що в Україні нині потерпають від війни діти, винні ми всі.

Проте, якщо порівняти ці заклики з агресивними агітками за «мирумир» на каналі Ріната Ахметова, то на «інтерівському» концерті це було у формі якогось дитячого лепету.

І хай кинуть у мене купу каміння прибічники цілковитої заборони «Інтера», але цей канал таки еволюціонує в найпопулярнішому своєму форматі. Принаймні, Кіркорова й Кобзона тут уже немає. 

P. S. Повалій і Білик, які співали, відповідно, аж ніяк не «Одолжила» чи «Рябина алая», а по дві українські пісні, для «Інтера» – теж революція.     

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Скрін-шот Інтер
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду