Зеленського, як завжди, забагато, а бійки знову в тренді

Зеленського, як завжди, забагато, а бійки знову в тренді

13:14,
25 Листопада 2015
1964

Зеленського, як завжди, забагато, а бійки знову в тренді

13:14,
25 Листопада 2015
1964
Зеленського, як завжди, забагато, а бійки знову в тренді
Зеленського, як завжди, забагато, а бійки знову в тренді
Ну а український глядач уже давно готовий до перегляду кіно про себе і для себе. За ним «підтягуються» й телеканали. Деякі. Огляд телепрограм за 16–17 листопада

Володимира Зеленського на каналі «1+1» знову побільшало. Тут із понеділка, 16 листопада, почали показувати серіал «Слуга народу», де він грає головну роль Василя Голобородька — учителя історії, якому великі боси дозволили перемогти у президентських виборах. Фільм досить якісний, у ньому багато впізнаваних деталей українського буття, обіграних із добрим гумором.

Бентежить, якщо не обурює, російська мова українського вчителя історії. Де творці фільму бачили, щоби в українській школі на уроці української історії про українського ж історика й державного діяча Михайла Грушевського розповідали російською? Є в класі вчителя Голобородька один-єдиний учень, який спілкується українською мовою. Ну й свої звернення до співвітчизників новітній президент записує українською.

Судячи з показників першої серії, новому скетчкому вдалося повторити успіх «Останнього москаля» на тих-таки «Плюсах». І це вкотре підтвердило — український глядач уже давно готовий до перегляду кіно про себе і для себе.

Що йому, глядачеві, пообіцяв у найближчій перспективі не хто інший, як сам міністр культури В’ячеслав Кириленко вже у вівторок, 17 листопада. Того вечора на 5-му каналі таки вийшло інтерв’ю з ним ведучої програми «Кіно з Яніною Соколовою», зняте з ефіру через теракти в Парижі позаминулої суботи.

Як уже колись у розмові з Миколою Вереснем, пан міністр заявив, що розробив разом із однодумцями дуже хороший законопроект про підтримку кіносеріального виробництва. В ньому є великі податкові послаблення для іноземних виконавців, які би могли на українських майданчиках знімати українські серіали, тим самим підвищуючи їхній статус у міжнародній спільноті шанувальників мила.

Яніна Соколова, готуючись до розмови з В’ячеславом Кириленком, поцікавилася думкою про його діяльність на посту міністра культури в царині кіно (програма ж про кіно!) в актриси Рими Зюбіної та режисера Володимира Тихого. Вони оцінили потуги гуманітарного віце-прем’єра в галузі кіновиробництва по-різному.

На запитання ведучої, навіщо він пішов працювати міністром культури, пан Кириленко відповів, що перед цим цілих 10 років працював у цій сфері, тож не бачить підстав вважати себе некомпетентним у цій складній царині. Як не бачить і підстав для своєї відставки. Хоча, якщо буде на те воля коаліції, доведеться-таки піти.

В’ячеслав Кириленко погано ставиться до створення мегафондів, зокрема, на підтримку національного кінематографа, вносячи натомість законопроекти про підтримку українського кіновиробництва. А до своєї телепрограми «Мінкульт», яку, вочевидь, вважає мало не взірцем «культурної» телепередачі, запрошує тільки знакових людей.

Враження таке, що ці знакові люди таки допомогли міністрові культури розібратися в його неосяжному й складному господарстві. Адже перед камерою він поводився напрочуд упевнено, що дуже контрастувало з початковими появами пана Кириленка на телеекрані на ранніх етапах його творчості.

Наступного дня, в середу, у випусках новин з’явилася інформація про те, як Михайла Добкіна у суді, де Олені Лукаш зменшували розмір застави та знімали електронний браслет, побив якийсь перехожий із вулиці. Це виявилося таким собі продовженням історії про бійку між нардепами Кужель і Тетеруком і водночас прелюдією до найбільшого скандалу з побиттям у Раді, коли Володимир Парасюк ударив ногою генерала Пісного, який прийшов на засідання антикорупційного комітету Верховної Ради звітувати про розслідування справ щодо розстрілів на Майдані від СБУ.

Щоправда, ця прелюдія до «основних пестощів» зацікавила редакторів новин на трьох телеканалах — «ТСН» на «Плюсах», «Новин» на «UA: Першому» та «Событий» на «Україні». І якщо перший та останній подали запис діалогу між так званим перехожим, не називаючи його імені, та Михайлом Добкіним («UA: Перший» усе-таки назвав його —   Олександр Кравчук, активіст Майдану), то в новинах на «UA: Першому» обмежилися стислою начиткою.

А ось суд над Надією Савченко, куди того дня мали привезти самого Плотницького, зацікавив лише «ТСН» та «Подробиці» на «Інтері». Журналісти «ТСН», як завжди, зробили добротний репортаж із залу суду, хоча не обійшлися без власних оцінок журналіста.

«Плотницького у суді допитали на закритому засіданні.

Сховали від усіх. Головного свідка у справі Савченко Плотницького у суді російського Донецька допитали на закритому засіданні, бо він, мовляв, боїться за своє життя. Адвокатам причини не назвали, то ж вони вели трансляцію допиту Плотницького в Інтернеті, за що тепер уже їм загрожує кримінальне провадження. Якими ще гучними заявами був насичений цей день в суді російського Донецька, Валентина Мудрик про це.

КОР.: Зранку тут ніщо не нагадує про приїзд головного свідка, ватажка луганських бойовиків Плотницького. Офіційно нам кажуть, що його не буде. Тим часом свідчить із Москви оператор російського телебачення Віктор Денисов. Налагодити зв'язок вдається не відразу і суд оголошує перерву. Надія жартує.

Надія Савченко, підсудна: В мене, як в мультику: а баба Яга проти, но ніхто слухати не буде. Я вже зрозуміла. Мені жаль, що ми час втрачаємо.

Кор.: Допит оператора, який плутається у власній брехні, триває до обіду. Каже, як за групою російських журналістів на Донбасі начебто полювали айдарівці. Відповісти адвокатам, чому в'їхав в Україну без акредитації, не може. Він забув навіть, чи заповнював міграційну картку під час перетину українського кордону і лише розповідає, що приїхав спочатку до родичів у Дніпропетровськ, а вже звідти його відправили на Донбас.

Микола Полозов, адвокат Надії Савченко: Билеты вам купила, компания оплатила, но вы полетели за счет компании, как частное лицо, так?

Оператор російського телебачення: Я приехал к знакомым.

Микола Полозов, адвокат Надії Савченко: А в какой момент вы приняли на себя обязанности журналиста на территории Украины?

Оператор російського телебачення: Я всегда журналист. Здесь журналист, там журналист. В любой стране.

Кор.: Кілька разів суддя робить захисту зауваження, мовляв, некоректні ставлять запитання. Натомість адвокати звинувачують колегію російського правосуддя в упередженості.

Микола Полозов, адвокат Надії Савченко: Гражданина иностранного государства Надежду Савченко выкрали с территории Украины и теперь пытаются ее осудить за те действия, которые она явно не совершала. Савченко уже б была на свободе, если бы кто-то действительно хотел разобраться в деле. Но все мы являемся участниками вот такого гнусного фарса.

Марк Фейгін, адвокат Надії Савченко: Суд как-то не очень хочет разобраться в деле Савченко. За все время, ваша честь, коллегия судей ни разу не задала ни одному свидетелю ни одного вопроса. Вам не интересно, ваша честь?

Суддя: Нам достаточно ваших вопросов.

Кор.: Плотницького привозять сюди ще зранку, але конспірація була такою, що жоден журналіст його не побачив. Під час допиту, який розпочався близько 16-ї години, засідання взагалі закрили.

Марк Фейгін, адвокат Надії Савченко: Поступило заявление от Плотницкого, что его жизни угрожает и здоровью, и безопасности нечто, причем не объяснимо что, а надо указывать конкретную причину, которая, собственно говоря, принята была судом.

Микола Полозов, адвокат Надії Савченко: Он давал показания открыто. Так что же он сейчас боится Савченко, боится ее адвокатов? Нет, он боится того, что будет выставлен лжецом и дураком. Здесь все вокруг кишит сотрудниками полиции. На крышах там, там расположены снайперы.

Кор.: То ж картинка із суду під час допиту ватажка луганських бойовиків Плотницького така: у коридор вигнали всіх журналістів та навіть двох українських консулів із Ростова-на-Дону.

- Вас також вигнали?

- Звичайно. Нас в першу чергу. Ми — головна небезпека.

Кор.: Допит Плотницького тривав майже три години, завершився без сенсацій. Адвокати Савченко кажуть, що ватажок бойовиків навіть говорив, що хоче бачити Надію на свободі. І цей виступ Плотницького у суді можна буде лише почути. Захист льотчиці пообіцяв так чи інакше оприлюднити стенограму в інтернеті».

Ця історія у виконанні журналістів «ТСН» скидалася на захопливий детектив.

«Подробиці» ж на «Інтері» чомусь наголосили на тому, що терорист, який викрадав Надію Савченко, її похвалив. Тим самим опосередковано поставивши цього маргінала, та ще й голову вигаданої «народної республіки» на одну дошку з його жертвою. Один заголовок сюжету чого вартий: «Плотницкий похвалил Надежду Савченко за дерзость».

Ну, й далі в тому ж дусі:

«Лидер так называемой ЛНР Плотницкий в суде. Дает показания по делу Надежды Савченко. Донецкий суд Ростовской области возобновил слушание. Правда, по просьбе Плотницкого, оно идет в закрытом режиме, без камер.

Адвокатам Савченко запретили дословно пересказывать Плотницкого. Именно на показаниях главаря боевиков строятся основные аргументы стороны обвинения.

Марк Фейгин, адвокат Надежды Савченко: Приговор уже написан и его показания, особенно данные в закрытом режиме — ничего не меняют. А вот с политической точки зрения я считаю, что это все вместе неплохо и в конечном итоге приведет к освобождению Савченко, о чем даже сам Плотницкий несколько раз сказал, что он надеется увидеть Савченко в Киеве.

Он говорил о том, что она очень хороший офицер, что она вела себя дерзко на допросе, отказалась сообщать сведения о Вооруженных Силах Украины и так далее».

19 ж листопада, в четвер, абсолютно, тотально й нескінченно весь телепростір заповнив собою народний нібито позафракційний депутат Володимир Парасюк.

Не було жодного телеканалу, де б його епічному ударові ногою в голову генерала Пісного не присвятили сюжету (деякі канали й по кілька). При цьому ведучі новин просто-таки впивалися кадрами самого моменту завдання удару з якоюсь упирячою пристрастю. Як написала медіаексперт ГО «Телекритика» Світлана Остапа в ФБ: «От скільки разів, на вашу думку, в одному новинному сюжеті треба показати відео побиття Парасюком Пісного? 1-2? Ні, 7-8 саме те! Маньяки».

Автор цих рядків зауважила, що, приміром, студія каналу «112» практично цілий день після інциденту присвятила саме його обговоренню. Звісно ж, не забуваючи тішити глядача тим самим відео.

Історія з депутатом Парасюком, яка, на перший погляд, за рівнем кількаденної (не більше!) уваги електронних ЗМІ є копією з телевізійного піару бійки між Кужель і Тетеруком, має одну кардинальну відмінність — вона сталася практично в прямому ефірі. Тож, на відміну від попереднього інциденту, відео якого застрягло десь у надрах ГПУ, тут не було жодних сумнівів, хто кого вдарив і чим. Тож народні депутати могли тільки коментувати інцидент та його причини, але аж ніяк не вигороджувати своїх чи шантажувати коаліцію. До якої Володимир Парасюк, будучи позафракційним, не належить. Ну й прокуратура змогла з чистою совістю порушити кримінальне провадження щодо дій народного депутата.

Піарячи вчинок нардепа, телевізійники з приватних каналів, залежно від інтересів своїх власників, вочевидь, намагалися досягти різних цілей. Деякі, як ICTV («Факти»), СТБ («Вікна») чи Новий («Абзац»), що належать Вікторові Пінчуку, — показати, що народні депутати, яких пов’язують із Ігорем Коломойським (Володимир Парасюк є членом парламентської міжфракційної групи «Укроп»), геть неадекватні, а генерал МВС Пісний справді зробив переломним моментом Майдану, коли привіз на його захист зі Львова автобуси з місцевими міліціонерами.

Ту саму думку (про неадекватність Парасюка, а разом із ним — його колег із партії «Укроп») який розпускає вже не тільки руки, але й ноги), просували в «Подробицях» на «Інтері».

Тим часом, «ТСН» на «1+1» інформацію про цей інцидент дали сухою начиткою ведучої Лідії Таран.

З усіх численних коментарів, якими обріс інцидент, тут подали лише синхрон Єгора Соболєва про легендарну серед львів’ян корумпованість Василя Пісного та виправдання вчинку Володимира Парасюка бездіяльністю органів внутрішніх справ щодо розслідування вбивств на Майдані.

Тим часом, 21 листопада, в суботу, коли вже було достеменно відомо, що студентський концерт «Вільні будують майбутнє» до Дня гідності й свободи розігнали так звані активісти за участі народного депутата Парасюка, в «ТСН» про це нічого не сказали. Ну розігнали й розігнали. Якісь невідомі активісти. Бо, вибачте, навпроти люди поминали загиблих героїв Небесної сотні.

Варто сказати, що розгону студентського концерту, в якому мали брати участь учасники мирного Євромайдану, сприяли й випуски новин на всіх без винятку інформаційних каналах у суботу, 21 листопада. Тут від самого ранку наголошували — люди йдуть на Алею Героїв Небесної сотні з поминальними свічками та квітами. Якщо для тих, хто стояв два роки тому на Майдані, День гідності й свободи аж ніяк не асоціюється з масовими гуляннями, а переважно з загибеллю Небесної сотні, мабуть, усе-таки треба було відмовитися від концертів. Дивно, що організатори про це не подумали, таким чином спровокувавши непристойні сутички між «активістами» та артистами 21 листопада.

Друга річниця початку Євромайдану в інтерпретації загальнонаціональних каналів викликала надзвичайно суперечливі враження. З одного боку, здається, мала місце мовчазна згода всіх телемовників зробити її максимально драматичною, на кшталт чергової річниці Голодомору. Бо, скажімо, на 5-му каналі показали фільм «Небесна сотня у вирій полетіла». Це такий собі мікс із документальних кадрів, де падають убиті юнаки й дорослі чоловіки від куль «невідомих» снайперів, і виконання музично-поетичних композицій студентами культурно-мистецьких навчальних закладів.

На каналі «Еспресо» того вечора транслювали документальний фільм «Від незалежності до свободи», де показали всі акції протесту в Україні, починаючи від Революції на граніті 1990 року, ще за часів України як заповідника комунізму, продовживши розповіддю про акції «Україна без Кучми» 2001-го та Помаранчевою революцією 2004-го й завершивши масивом відео та синхронів того, як починався й чим завершився Майдан 2013–2014 років.

Звернення Президента Порошенка з нагоди Дня гідності й свободи, трансльоване всіма загальнонаціональними каналами, нібито розставило всі крапки над «і» в глобальному протистоянні «зрадофілів» і «порохоботів» у соцмережах та в телепросторі.

Президент дуже притомно розповів, що дав Україні Майдан. Якщо просто перелічити все, виходить досить довгий список досягнень Революції гідності. Тут і підписання угоди про асоціацію з ЄС, ратифікацію якої схвалила 21 листопада остання з країн Євросоюзу Бельгія; перезавантаження влади на всіх рівнях; реструктуризація зовнішніх боргів; створення ефективної армії; утворення антипутінської міжнародної коаліції на користь України; ухвалення Верховною Радою цілого пакету антикорупційних та антидискримінаційних законів, що дасть можливість скасувати візи для українців у шенгенській зоні; створення нової патрульної поліції та перетворення колишньої міліції на Національну поліцію; створення Антикорупційного бюро та Національного бюро розслідувань; початок потоку іноземних інвестицій в Україну та багато чого іншого.

Проте головне, що сказав Президент у цьому зверненні, стосувалося розслідування розстрілів Небесної сотні: «Революція закінчиться тоді, коли буде покарано всіх убивць».

Здавалося б, акценти розставлено, а досягнень Революції гідності, перелічених Петром Порошенком, більше, ніж будь-хто сподівався. Проте завдяки телебаченню, а надто ж приватним каналам на кшталт «1+1», склалося враження: чинний Президент так само далекий від народу, як і його попередник. Тут у неділю, 22 листопада, ведуча й кореспонденти «ТСН. Тижня» підкреслили: людей, які хотіли покласти квіти й запалити лампадки перед портретами героїв Небесної сотні, змушували проходити крізь металошукачі, а перед цим узагалі не пускали туди в очікуванні Президента.

Другу річницю початку Євромайдану за допомогою студентів та інших його учасників усе-таки спробував відзначити «UA: Перший». Тут 22 листопада наживо транслювали дійство під назвою «Присвята героям Майдану» з Михайлівської площі. Ведучий Євген Нищук, голос Майдану, виявився геть безпорадним у своїх спробах запалити глядачів пафосом дворічної давнини. Просто тому, що їх, цих реальних глядачів, на Михайлівській можна було перелічити на пальцях двох рук.

Незважаючи на те, що ідея самого дійства відповідала мінорним настроям більшості — спогади його учасників, думки справжніх моральних авторитетів, актуальна музика, але аж ніяк не якісь «гоцалки», що їх так брутально припинили «активісти» напередодні 21 листопада.

Здається, в тому, що народ так уперто ігнорував усі офіційні заходи на честь другої річниці початку Революції гідності, провина передусім тих, хто цілий тиждень звітував про стан розслідування злочинів проти майданівців. Попри всі спроби начальника головного слідчого управління Генпрокуратури Сергія Горбатюка, який був зіркою всіх теленовин на загальнонаціональних каналах, звітуючи про стан розслідування щодо вбивств під час Революції гідності, він під зловтішний регіт публіки, зацікавленої в статус-кво, розписався у власній неспроможності довести до суду аж дві тисячі справ.

І це вже не проблема телебачення, а щонайменше — чинної влади. Яка не усвідомлює, що телебачення в Україні, на відміну від Росії, конкурентне. І може доносити до глядачів меседжі не тільки від влади.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
1+1
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду