«Чоловічий» канал ICTV, що готує велику осінь власних прем'єр у жанрі детективів-розслідувань, 6 серпня показав дві перші серії проекту «Следствие ведет прокуратура» виробництва Mamas Film Production.

Замінити традиційно російські серіали в лінійці «чоловічого кіно» на український продукт так, щоб у ній було представлено більшість жанрів - від процедуралів та мокументарі до суто ігрових «тру детектівс» та екшенів, - справа страшенно непроста. Відтак дві перші серії мокументарі «Следствие ведет прокуратура» змусили прикипіти до екранів шанувальників жанру.

На перший погляд, те, що показують на каналі ICTV, - калька з російського проекту «Следствие вели...с Леонидом Каневским», що його вже невідомо за яким колом крутять на каналі «Інтер». Проте одразу ж упадає в око й засаднича різниця між цими проектами. По-перше, йдеться про справи, які розслідувала вже не радянська, а суто українська Генеральна прокуратура. По-друге, тут ніде немає виразної ностальгії за радянськими порядками (чи Порядком у сенсі німецького Орднунгу), притаманної документальному проектові з Леонідом Каневським.

«Следствие ведет прокуратура» - очевидна амбіція заповнити нішу російської «Прокурорської перевірки», яка успішно існувала в ефірі каналу кілька років аж до набуття чинності закону про заборону російського кіно. На це вказує щонайменше присутність слова «прокуратура» в назві.

І це надзвичайно важлива спроба переорієнтувати цільову аудиторію подібних серіалів на цікавість до діяльності саме українських, а не радянських чи російських правоохоронців. Те, що за основу проекту взято реальні справи, які успішно розслідувала Генпрокуратура України впродовж двох десятиліть, геть виключає будь-яку схожість серіалу з формально близьким «Следствие вели...с Леонидом Каневским». Адже, якщо в останньому автори буквально любовно відтворюють радянський побут, відчутно ностальгуючи за «рівними правами й можливостями» громадян цілком логічно почилого в бозі совка, то в мокументарі ICTV про справи ГПУ нема й натяку на якийсь там побут. Зокрема, тут не знайдеш акцентів на тяжке матеріальне становище громадян незалежної України в 90-х роках, коли ГПУ цілком професійно розслідувала резонансні справи.

Саме на цьому – успішності й професійності українських слідчих прокуратури, яким до снаги справи будь-якої складності, й роблять наголос автори проекту. Хоча перебити постулати Леоніда Каневського, мовляв, як ефективно працювала правоохоронна система в СРСР, коли в «Следствие вели...» влито купу грошей і зусиль сценаристів, надзвичайно тяжка справа.

Що ж до «Прокурорської перевірки», нішу якої посів документально-художній проект «Следствие ведет прокуратура», то жодних перетинів із цим відверто пропагандистським продуктом, покликаного показати російську прокуратуру як останній бастіон справедливості, український серіал не має.

Навпаки, він має набагато більше спільного з американськими «розслідуваннями» що демонструються на каналі Investigation Diskovery. Це ті ж таки мокументарі, проте без оповідача в кадрі.

Тим часом, «Следствие ведет прокуратура» такого оповідача має – в особі російського актора Олега Чернова. Того самого, якого прихильники, знову ж таки, російських телесеріалів встигли полюбити за кілька сезонів регулярного показу на ICTV «Морських дияволів».

Там він уже не один рік незмінно (нині у виробництві черговий сезон) грає ватажка диверсійного загону російських «морських котиків» Батю.

Запрошення на роль наратора в українському документально-художньому серіалі про Генпрокуратуру, вочевидь, було зроблено саме через великий бекграунд Олега Чернова на «чоловічому» каналі – все-таки обличчя дуже впізнаване.

Й ось це обличчя в процесі розповіді про реальні, а не вигадані, на відміну від «Морських дияволів», подвиги слідчих Генпрокуратури України використовує словосполучення «наша страна». Так, наче не він намертво асоціюється в давніх прихильників каналу ICTV з образом незламного патріота Ерефії в уже згаданому серіалі «Морські дияволи».

Це перший з багатьох дисонансів, що виникають упродовж перегляду «Следствия...».

Хоча, уточню одразу – до того, як і про що це зроблено, претензій нема. Тут усе за законами жанру. Тобто береться архівна справа, бажано успішно розкрита, за нею пишеться сценарій з інтригами, загадками та гонитвами, і все це переплавляється в цілком видовищний фільм. Оперативні матеріали сусідять тут з оповідями наратора, а монологи слідчих чи оперативників-учасників подій – з досить пристойними реконструкціями.

Приміром, у двох серіях, показаних 6 серпня, про маніяка з Тернопільщини та «банду медиків» з Дніпропетровська, було саме так. Нагнітаючи інтригу, переповідаючи всі версії слідчих, хто ж усе-таки вбивав жінок у Чорткові або ж викликав смертельну серцеву недостатність у дніпропетровських бізнесменів, автори створили досить якісний і переконливий продукт. Який і справді мав би розпочати «відновлення довіри до правоохоронних органів України», про які марять усі МВС та ГПУ.

Але є одна, проте велика проблема з цією самою довірою. І саме до українських правоохоронців.

Проблема полягає навіть не в тому, що глядачеві показують успішно розкриті справи в минулому, всіляко оминаючи діяльність прокуратури нинішньої, – зрештою, для її осмислення часу потрібно немало, і це справа майбутнього.

Проблема в тому, що глядач, який звик у цьому слоті дивитися «Прокурорську перевірку», тих-таки «Морських дияволів» чи вже не один раз згаданий «Следствие вели...с Леонидом Каневским» на «Інтері», просто не відчує жодної різниці між усіма переліченими та новим і, здавалося б, революційним проектом на ICTV. Адже яка різниця між українською прокуратурою чи радянською, а також – російською, якщо всі ці проекти зроблено російською мовою?

Можна зрозуміти мотиви замовників проекту: обравши «общепонятний язик», як і у випадку із запрошенням Баті-Чернова, вони сподіваються втримати інтерес аудиторії, що звикла до російських серіалів у передпраймі «чоловічого» каналу.

З усіх російськомовних спічів виняток становлять синхрони Олега Комуницького, нинішнього заступника прокурора області, а в 90-х, коли ловили «чортківського маніяка», що вбив за 6 років вісьмох жінок, працював слідчим у цій справі. Проте виробники цього кримінального чтива не дали йому жодного шансу хоч у такий спосіб позначити місце подій, сумлінно переклавши все, що казав пан прокурор, російською. Тож коли нам показують мешканців Тернопільщини, які спілкуються чистісінькою російською, мимоволі замислюєшся, чи насправді цей серіал – про українську прокуратуру.

Здається, він усе-таки радше про те, що правоохоронні органи України нічим не відрізняються від російських. Чи білоруських або ж казахських, і взагалі – пострадянських. Цілком можливо, що наше «Следствие...» планують продати до цих країн, де всі знають і розуміють російську. І можна закластися – там його сприймуть як своє, кревне. Адже, як нам любили повторювати деякі теоретики «наукового комунізму», злочинність не має національності. Але тоді чому «Спрут» – італійський, «Ва-банк» чи «13-й відділок» – польські, «Комісар Рекс» – німецько-австрійський, а «Міс Марпл» із «Пуаро» – британські?

«Чоловічий» канал ICTV, докладаючи зусиль до «імпортозаміщення» саме російських серіалів, чомусь робить це в дуже дивний спосіб. Схожий на той, коли кішці відрубують хвіст не одразу, а частинами, бо господареві здається, що так гуманніше.

Дякувати богові й закону про заборону російських кримінальних фільмів в українському ефірі, тут уже дійшли до такої колись «крамоли», як український тризуб у залі суду та українські титри з піснею в серіалі «Спецзагін “Шторм”», який, до речі, йде одразу ж на «Следствием...» (принаймні, так було 6 серпня). В останньому ж називаються українські міста й села, де працюють слідчі. Прогрес, що й казати!

Проте, намагаючись аж занадто вже поступово призвичаїти свою сталу аудиторію до українських серіалів, але використовуючи при цьому російську мову та російських виконавців, їхні замовники та автори ризикують залишитися непоміченими у своїх без перебільшення революційних прагненнях «імпортозаміщення». Бо глядач на них елементарно не зреагує, давно призвичаївшись до звучання мови агресора в українському ефірі.