Минуло 9 місяців із часу виходу в ефір програми «Битва за мир — 100 днів». Нагадаю: так називалося інтерв'ю Президента Порошенка Ользі Герасимюк у вересні минулого року.

«Битва за мир — 100 днів» була такою собі зустріччю без краваток (якщо цей термін можна застосувати до журналістки), в домашній обстановці, і претендувала на максимальну щирість. Відповідними й доречними для обраного 9 місяців тому, одразу після Мінська-1, жанру розмови з Президентом були й фірмові довірчі інтонації журналістки. Ольга Герасим'юк, як ніхто, вміє ними користуватися, даючи співрозмовнику можливість розкритися.

«Рік Порошенка», натомість, був спробою поєднати розмову з Президентом в офіційному інтер'єрі з документальними флешбеками, які демонстрували досягнення Президента за рік після обрання (до речі, чому не після інавгурації? Хоча до річниці 7 червня не так багато й лишилося, тож не будьмо прискіпливими).

Автор цих рядків уперше побачила анонс «Року Порошенка» на 5-му каналі, вирішивши — це буде документальний проект 5-го про свого власника й патрона, зроблений кимось із журналістів каналу. Але, як виявилося, сам Президент обрав для аналізу підсумків свого року на посаді людину хоча й незалежну від нього, проте водночас — комфортну. Бодай тому, що вже зустрічався з Ольгою Герасим'юк, допустивши журналістку в особисті апартаменти.

Година розмови цих двох, без сумніву, яскравих особистостей залишила страшенно суперечливі враження. Зауважу, що це радше правило, ніж виняток, після майже всіх інтерв'ю Президента за рік перебування його на посаді.

З одного боку, коли Петро Порошенко розповідає про досягнення України за рік, із ним не можна не погодитися. Хто ж суперечитиме очевидному — жалюгідному стану ЗСУ на початку російської агресії в Криму та, навпаки, їх піднесенню в усіх розуміннях усього за рік? Тут справді є чим пишатися.

З іншого — складається враження, що пан Президент приписує всі заслуги в цій нелегкій справі виключно собі. Ні, він не забуває згадати про надлюдські зусилля волонтерів у справі забезпечення війська найнеобхіднішим, але робить це «через кому». Досить багато позитивних оцінок дав Президент парламенту — але, знову-таки, перш за все за підтримку тим власних ініциатив!

Взагалі, майже всю годину розмови Президент говорив про найприємніше — успіхи України на зовнішньому фронті. Тут йому було важко заперечити так само, як і в ситуації з армією, що раптом постала з попелу.

Короткі документальні вставки в фільмі-інтерв'ю «Рік Порошенка» — відеокадри, на які накладено музику — супроводжують закадрові начитки авторства Ольги Герасим'юк. Деякі з них вражають образністю, як ось ця, про українське військо та його втрати в війні з агресором, який називав себе братом: «Країна навчилася тримати своє прострілене серце в обіймах».

Але дещо, сказане за кадром голосом ведучої, змушує згадати недобрі часи славиць і здравиць попередніх президентів: «Збоку, з-за меж країни, видно, що Порошенко з п'яти президентів — найсильніший... Це буде записано у хроніки сучасної історії як феномен. Напевно, історики вживуть щодо президента слова «дипломатичний талант». Це вже очевидний несмак і недоречний пафос. Чесно кажучи, як  і взагалі сама ідея цих вставок, які перетворюють звичайне інтерв'ю на щось монументальне, претензійне.     

Як на мене, то, попри очевидні досягнення Президента Порошенка на міжнародній арені, приписувати, знову ж таки, йому одному заслугу в згуртуванні світу проти російської агресії в Україні (що робить авторка фільму, яка прямо  каже, що Порошенко, подружившись зі світовими лідерами, сам-один організував Путіну міжнародну ізоляцію), трохи некоректно. Бо, якби світ не розумів, що вторгнення в Україну - лише перший крок у подальшій агресії РФ на всі території колишнього СРСР, зусилля української дипломатії на чолі з Президентом Порошенком могли виявитися марними.

Коли Королева Єлизавета в Тронній промові перед британським парламентом каже «My Government», це природньо для монархії. Але коли Президент демократичної держави, та ще й парламентсько-президентської республіки, дозволяє собі вживати щодо свого народу й країни, а також уряду, той самий займенник, це звучить геть недоречно. При цьому Петро Порошенко наголошує на тому, що в нинішній моделі державного устрою саме парламент за Конституцією має більше прав, аніж Президент. 

Так, Ольга Герасим'юк зробила все, аби створити своєму візаві комфортні умови. Інакше, мабуть, їй би не вдалося отримати обіцянку Президента зустрітися ще раз  під час вересневої зустрічі. Але через це журналіст чи то не посміла, чи то не змогла поставити запитання, на які суспільство досі не може отримати чіткої відповіді від влади. Приміром, чому виник скандал навколо онлайн-голосування за членів Громадської ради при Антикорупційному бюро (зона відповідальності Президента)? Та й узагалі — чому початок його (Бюро) повноцінної роботи відкладається аж на жовтень?

Не було запитань і про деякі кадрові рішення Президента, часто-густо одіозні. Минулося й без запитання про те, чому зростає кількість фабрик «Рошен», або ж про сина-депутата (приміром, чи задоволений Петро Олексійович роботою Олексія Петровича в парламенті?) Але це, сказати б, запитання, може, й не обов'язкові, хоча, безперечно, цікаві.

Важливіше, що не пролунали набагато болючіші та актуальніші питання — про економічну блокаду окупованих територій; про допомогу переселенцям із Донбасу та їхню адаптацію в нових умовах; зрештою, про те, чому на пунктах пропуску в зонах розмежування нині — суцільне пекло для мирних мешканців і рай для контрабандистів... 

Щоправда, здається, це не вина ведучої, а біда нашого Президента — його справді, як писав Віталій Портников, завжди забагато, а вже коли Петро Порошенко сідлає улюбленого коника красномовства, вклинитися з запитаннями дуже складно.

Проте особисті риси Президента Порошенка разом із налаштованістю лише на позитив журналістки зробили з проекту «Рік Порошенка» суто парадний портрет. Можливо, потреба в ньому й велика, але, як на мене, далеко не першочергова. Відтак зосереджуватися лише на досягненнях у такій очікуваній і необхідній для всієї країни розмові було не варто.