Початок минулого тижня в телевізійному просторі нічого доброго для українців не віщував. На авансцену корпоративно-державної битви за контроль над компаніями «Укртранснафта» й «Укрнафта» вийшли, з одного боку, ціла СБУ на чолі з Валентином Наливайченком, а з другого — команда дніпропетровських менеджерів, очолена Геннадієм Корбаном та Святославом Олійником із чотирма народними депутатами від Блоку Петра Порошенка.

Брифінг голови СБУ додав хмизу у вогнище розбрату звинуваченням в убивстві офіцера СБУ помічником народного депутата Андрія Денисенка Денисом Гордєєвим. Пікантності додавало те, що означений депутат належав на той момент до фракції Блоку Петра Порошенка.

Найбільш яскраві моменти брифінгу, показані у випусках новин на всіх загальнонаціональних каналах, мали, вочевидь, на меті продемонструвати: влада не потерпить присутності озброєних людей і бронетехніки в центрі столиці.

У відповідь звинувачені мало не в усіх смертних гріхах Геннадій Корбан, Святослав Олійник та вже згаданий Андрій Денисенко скликали свою прес-конференцію в Дніпропетровську. Найбільш докладно її висвітлив канал «1+1». Що цілком логічно з огляду на його власника — Ігоря Коломойського.

Цей обмін залпами з компроматів тривав до глибокої ночі, коли закінчилася «Свобода слова» з Андрієм Куликовим на каналі ICTV. Після того як Мустафа Найєм та Сергій Лещенко пояснили суть закону про зниження кворуму в акціонерних товариствах, де є частка державної власності, на зв'язок зі студією вийшов Геннадій Корбан. І знову повторив свої претензії до центральної влади:

«Вы знаете, у нас тут все так поступают. Они разговаривают не по форме — они разговаривают по сути. Потому что, по сути, мы здесь находимся в луже крови, и не надо улыбаться, Серёжа. Мы здесь находимся в луже крови. Мы каждый день разгружаем тела, и ты это знаешь, и ты это видел. Вместе с Мустафой вы к нам приезжали и видели, как это делается. Поэтому давайте говорить по сути. А если говорить по сути, я хочу сказать следующее… Первое: перестаньте в Киеве красть наши деньги: деньги регионов, которые мы зарабатываем и кормим сегодня страну, несмотря на то, что мы воюем и защищаем страну. Мы сегодня: Днепропетровская область — зарабатываем больше всех областей и ещё делимся со всей Украиной. Нам обещали децентрализацию, нам обещали много чего. Ничего этого нет. Нет никаких реформ».

Ця розмова «по суті, а не по формі» ще більше стривожила глядача. Бо не залишала надій на цивілізоване розв'язання конфлікту між Києвом та Дніпропетровськом.

Та попри те, що депутати-«європтимісти» з заступником голови Дніпропетровської ОДА Геннадієм Корбаном розійшлися, як кажуть, «при своїх», тобто ніхто нікого не переконав, розмова в студії вийшла як ніколи інформативною.

Сергій Лещенко нарешті розповів простими словами, що таке технічна нафта і як її, мовляв, викачували структури Коломойського на свої потужності для зберігання. Досі, коли в ефірах комерційних каналів виходили сюжети на тему олігархічних війн за цю нафту, жоден із їхніх авторів так і не спромігся пояснити, в чому ж полягає конфлікт. У свою чергу, Геннадій Корбан заявив, що «Нафтогаз України» винен «Укрнафті» за 10,1 мільярда кубів газу, який остання добувала сама. І, мовляв, коли вирішиться питання цього боргу, тоді «Укрнафта» піде на поступки державі.

Учасники програми були одностайними в головному — якщо вже держава взялася до остаточного розподілу влади й бізнесу, це має стосуватися всіх українських олігархів і всіх державних компаній. Жодного вибіркового принципу тут бути не може.

Сенсаційні звинувачення Валентина Наливайченка мали продовження в його інтерв'ю 5-му каналові у вівторок, 24 березня.

Мабуть, 5-му просто пощастило, що він має змогу майже щовечора тішити свого глядача ексклюзивними розмовами з суперзайнятими високопосадовцями, які зазвичай не розкидаються ексклюзивами. Будемо вважати, що власник 5-го тут ні до чого. Може, інші телеканали просто не можуть забезпечити умови для високопосадовців. Але менше з тим.

Інтерв'ю Яни Конотоп із Валентином Наливайченком розставило всі крапки над «і» в протистоянні центральної влади з регіональними «елітами» у вигляді Дніпропетровської команди. З його слів, адресованих, вочевидь, саме панам Коломойському, Корбану, Олійнику й Денисенкові про те, що заарештовані СБУ 16 учасників банди дають свідчення, можна було зрозуміти: якщо дніпропетровська команда хоче й далі жити і працювати на батьківщині, їй доведеться піти на поступки.

Напруга в цьому небаченому для нової України протистоянні спала в ніч на 25 березня, коли Ігор Коломойський подав заяву про відставку. Про що повідомили наступного дня, в середу, всі електронні ЗМІ.

Тим часом, Ігор Коломойський, вірний своєму рішенню давати інтерв'ю лише власним медіаресурсам, став гостем програми «Право на владу» на каналі «1+1».

Екс-очільник Дніпропетровщини відповідав на запитання журналістів та експертів у режимі скайп-зв'язку і, як зазначив інфернальний голос ведучого, в атмосфері теплої ванни. Бо запрошені на програму журналісти «Української правди» не прийшли.

Поводився Ігор Валерійович дуже пристойно, почуваючись переможцем. Сказати, що експерти й журналісти не намагалися загнати бізнесмена, який, за його словами, переміг у ньому губернатора, змусивши відмовитися від державної служби, в глухий кут, не можна. Але щоразу, коли заходилося про власність, владу, неетичну поведінку чи олігархію в Україні, пан Коломойський дуже елегантно уникав прямих відповідей. Приміром, коли Віталій Шабунін поцікавився, скільки він витратив на передвиборчу кампанію під час парламентських виборів, екс-губернатор не кліпнувши оком заявив — ніскільки. На що учасники програми-журналісти лише перезирнулися.

Коли ж пан Коломойський, відповідаючи на запитання Юрія Бутусова, чи вважає він можливим і надалі спілкуватися з журналістами в своїй дуже вже специфічній манері, сказав, що Сергія Андрушка просто не вважає журналістом, тому вибачатися перед ним не буде, присутні вже не приховували гримас.

Розповів гість програми (мало не написала «гвоздь») і про конфлікт в «Укрнафті». Який, на його нинішню думку, має вирішуватися в суді. Хоча, будучи головою ДніпрОДА, він, як чесно зізнався, думав, що його можна розв'язати в політичний спосіб. Не забувши при цьому звинуватити «Нафтогаз» у крадіжках видобутого «Укрнафтою» газу, через що компанія втратила мільярди гривень.

Цинічний, патріотичний, хитрий, непримиренний, здавалося б, у дрібницях, але й готовий на компроміси там, де йдеться про можливість зберегти вплив на малу батьківщину, — таким постав пан Коломойський у своєму, без перебільшення, бенефісі в «Праві на владу». Склалося враження, що творча група ток-шоу мала на меті саме це — зробити з «монстра», яким виставляють олігарха телеканали-конкуренти, патріота, лояльного до української влади, готового порвати на шматки всіх сепаратистів. Із якими він пообіцяв боротися не на життя, а на смерть.

Перед Ігорем Коломойським у «Праві на владу» був Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ. Арсен Борисович наробив галасу своєю заявою, що Донецьку ОДА треба було підірвати на самому початку захоплення. Мовляв, хай би тоді загинули 50 людей, але ми б не мали тисяч загиблих у війні. Тим часом запрошували пана міністра, щоб він прокоментував затримання в прямому ефірі начальника ДСНС Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького просто на засіданні Кабінету міністрів. Ці кадри в середу, 25 березня, обійшли всі телеканали, справивши досить гнітюче враження не лише на присутніх у залі засідань.

Як уже повелося, того ж дня увечері Арсен Аваков дав ексклюзивне інтерв'ю 5-му каналу. Показавши ще раз незабутні кадри, Яна Конотоп поцікавилася, чи стане це явище регулярним. Бо ж тепер міністрам доведеться добряче подумати й зачищати всі натяки на якусь незаконну діяльність, перш ніж іти на засідання уряду. І взагалі, наскільки ефективні в боротьбі з корупцією затримання на камеру?

Виявилося, що українське МВС, влаштувавши подібну імпрезу в стінах КМУ, використало відомий досвід Грузії, де нечистих на руку чиновників теж затримували показово, в прямому ефірі. Ефект від подібних акції є сильним, але короткочасним, що визнають як грузинські реформатори, так і міністр Аваков. Відтак зловживати ними не можна, щоб народ, котрий має унікальні здібності до адаптації, не звик до видовища.

Арсен Аваков, наче знаючи, що вже за день, 27 березня, під час суду щодо обрання запобіжного заходу начальникам ДСНС прокурор відкличе клопотання ГПУ про їхній арешт через нібито недостатні докази провини, підготував як ілюстрацію корупційної діяльності Сергія Бочковського та Василя Стоєцького список голів обласних управлінь ДСНС із сумами зборів від кожної області на користь київського керівництва. Документ, що доводить вину затриманого, буцімто знайшли слідчі під час обшуку кабінету начальника служби. Глядачам по цей бік екрану, дивлячись на чесне обличчя міністра, дуже хотілося вірити — і цей список, і кредитку банку «Кіпр» на офшорний рахунок вилучено з дотриманням усіх процесуальних вимог, а не сфабриковано десь у підвалах МВС. Інакше їм як доказам провини — гріш ціна в базарний день.

У суботу, 28 березня, суд таки обрав арешт на два місяці для одіозних екс-чиновників, але з можливістю вийти під заставу більше мільйона гривень. Про це повідомили всі випуски новин на всіх загальнонаціональних каналах.

Тим часом Президент Порошенко в ексклюзивному (такий уже тиждень був — суцільні екслюзиви! — Авт.) інтерв'ю каналу ICTV 28 березня звернув на цей судовий казус особливу увагу. Підкресливши: він добиватиметься ухвалення закону щодо усунення норми КПК про можливість застави для посадовців, яких підозрюють у корупції. Інакше це ганебне й руйнівне для економіки країни явище не перемогти.

В цьому черговому «віклі» Президента він дуже непримиренно відгукнувся й на появу озброєних людей та бронетехніки під компанією «Укрнафта», назвавши невиплачені дивіденди компанії, вбивство офіцера СБУ, захоплення підприємства та пересування озброєної колони по Києву хаосом, який він терпіти не буде. І все це в устах Петра Порошенка називається деолігархізацією країни.

Ці слова страшенно дисонують із тим, що сказав на тему «деолігархізації» Ігор Коломойський, «винуватець торжества» під офісами двох компаній у центрі Києва, під час програми «Право на владу»:

«Вопрос деолигархизации не решается взмахом сабли или топора, этот гордиев узел нужно развязать, а не разрубить. Процесс должен продолжаться и иметь законодательный характер».

Ба більше, на думку пана Коломойського, в природі просто не існує українських олігархів, а відтак Президентові просто нема з ким боротися:

«Не занимайтесь охотой на ведьм, как называют сегодня олигархов. Их нет. Так сложилось, что кто-то стал более успешным, кто-то менее. Деньги текут к деньгам, а большие деньги — к большим деньгам. Происходит концентрация капитала. Как только появилось неравенство, оно сразу же начало усугубляться. Разрыв между богатыми и бедными начал расти».

Інтерв'ю з перших вуст для телеглядача — неоціненна можливість почути головних дійових собі великої політики, дійшовши власних висновків, хто з них лукавить, а хто каже правду.

Це повною мірою стосується указу Президента від 24 березня про відзначення 8 травня Дня пам'яті та примирення, залишивши в календарі 9 травня як День Перемоги. Позаяк це питання вже кілька років є предметом диких маніпуляцій з боку російської пропаганди та її українських підбрехачів в особах одіозних персонажів а-ля Царьов, Петро Порошенко чітко пояснив Андрієві Куликову, що 8 травня Україна разом з усією Європою поминатиме жертв війни, а 9-го ми маємо прийти і вшанувати живих ветеранів, які віддали все, що мали, аби забезпечити Перемогу. Пославшись при цьому на обох своїх дідів, які воювали за неї на фронтах Другої світової.

Андрій Куликов, не маючи, вочевидь, жодних сентиментів до реноме Президента, дозволив собі поставити запитання, чому ЗСУ все-таки стріляють по мирних мешканцях на окупованих територіях, пославшись при цьому на інформацію, озвучену його знайомими з тих країв. Це був чи не найтяжчий момент розмови. Президент міг би, як Юрій Луценко в інтерв'ю російському телеканалу «Дождь» 19 березня, пояснити, що коли бойовики ставлять свої артилерійські установки в житлових кварталах, українські вояки, стріляючи у відповідь, не можуть уникнути прямих влучень у мирні помешкання.

Проте Президент обрав інший шлях. Пославшись на звіти ОБСЄ, Петро Порошенко заявив: українські вояки не стріляють по мирному населенню. Не знайшовши при цьому інших аргументів, аніж той, що українські патріоти на окупованих територіях залишаються під впливом російської пропаганди. Й саме через це звинувачують ЗСУ в злочинах, яких вона не вчиняла.

Не найпереконливіша відповідь, скажемо прямо. Адже за рік неоголошеної війни ми вже зрозуміли — найбільших жертв завжди зазнає мирне населення. Хай навіть це будуть і випадкові влучання з боку «наших».

Президент Порошенко та Андрій Куликов обмінялися під час інтерв'ю літературними алюзіями. Якщо Петро Олексійович апелював до роману братів Вайнерів «Ера милосердя», сказавши, що, на відміну від нього, в Україні настане «ера справедливості», то журналіст поставив запитання від братів Стругацьких — чи важко бути богом? На що відповіді не отримав, бо пан Президент таким себе не вважає.