Минулий тиждень цілком очікувано перетворився на поминальний. Телебачення не стало винятком: впродовж 18–22 лютого загальнонаціональні канали рясніли незабутніми кадрами розстрілів Небесної сотні.

Хоча тиждень почався з новин досить оптимістичних. Приміром, глядача могла до сліз розчулити історія про московського кадета українського походження. «Вікна» на СТБ показали цього хлопця, який утік із Москви до України, і взяли в нього невеличке інтерв'ю.

«Тетяна Висоцька, ведуча: Слава в Україні. 20-річний російський кадет В’ячеслав Донгузов утік з Москви в Україну. Майже дві доби Славко голодний та замучений брів у бік російсько-українського кордону. Хлопця зацькували за українськість. Коли дістався українських прикордонників, ті його найперше нагодували. З ним познайомилася Ганна Валевська.

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Прям сейчас вот мне предложили бы принимать гражданство украинское, я бы сразу, не раздумывая, подписал.

Ганна Валевська, кореспондент: Нині 20-річний росіянин Славко мешкає в санаторії для переселенців. І мріє служити в українському війську. А ще тиждень тому він був кадетом Московського юридичного коледжу.

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Это у нас парадная форма такая.

Ганна Валевська, кореспондент: Не жалко расставаться?

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Та не, я туда не хочу вообще возвращаться даже.

Ганна Валевська, кореспондент: На обличчі в хлопця досі синці. Каже, то сліди від знущань. Кадети били його тільки за те, що має українське коріння. Батьки Славка військові, родом звідси, він ніколи цього не приховував.

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: То, что украинец, почти каждый день драка, с комнаты даже страшно порой выходить. Я, можно сказать, летаю туда-сюда, то в больничку, то в медпункт.

Ганна Валевська, кореспондент: Тиждень тому, після однієї з таких бійок хлопець і вирішив тікати.

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Мама была против, боится, что на войну отправят, я, просто, единственный, как бы, у них сын, больше в семье никого нету. А папа наоборот.

Ганна Валевська, кореспондент: Із собою Славко прихопив кілька тисяч рублів і просто у формі російського кадета рушив у бік України, до котрої добирався автостопом.

Ганна Валевська, кореспондент: На фуре до Белгорода.

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Да на фуре.

Ганна Валевська, кореспондент: А потом?

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Потом вышел, там как раз возле начала города перекусил, к повороту подошёл там табличка «»Харьков, Сумы«».

Ганна Валевська, кореспондент: Далі йшов пішки. Аж поки вже на Сумщині його не перехопив патруль. Найперше, що зробили прикордонники — нагодували хлопця.

В’ячеслав Донгузов, російський кадет: Украинцы больше добра сделали, чем все. Вот нас тут, например, пограничники приютили, кормили. А у нас бы, если б неправильно сказал что-то, точно ушатали бы уже.

Ганна Валевська, кореспондент: По тому втікача передали до міграційної служби. Там він розказав, що хоче захищати Україну. І ось Славко вже у військкоматі.

Юрій Полоус, керівник сумського військового комісаріату: Він зараз буде проходити медичну комісію і будем, так сказати, займатися його оформленням документів. Буде проведена певна робота, я думаю, що він стане до зброї за його бажанням.

Роман Новак, керівник відділу зв’язку та інформації сумського військкомату: Бажає в нас прийняти громадянство України і, тим паче, служити у збройних силах України — це тільки плюс, наверное, Володимиру Володимировичу. Хай він побільше таких хлопців направляє до нас.

Ганна Валевська, кореспондент: Просто у військкоматі хлопця перевзули, а ще, аби швидше зняти з себе кадетську форму, повезли обирати українського одностроя.

Все молодец. Служи, боец».

Того ж дня в усіх випусках новин показали суд над Олександром Єфремовим. Відповідь екс-регіонала на запитання судді «Ви українець?» шокувала не одного глядача. Виявилося, що підозрюваний не визнає самого існування такого поняття.

З цього суду і сам підсудний, і журналісти зробили шоу на камери провідних загальнонаціональних каналів. Чи потребував пан Єфремов такої надмірної уваги, сказати важко. Безперечно, сам факт суду над досі впливовим, попри втрату офіційних посад, луганцем для більшості в постмайданній країні — ознака того, що Генпрокуратура нарешті почала хоч якісь розслідування щодо камарильї, яка правила країною ще рік тому. І показувати такі суди важливо. Але ж не для того, щоб буквально за день, уже 17 лютого, випускати підсудних під заставу. Щоправда, упереджені (нині в нас інших бути не може) глядачі прогнозували стрімку втечу підсудного після звільнення під заставу. Але ГПУ продовжила свою виставу з затриманням-судом-заставою, наступного дня повідомивши Олександра Єфремова про нову підозру. Відтак українці отримали унікальну нагоду стежити за цим заворожливим дійством не один день чи й тиждень.

Тим паче, до списку дійових осіб додадуться не менш знакові, — пообіцяв на своїй першій на новій посаді прес-конференції генпрокурор Віктор Шокін, про яку повідомили в усіх випусках новин 16 лютого.

Нові сенсації від ГПУ не змусили чекати занадто довго, і вже ввечері 20 лютого загальнонаціональні канали пролили бальзам на душу тих, хто ще кілька років тому хотів якось пошкодити сумнозвісну руку Михайла Чечетова. Екс-регіонала заарештував на два місяці Печерський районний суд. Щоправда, як і у випадку з Олександром Єфремовим, з альтернативою вийти під заставу. Але цього разу суму застави збільшили аж до 5 мільйонів гривень. І попри твердження екс-голови лічильної комісії ВРУ, що він таких грошей не має, вони все-таки, як і для колишнього голови фракції ПР, знайшлися. Великого шоу з цього затримання та суду телевізійники не влаштовували. Вочевидь, усе-таки вшанування героїв Небесної сотні не сприяло танцям на кістках. Вразила глядача хіба що готовність регіонала до співпраці зі слідством, буквально написана великими літерами на його обличчі.

Вівторок, 17 лютого, став піковим днем у «Дебальцевській історії».

«Час. Підсумки дня» на 5-му каналі присвятили тому, чи є якась стратегія в Генерального штабу щодо Дебальцевського плацдарму і чи не варто вже ЗСУ виходити звідти, поки їх не оточили. Сергій Галушко, заступник начальника управління забезпечення Міністерства оборони, розповів про загальний стан справ на момент виходу в ефір. При цьому запевнивши — «котла» для наших бійців у Дебальцевому немає, їжу, воду та боєприпаси завозять альтернативною дорогою.

Волонтер Тетяна Ричкова телефоном повідомила: Дебальцевського залізничного вузла більше не існує й через це місто втратило будь-яке стратегічне значення. На думку волонтерки, наших бійців час виводити.

Під завісу програми журналіст Петро Шуклінов, поговоривши з кимось телефоном, повідомив, що в Дебальцевому наших уже немає.

З того, що говорили учасники в студії, можна було зрозуміти одне: глядачів готують до того, щоб максимально нейтрально сприйняти інформацію про здачу ще одного населеного пункту в Донецькій області. Бо він, мовляв, уже виконав свою роль як плацдарм, що відтягнув на себе величезну кількість живої сили й техніки противника. З деяких натяків експертів можна було дійти висновку — рішення про відведення ЗСУ з Дебальцевого вже ухвалено. 

І це підтвердив особисто міністр оборони Степан Полторак, який вийшов до розгніваних жінок, що перекрили рух на Повітрофлотському проспекті навпроти МО. Останні, судячи з сюжетів у новинах від 17 лютого, виявилися рідними вояків із 128-ї бригади.

В «ТСН» («1+1») розповіли про ще одну жіночу акцію того дня.

«Лідія Таран, ведуча: Півсотні рідних та друзів бійців, які залишаються під вогнем у Дебальцевому, сьогодні блокували рух транспорту на Броварській трасі. Люди кажуть, що це крок відчаю, інакше добитися реакції Міністерства оборони на ситуацію, що склалася там, неможливо. Повна блокада проїжджої частини тривала трохи більш як півгодини. В обох напрямках руху за цей час утворились кілометрові затори. Подекуди зі сварками водіям таки вдавалося прорватися. Незначними сутичками супроводжувались і зусилля міліції розчистити дорогу для проїзду. Зрештою, люди ненадовго поступилися і зійшли на узбіччя. За  правоохоронцями, з дороги вони не пішли, а машини пропускають щокілька хвилин.

Вікторія Степанова, дружина бійця 15-ї бригади зв’язку: Ми збираємося стояти до тих пір, поки щось не буде робитися для того, щоб рятувати хлопців в Дебальцевому. В мене чоловік зараз там. Хлопці просять підтримки і допомоги, а допомога їм не надходить ніяка.

Леонід Курята, керівник Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві: Для цього є керівництво держави. Кожен день до них звертаються люди, як треба звертаються, але не перекривати рух і зараз нічого не доб’ються цим».

Подібні сюжети лише підкидали хмизу у вогонь паніки навколо Дебальцевого, що розганялася мережами. З одного боку, журналісти видали в ефір лише те, що бачили на місці. Але, з другого, показавши натовп жінок, зробили все, щоб істерика досягла піку. Бо на відео не було видно, що новітніх «лісістрат», які пікетували проспекти і МО з Генштабом, не тисячі, а кількадесятк. А, як відомо, телебачення — це перш за все для глядача картинка, а не слова. Тож багато хто міг і не зауважити початку тексту ведучої про «півсотні рідних та близьких». На тлі невтішних новин із Донбасу можна було вирішити — ставка Путіна на внутрішню дестабілізацію в Україні починає збуватися. Почуття міри в наших тележурналістів наразі викликає багато запитань.

18 лютого Україна розпочала кількаденну жалобу за тими, хто загинув 18–20 лютого під час Майдану. Від середи до неділі всі загальнонаціональні канали змінили сітку, виключивши з неї розважальні програми.

Головне дійство із вшанування пам'яті героїв Небесної сотні транслювали майже всі загальнонаціональні канали 20 лютого, в п'ятницю.

18-го ж у прямому ефірі Перший національний, 5 канал, «112» та «24» показали звернення Петра Порошенка з аеропорту «Бориспіль». Президент розповів про завершення військової операції з виведення бійців і техніки з району Дебальцевого. Не знаю, хто доповів Головнокомандувачу про шістьох поранених, але озвучення такої кількості травмованих бійців, та ще й за відсутності загиблих, викликало шок. Тому що цього просто не могло бути, якщо війська виходили з боями, про що говорили всі військові кореспонденти на всіх каналах. Тож замість позитивного ефекту від факту виведення ЗСУ з Дебальцевської «кишені», глядач отримав чергову нагоду не повірити владі. Якщо Президент хоче мати хоч якусь довіру до себе, йому не треба брехати. Надто ж у такій делікатній і нестерпно тяжкій темі, як бойові втрати.

19 лютого, в четвер, у прямому ефірі ток-шоу «Право на владу» («1+1») видав неймовірну сенсацію голова СБУ Валентин Наливайченко, звинувативши в убивствах на Майдані не когось, а самого помічника Путіна Владислава Суркова.

«В рамках цього провадження (про розстріл активістів) у нас є посади, прізвища, копії паспортів, дати їх в'їзду і виїзду, яким зв'язком вони користувались, в яких приміщеннях знаходились, як радник президента Путіна Сурков ними керував, в яких датах, коли вони забігали до Януковича і так далі», — розповів пан Наливайченко в ефірі.

В межах наших нинішніх знань про Майдан ці слова можуть бути правдою, що підтверджує одну з поширених версій — у міліціонерів та протестувальників стріляли представники так званої третьої сили. Точніше — «заплічних справ майстри» з РФ.

Але доказами того, що саме Сурков керував російськими снайперами, слова Валентина Наливайченка бути не можуть за визначенням. А отже, розкидатися подібними звинуваченнями можна лише тоді, коли маєш залізні аргументи й факти, а не голослівні твердження. Не знаю, як тепер відповідатиме голова СБУ на путінську оцінку його слів про Суркова, мовляв, це повна нісенітниця. Як кажуть, докази в студію! Бажано задокументовані й готові для суду.

19 лютого, як уміє це він один, оптимізму додав Олег Покальчук, який був того вечора гостем Романа Чайки в межах марафону 5-го каналу «Україна понад усе».

Соціальний психолог прокоментував створення так званого генерального штабу добровольчих батальйонів, оголошене Семеном Семенченком у фейсбуці, як цілковиту деструкцію і подарунок ворогу в інформаційній війні. Олег Покальчук знову підкреслив: відповідати на дії Росії треба нестандартно, щоб протилежна сторона впадала від наших дій у ступор і довго не могла прийти до тями. Ну а свою війну з москалями пан психолог веде все своє життя.

20 лютого, як автор вже писала вище, всі канали так званої великої шістки транслювали акцію вшанування пам'яті героїв Небесної сотні. І це було неймовірно людяне дійство.

У цей час на каналі «Дождь» зробили пряме включення з Майдану кореспондента Тимура Олевського. Який цікавився в учасників жалобної ходи, що означає для України втрата Дебальцевого. Журналіста явно заскочили відповіді учасників АТО, які вважають, що в Дебальцевому Україна не зазнала поразки, а зробила все, щоб виснажити сили противника. Ведучий ефіру прокоментував включення Тимура Олевського приблизно такими словами: «Вот  так относятся в Украине к поражению в Дебальцево». Бракувало хіба що цитати з Бориса Пастернака — «И пораженье от победы ты сам не должен отличать», але минулося.

22 лютого стало кривавою неділею для Харкова. Коли 5 канал транслював наживо Марш гідності в Києві на честь героїв Небесної сотні за участі лідерів європейських держав, у місті на сході пролунав вибух.

На цьому київську трансляцію перервали лише на «Громадському» та на каналі «112», одразу ж після повідомлення про вибух перемкнувшись на прямі включення з Харкова. Тим самим продемонструвавши власні пріоритети. Кадри з президентами та прем'єрами західноєвропейських держав, які йшли центром столиці, узявшись попід руки та ще й посміхаючись, звісно, дуже контрастували з відео, де підривають таку саму мирну ходу. Але «Громадське» вчинило так, як мають робити журналісти, опинившись в епіцентрі трагедії. Тобто — показали озвірілий вишкір терористів. Попереджений — отже озброєний. Як написав знайомий харків'янин, після того, що сталося, на обличчях своїх земляків він не побачив страху. Він побачив лише мовчазну лють, яка давала певність — на терористів у Харкові чекають важкі часи, коли їх почнуть просто на вулицях душити місцеві патріоти.