Результати дослідження були представлені у середу, 5 червня, на круглому столі «Свобода слова в Україні: оцінки, проблеми, перспективи», який організував фонд «Демократичні ініціативи».

«Приємна новина для журналістів у тому, що ЗМІ є серед тих соціальних інституцій, які мають найбільшу довіру населення», – відзначила директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. Так, загалом по Україні 48% громадян відповіли, що вони «переважно довіряють» ЗМІ і 10,3% – «повністю довіряють». Баланс довіри-недовіри (різниця) становить +24,5%. Якщо порівняти із даними попередніх опитувань, можна сказати, що рівень довіри до ЗМІ підвищився (у липні 2007 року баланс був +5,6%, у квітні 2012 року +12,2%).

Динаміка рівня  довіри до засобів масової інформації України

Іншими соціальними інститутами, які, згідно з опитуванням, мають найбільшу довіру громадян,  є церква (баланс довіри-недовіри становить  +50%) та Збройні сили України (+11%).

«Вперше за всю історію опитувань баланс довіри до громадських організацій позитивний (+3%), – підкреслила Бекешкіна. – Тобто, це свідчить про те, що громадяни починають довіряти неполітичним інституціям».

Блок питань стосувався стану свободи слова в Україні. Більше половини населення  вважає, що в Україні існує свобода слова (10% вважають, що існує повною мірою, і 46% – в основному існує), а 36% впевнені, що не існує (29% – в основному, не існує, і 7% – зовсім не існує).  Найбільш впевненими в існуванні свободи слова в Україні є виборці Партії регіонів (75%) та Комуністичної партії України (62%). В тому, що свобода слова відсутня, переконані  виборці Всеукраїнського об’єднання «Свобода» (49%) і  партії «УДАР» (47%).

Як Ви вважаєте, чи існує в Україні свобода слова? (залежно від регіону)

Третина населення (З2%) вважає, що у засобах масової інформації рідко представлені різні точки зору – як влади, так і опозиції  (у 2012 році так вважали 29% громадян). Однак все ж таки  переважає (50%) думка про те,  що досить часто в ЗМІ представлені обидві точки зору.

Чи часто  у засобах масової інформації  представлені  різні точки зору – як влади, так і опозиції – з різних суспільних проблем?

Під час круглого столу обговорили і актуальні проблеми, пов’язані із свободою слова – зокрема, конфлікт на телеканалі «ТВі». «Мені шкода, що та ситуація, яка склалась на ТВі, не стала предметом серйозного системного обговорення проблеми прозорості власності та відносин редакційних колективів із власниками у медіасередвищі, –  зауважила Діана Дуцик, головний редактор сайту MediaSapiens (ГО «Телекритика»). Бо йдеться не тільки про один телеканал –  таку ситуацію переживали у різні часи різні медіа України». На думку Дуцик, цю ситуацію можна спробувати врегулювати на законодавчому рівні, прописавши механізми, котрі дозволили б захистити редакції від тиску власників. 

Як свідчать результати опитування, про події, що відбулися на телеканалі ТВі, знає 15% населення і ще 24% «щось про це чули», а 62% – взагалі не знають про цю ситуацію. Серед тих,  хто хоча б щось чув про дані події, переважає (41,5%) точка зору про те, що відбулося захоплення телеканалу, 16% вважають, що «зміна власника взагалі не стосується телеглядачів», 14% сподіваються, що від зміни власника телеканал зміниться на краще, а 29% не визначилися з власною оцінкою ситуації.

Чи знаєте Ви про події, що відбулися на телеканалі TВi? (залежно від регіону)

Учасники круглого столу не оминули подій 18 травня – справу Ольги Сніцарчук і Владислава Соделя.  «Можливо хтось образиться, але я думаю, що там не було цілеспрямованого побиття журналістів, але було гірше – було рутинне ставлення до журналістів, – відзначила Бекешкіна. – Це те, що відбувається постійно – не завжди силою, буває, іншими засобами, коли перешкоджають знімати чи писати».

Політичний аналітик Сергій Цигіпа зауважив, що рівень захисту журналістів у регіонах на порядок нижче ніж у столиці: «Я на власному досвіді знаю, що таке вести журналістське розслідування у провінції. Те, що відбулось 18 травня у Києві, – це ще квіточки». Цигіпа відзначив, що першочергова  причина такого становища – велика економічна залежність ЗМІ на місцях, переважна більшість яких є державними.

При цьому місцеві газети для 37% громадян є основним джерелом політичної інформації.  Абсолютним інформаційним лідером в інформуванні про політичні події залишається телебачення – 90% населення зазначили його серед трьох пріоритетних для себе ЗМІ, радіо – для 29%,  інтернет-сайти (новинні, політичні) – для 21% населення.

Ірина Бекешкіна зауважила, що на фоні зростання довіри до ЗМІ важливо звернути увагу на таку тенденцію як джинса та поширення фейкових новин. Зокрема, останній випадок – новина про екзит-пол у Василькові від аналітичного центру «Республіка», якого насправді взагалі не існує. Однак ця новина швидко поширилась через центральні інформаційні агенції, такі як УНІАН, «Укрінформ», а потім з’явилась на багатьох авторитетних інтернет-сайтах. Діана Дуцик погодилась, що фейкові новини стають загрозливим явищем у журналістиці сьогодні: з одного боку, тут проблема  замовних матеріалів, але з іншого – недбалості журналістів, які не дотримуються стандартів та не перевіряють інформацію. «З’ясувати, що центру «Республіка» не існує, було легко, потрібно було хоча б ввести у пошук назву і пересвідчитися, що про нього немає ніякої інформації», – відзначила пані Бекешкіна.

Загальнонаціональне опитування провели фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом із соціологічною службою Центру Разумкова з 17 по 22 травня 2013 року. Було опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95. Опитування здійснено коштом програми Matra Посольства Королівства Нідерландів в Україні та Європейського  Союзу.