14 листопада в Києві презентували результати дослідження інформаційного споживання мешканців Луганської та Донецької областей (підконтрольних уряду України), здійсненого ГО «Детектор медіа».

Отримані під час дослідження дані дозволили зрозуміти, як саме громадяни споживають інформацію, як обирають її джерела, які мають критерії достовірності, а також які потреби, емоції, стереотипи впливають на сприйняття ними відомостей, якого медіапродукту їм бракує тощо.

Дослідження охопило 173 респонденти. Було проведено дев'ять фокус-групових обговорень та інтерв’ю з 48 сім’ями в дев'яти населених пунктах Донбасу.

Організатори наголосили, що дослідження мало якісний, а не кількісний характер. Розмови відбувалися вдома в респондентів, де інтерв’юери могли побачити, які газети читають ці люди, які канали вони переглядають.

Географія дослідження: Маріуполь, Покровськ, Слов’янськ і Світлодарськ / Луганське на Донеччині та Лисичанськ, Старобільськ, Сєверодонецьк, Станиця Луганська й Золоте / Гірське на Луганщині. Організація обрала саме ці місця для дослідження, щоб репрезентувати різноманіття регіону: це великі й малі населені пункти, близькі до лінії фронту й віддалені від неї.

Авторами дослідження ГО «Детектор медіа» стали Дарія Орлова та Роман Шутов. До дослідницької групи ввійшли Юлія Биковська, Ірина Брунова-Калісецька, Діана Дуцик, Дарія Орлова, Сергій Пахоменко, Марія Подибайло, Юлія Русецька та Роман Шутов. Координаторка дослідження — Євгенія Олійник.

Дослідження як для олігархічних каналів, так і для третього сектору

Голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова наголосила, що це дослідження критично важливе для того, щоби повернути регіон в Україну: «Якщо ми хочемо, щоб мешканці Донбасу, й колись також і Криму, стали нашими співгромадянами й де-юре й де-факто, ми маємо розуміти, як вони сприймають інформацію з наших ЗМІ. Редагуючи моніторинги наших національних медіа, я часто ловлю себе на думці про те, що співробітники центральних ЗМІ, а особливо телеканалів, абсолютно не враховують, що їх контент доступний на близькі до окупованих території й самі окуповані території. З одного боку, вони нерідко, начебто з хороших намірів і в інтересах країни, брешуть. Й це знижує довіру людей на Донбасі, які бачать, як все відбувається насправді. А з іншого, журналісти не усвідомлюють, що суцільний негатив щодо подій на "материковій Україні", на якому наші ЗМІ будують свої рейтинги, сіє недовіру до України як держави, до людей, які живуть в інших регіонах, а не біля фронту. І те й інше неправильно».

Голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова

Пані Лигачова висловила сподівання, що дослідженням зацікавляться не лише незалежні ЗМІ й донорські організації, а й олігархічні телеканали: «Я сподіваюся, що воно допоможе їм скорегувати редакційну політику. Це було нашою головною ціллю — допомогти побачити всім вітчизняним ЗМІ аудиторію, яка живе не на основній території України».

Виконавча директорка ГО «Детектор медіа» Діана Дуцик зазначила, що для неї особисто це дослідження по-новому відкрило регіон і дозволило виявити масштаб проблем, якими він живе. «Там працюють різні стейкхолдери, але їхня діяльність ніким не координується, — зазначила пані Дуцик. — Велика частина населення регіону має незадоволені базові потреби. Тож за таких умов складно говорити про підвищення медіаграмотності чи здатність опиратися інформаційним впливам».

Виконавча директорка ГО «Детектор медіа» Діана Дуцик 

Виконавча директорка «Детектора медіа» переконана, що на Донбасі варто знайти базові платформи, довкола яких будувати комунікацію. Ними, на її думку, могли би стати місцеві навчальні заклади, бо це «інвестиція як мінімум на десять років уперед».

«Треба зробити все можливе, щоб нинішні учні лишилися в регіоні й доклали максимум зусиль, щоби цей регіон відновити, — уважає Діана Дуцик. — Я не згодна з тим, що треба спочатку припинити війну, а потім працювати з населенням, розбудовувати інфраструктуру й вирішувати інші проблеми. Громадська думка регіону має стратегічне значення для цілісності країни й вона формується вже зараз, а не колись у майбутньому. Якщо ми нічого не будемо робити, регіон і далі лишатиметься конфліктогенним».

Експертка розповіла, що ніхто — ані влада, ані медіа — не забезпечують місцевих жителів буденною життєво необхідною інформацією. Місцеві ЗМІ перебувають на межі виживання й, крім того, практично відсутня нормальна система доставка медіаконтенту до аудиторії.

«Результати цього дослідження — це серйозне попередження нам усім і ЗМІ зокрема, — вважає пані Дуцик. — Фактично ціль російських пропагандистів досягнута. Довіра до всіх зруйнована практично повністю. Тож комплекс роботи усіх стейкхолдерів має бути спрямований на її відновлення».

Основні висновки: тотальна недовіра і втома від негативу

Детальніше про результати дослідження розповів його співавтор, програмний директор ГО «Детектор медіа» Роман Шутов. Він зазначив, що причинами недовіри до медіа стали втома населення від негативу, яким наповнені всі ЗМІ, а також викривлені звіти про бойові дії. Крім того, населення Донбасу обурене через ігнорування в українських ЗМІ проблем регіону.

Програмний директор ГО «Детектор медіа» Роман Шутов

«Наші ЗМІ можуть створити велику проблему з того, що в Обухові вимкнули гарячу воду, й ігнорувати те, що в населених пунктах на Донбасі її немає вже чотири роки. Там є проблеми з питною водою й електрикою», — навів приклад пан Шутов.

Для мешканців цих областей інформація, сказана політиками, журналістами та блогерами зливається в один інформаційний потік. «І негатив до окремих персоналій, яких вони чують з екранів, переходить на український уряд і все українське», — розповів Роман Шутов.

Украй рідко громадяни мають осмислений підхід до вибору ЗМІ й часто не можуть назвати, з якого джерела почули ті чи інші відомості. Для них на перше місце виходить міжособистісне спілкування: інформація від друзів, родичів, солдат чи волонтерів.

Довіра в мешканців цих населених пунктів, обумовлена, як правило, емоціями, а не раціональними аргументами. Вона значно слабша до інституцій — певних каналів чи газет, аніж до персоналій окремих журналістів і блогерів.

«У деяких людей простежується потреба в синтетичних аналітичних матеріалах: не лише новинах, а й у їх поясненні, — розповів пан Шутов. — Цим людям подобаються канали “112 Україна” і News One. Вони звертають увагу на окремих аналітиків, блогерів. Ідеологічний чинник: хто проросійський, хто проукраїнський, спрацьовує тільки для певних людей. Для деяких споживання інформації також стає формою сублімації соціального протесту. Це пояснює популярність таких блогерів як Анатолій Шарій. Вони знають, що він працює на Росію, але кажуть, що “він говорить так, як я відчуваю”. Тобто коли вони не можуть висловити своє розчарування дійсністю, шукають резонансу в людині з екрана».

Мешканці цих дев'яти населених пунктів частково задовольняють потребу в позитиві за рахунок російських та сепаратистських каналів. Багато хто з них каже, що саме тому їх і дивиться.

Телевізор та радіо нерідко працюють у них у фоновому режимі, однак що стосується інтернет-видань, то тут люди частіше мають певні преференції. Хоча, за словами пана Шутова, багато хто читає агрегатори на кшталт ukr.net, а не окремі видання.

«У прифронтовій зоні люди мають низький рівень доходів і не можуть дозволити собі сучасні ґаджети для користування мобільним інтернетом, — наголосив Роман Шутов. — Тому для них медіаспоживання впирається не в питання вибору контенту, а в те, до чого вони в принципі можуть мати доступ».

Одним із основних чинників, які з’ясувалися під час дослідження, була цінність для громадян зв’язків із Росією. Це не має стосунку до позиціонування себе патріотом України чи навпаки. «Людина може казати, що вона патріот України, і водночас, що “братские народы столкнули лбами”, — розповів пан Шутов. — Люди вважають, що зв'язки з Росією є самоціллю і їх треба відновити. Це впливає на вибір джерел інформації та її сприйняття».

Більшість респондентів, проте, не поділяють ані проросійської, ані проукраїнської позиції. «Як правило, вони визнають факт втручання Росії в конфлікт, але не оцінюють цього з морально-етичної позиції, так, наче росіяни мали на це право, — каже Роман Шутов. — Навпаки, люди звинувачують Київ, що він не використав всіх можливих заходів, щоб це попередити. Кажуть, що Україна “проморгала Крим” і зараз не робить нічого, щоб зупинити війну. Дивно, але весь негатив звучить на адресу не Москви, а Києва. Тож ми спостерігаємо сильний вплив окремих кремлівських наративів».

«Люди не почуваються господарями свого життя»

Ключовим чинником у споживанні інформації, який з’ясувався під час дослідження «Детектора медіа», стало «відчуття власної суб’єктності / об’єктності» в місцевих мешканців. «Люди часто не вважають себе акторами впливу на своє середовище, господарями свого життя. Вони очікують від держави, що вона щось змінить чи що журналістський сюжет чарівним чином вирішить усі їхні проблеми», — зазначив пан Шутов.

Консультант проекту, соціальна психологиня та конфліктологиня Ірина Брунова-Калісецька, розповіла, що тривалий час спостерігала в мешканців Донецької та Луганської області цю «суб’єктність / об’єктність».

«Це ключове для примирення та реінтеграції, — уважає вона. — Саме обговорення “Що нам із ними робити” підсилює в людей це відчуття об’єктності. Це замкнене коло. Люди, які почуваються об’єктами, не бачать можливості впливати на позитивні зміни. Вони не обирають медіа, а споживають те, що є. Всім нам треба зрозуміти, що люди й регіон — це не об’єкти, з яким ми щось можемо робити. Через це в мешканців Донбасу й виникає відчуття, що хтось “столкнул лбами”, виникає відчуження від країни та суспільства. Давайте змінювати оцей дискурс. Вирішити цю проблему можна тільки разом і на одному рівні. І це стосується не тільки ЗМІ, а й усіх, хто говорить публічно».

Консультантка дослідження Ірина Брунова-Калісецька

Водночас пані Брунова-Калісецька підкреслила, що відчуття «суб’єктності / об’єктності» характерне й для мешканців інших регіонів України, і вона зацікавлена в подальшому науковому дослідженні цього питання.

Підсумовуючи все сказане, Роман Шутов зазначив, що мешканці Донбасу хотіли би бачити більше позитивних новин, чути про успіхи України в економіці, політиці, дізнаватися приклади маленьких позитивних змін в інших громадах. А ще їм бракує новин спорту, культури й науки й справжніх місцевих новин.

«У нас існує багато комунікаторів, — каже пан Шутов. — Хтось комунікує реформи. Хтось щоденну політику, новини, хтось антипропаганду. Це дослідження показало, чому, на жаль, більша частина цієї комунікації не є ефективною. Спілкуючись із громадянами, ми повинні враховувати, як вони сприймають й споживають інформацію. Правда, яку журналісти доносять громадянам, має бути не тільки доступною, а й цікавою і придатною для споживання цими людьми, такою яка приверне їхню увагу й буде близькою до них за порядком денним. Ми повинні зробити нашу комунікацію дружньою до цих людей».

Але більше за всі слова авторів дослідження говорять цитати його респондентів. Ось лише сім із них:

1. «Поймал радио “Чечня свободная”, а Украины — нет». (Респондент О., Лисичанськ, фокус-група).

2. «Не верю. Ни одному и не единому слову и ни одному. Всех посадить или лучше расстрелять». (Респондент Г., 36 р., Слов’янськ).

3. «Как можно меньше негатива надо и больше позитивных новостей. То ли наши спортсмены медали получили, то ли изобретения какие-то сделали. Больше таких новостей, чтобы люди видели, что Украина тоже много всего может. Есть и умные люди в Украине. А не только одни воры, коррупционеры и все остальные» (Респондент Ю., 43 р., Старобільськ, інтерв’ю).

4. «А, может, еще знаете почему смотрят российские каналы? Просто интересно, потому что на украинских практически ничего ж не говорят положительного, хорошего. Только всё плохое и плохое. Может там у людей же ж тоже хорошо как-то» (Респондентка Н., 30 р., Слов’янськ, фокус-група).

5. «Я в политике так не очень участвую, она мне неинтересна. Почему? Потому что я её не изменю. Она на меня влияет, а я на неё абсолютно никак, никогда не влияю. Поэтому, смысл в этой политике как бы разбираться, лишнее, так, более пустое» (Респондентка В., 56 р., Маріуполь).

6. «Поясню. Людям на хліб немає, пенсія півтори тисячі, а зимою за газ треба три тисячі заплатити. А вони показують, як у цих депутатів, та сумочки по мільйону, наряди по три мільйона» (Респондентка Г., 65 р., Старобільськ).

7. «По ТРК “Украине”, такое впечатление, что каждый день празднуют день рождения Рината Ахметова. Ну посмотрите. Там же ж: о, молодец! Выдал, помог, и все» (Респондентка М., Слов’янськ, фокус-група).

За результатами дослідження «Детектор медіа» підготував рекомендації для ЗМІ, органів державної влади України, неурядових організацій та донорських інституцій.

Повністю звіт «Інформаційне споживання, потреби та погляди мешканців Сходу України (частини Луганської та Донецької областей, підконтрольні уряду України)» можна завантажити тут.

 Дослідження та публікація звіту стали можливими завдяки спільному фінансуванню Національного фонду підтримки демократії (National Endowment for Democracy), а також Міжнародного вишеградського фонду (International Visegrad Fund) та Уряду Нідерландів. Висновки та погляди, викладені в звіті, є винятково відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не обов’язково відображають позицію NED, IVF та Уряду Нідерландів.

Нагадаємо, що в жовтні ГО «Детектор медіа» презентувала спеціальний звіт «Оцінка потреб ЗМІ Донецької та Луганської областей (підконтрольні території)».

Фото Павла Шевчука