Дослідження було проведене в липні-серпні 2017 року і охопило 173 респонденти з 9 населених пунктів. Отримані дані дозволяють більш глибоко зрозуміти, як саме громадяни споживають інформацію; як обирають джерела інформації, які мають критерії достовірності; які потреби, емоції, стереотипи впливають на сприйняття ними інформації; як громадяни ставляться до медіа, до урядової комунікації щодо сходу України тощо.

Повністю звіт можна завантажити тут. Англійською тут. 

Основні результати

Дослідження показує, що громадяни вкрай рідко обирають джерела інформації усвідомлено і раціонально. Частково це пов’язано із загальним скептицизмом і негативним ставленням, яке мешканці регіону відчувають практично до всіх ЗМІ. Друзі, родичі, навіть незнайомі люди є для них більш надійним джерелом новин. Ідеологічні чинники, ставлення до того чи іншого каналу чи його власника мало впливають для громадян при виборі джерел новин.

В цілому респонденти демонструють високий рівень недовіри до інформації з українських медіа. Сильною є втома від домінування негативу в дискурсі, від фокусування на негараздах, насильстві, економічній та соціальній безвиході. Невідповідність повідомлень про ситуацію на фронті реальності сприймається як цілеспрямована брехня; це, а також засилля політичного популізму в медійному дискурсі формує сильну недовіру до українських медіа та уряду (“всі брешуть”).

 Існує сильне роздратування від невідповідності медіаконтенту інформаційним потребам громадян, ігнорування їх проблем та невідображенням їхньої реальності, недружньості на рівні вибору тем, лексики, фокусу висвітлення подій. В цілому ставлення до українських медіа можна визначити словами: «Це не про нас». В той же час з великою вірогідністю викликають довіру ті медійні повідомлення, що безпосередньо стосуються цих громадян; правдиво, з позиції простої людини показують дійсність; такі, що відповідають їх запитам на інформацію.

Медіаконтент споживається фоново, єдиним потоком. Люди часто не можуть згадати, з якого джерела вони отримали ту чи іншу новину. Особливо це стосується телеканалів. Осмислений вибір джерел виявляють деякі користувачі новинних сайтів, але частка таких медіаспоживачів невелика в умовах обмеженого доступу населення регіону до інтернету.

Відтак більшу роль відіграє те, до яких ЗМІ мешканці Сходу України мають доступ. Не вся територія покрита теле- та радіосигналом; є проблеми з до- ставкою преси; погані інфраструктура та матеріальне становище не дозволяє людям повною мірою користуватися Інтернетом.

Серед певної частини респондентів існує запит на системний, аналітичний контент. Вони задовольняють цей запит за рахунок інформаційних каналів, авторських проектів, блогів. За таких умов довіра є персоналізованою: довіряють не ЗМІ, а окремим персоналіям. Практикується споживання російських та сепаратистських ЗМІ, але воно також зумовлено не стільки ідеологічними міркуваннями, скільки запитом на альтернативну точку зору і втечею від негативного медіадискурсу.

Громадяни вкрай рідко мають раціональні критерії довіри до інформації; довіра до тих чи інших джерел чи повідомлень є скоріше емоційно обумовленою.

В сприйнятті громадянами інформації розмита межа між медіа, блогерами, політиками, урядом. Медійний та політичний, мейнстримний та маргінальний дискурси для них зливаються в один потік. Відтак недовіра до окремих політиків чи уряду переноситься людьми на медіа в цілому. Люди демонструють гостру втому від політики і потребують неполітичного контенту: освітнього, культурного; місцевих новин; прикладів позитивних змін в їхніх та інших громадах.

 Існує низка чинників, які істотно впливають на інформаційне споживання громадян. Це структурні чинники (фізичний доступ до ЗМІ та рівень задоволення базових потреб), відчуття власної суб’єктності/ об’єктності, а також відчуття цінності зв’язків із Росією. Саме ці речі зумовлюють специфічні моделі медійної поведінки, вибору джерел інформації, ставлення до медіа і до урядової комунікації, схильність до трактування та розуміння отриманої інформації у певний спосіб.

Ці ж чинники значною мірою впливають і на ставлення громадян до наративів стосовно конфлікту та майбутнього регіону. В цілому громадяни, які схильні відтворювати офіційний український чи офіційний російський наратив щодо війни, складають меншість. Більшість має амбівалентне ставлення до цих наративів. Спільним для цих людей є визнання російського втручання в конфлікт, проте вони рідко дають морально-етичну оцінку діям Кремля. Разом з тим, вони більш схильні спрямовувати свій негатив (щодо самого факту війни, щодо військових поразок) проти української влади; звинувачувати її у зацікавленості у війні, затягуванні конфлікту; озвучувати тези про «нав’язаність» війни, різні конспіративні теорії конфлікту тощо.

Дослідження та публікація звіту стали можливими завдяки спільному фінансуванню Національного фонду підтримки демократії (National Endowment for Democracy), а також Міжнародного вишеградського фонду (International Visegrad Fund) та Уряду Нідерландів. Висновки та погляди, викладені в звіті, є винятково відповідальністю ГО «Детектор Медіа» та не обов’язково відображають позицію NED, IVF та Уряду Нідерландів.

Нагадаємо, що у жовтні «Детектор медіа» презентувала спеціальний звіт  «Оцінка потреб ЗМІ Донецької та Луганської областей (підконтрольні території)».