Інформаційне ожиріння: як їсти так, аби не гладшати

00:00,
24 Лютого 2011
3239

Інформаційне ожиріння: як їсти так, аби не гладшати

00:00,
24 Лютого 2011
3239
Інформаційне ожиріння: як їсти так, аби не гладшати
Щодня ми споживаємо нереальну кількість інформації. Якщо провести паралелі між їжею фізичною і духовною, розумієш, що останню ми їмо в режимі 24/7. Але чи перетравлюємо?

Як уже писала «Медіаграмотність», нещодавно вчені підрахували, що нині завдяки розвитку інтернету, телебачення, мобільних технологій тощо ми щодня споживаємо у п’ять (!) разів більше інформації, ніж… ні, мова не про якісь давноминулі часи: порівнюють із 1986 роком. Тобто, сьогодні – у п’ять разів більше, ніж всього лише чверть сторіччя тому. Динаміка проста: виходить, що кожні п’ять років кількість інформації, яку ми споживаємо, збільшується вдвічі. А тепер уявіть: що сталося б із вашим тілом – не ментальним, а фізичним, якби ви щоп’ятирічки подвоювали кількість спожитих харчів, до того ж – мікшуючи сало і дефлопе з крутонами, закусуючи скибочками кавуна з топінгом із чілі, а потім поліруючи все це щастя десертом із «сємок», чорної ікри, йогурту й оселедця під шубою? Уявили? Сковтнули? Ага, той самий рефлекс…

 

Але ж якщо досі ми якось живемо, і свідомість наша може трошки й пухне, але ж рухається, й іноді навіть досить жваво, то певно, що вона зуміла випрацювати якісь захисні механізми, «ферменти», що роблять весь цей інформаційний харч якщо не поживним і дієтичним, то, принаймні, «лєгкоусвояємим».

 

«Інформаційна бомба вибухає в натовпі, засипаючи нас шрапнеллю образів і докорінно змінюючи сприйняття нашого внутрішнього світу і нашу поведінку… Нині ми не отримуємо готової ментальної моделі реальності – ми змушені постійно формувати та переформовувати її. Це важкий тягар, але водночас саме це призводить до більшої індивідуальності, демасифікації як особистості, так і культури. Дехто з нас ламається під таким тиском, відступає, відчуваючи апатію або гнів. Інші – постійно ростуть, формують себе, стають компетентними, грамотними людьми, здатними працювати на найвищому рівні… Крім усього іншого демасифікація цивілізації, яку відбивають і підсилюють засоби масової інформації, призводить до величезного стрибка об’єму інформації, якою ми обмінюємося між собою. І саме це зростання пояснює, чому ми стаємо інформаційним суспільством» – ці слова написано не сьогодні і не вчора, а 30 років тому, 1981-го, американським журналістом, що вчасно «перекваліфікувався в управдоми» (точніше – в соціологи й футурологи), Елвіном Тофлером у роботі «Третя хвиля».

 

 

Всі бачили, що під спідничкою в Мерилін

За Тофлером, розвиток суспільства йде за принципом хвиль: Перша – суспільство після аграрної революції, Друга – після індустріальної, ну а Третя, відповідно, – інформаційної.

 

«При переході від інформаційного простору Другої хвилі до Третьої ми змінюємо свою психіку, – писав він. – Кожен з нас створює ментальну модель дійсності, в нашій голові існує такий собі склад образів. Ці образи не з’явилися самі по собі: вони формуються незрозумілим для нас чином із сигналів, інформації, що ми отримуємо зовні… До утвердження ери мас-медіа дитина часів Першої хвилі будувала свою модель реальності з образів, отриманих лише від учителя, священика, офіційних осіб та, звісно, сім’ї… Друга хвиля збільшила кількість каналів, із яких індивід брав матеріал для формування картини світу: не тільки газети, але й популярні журнали, радіо, пізніше – телебачення... З часом засоби масової інформації й самі перетворилися на гігантський гучномовець. Їхня енергія текла по регіональних, етнічних каналах, стандартизуючи образи, що побутували в суспільстві… Образ Гітлера, що біснувався в Нюрнберзі, образи тіл, складених як дрова в Бухенвальді… Мерилін Монро в спідничці, яку підіймає вітерець, тисячі зірок мас-медіа і тисячі різноманітних, але однаково впізнаваних усюди товарів, – усе це стандартні складові загального файлу образів… Тепер Третя хвиля радикально змінює все це. Відповідно до швидкості змін у суспільстві змінюємося й ми самі. Нас наздоганяє нова інформація, і ми змушені постійно переглядати картотеку образів: старі мають замінюватися новими, інакше наші дії не відповідатимуть новій реальності, ми станемо менш компетентними. Але неможливо охопити все. І це прискорення усталення образів усередині нас набуває тимчасового характеру. Одноразове мистецтво, зняті нашвидкуруч комедії ситуацій, миттєві знімки… Ідеї, вірування й відносини вриваються в нашу свідомість, як ракети, і миттєво зникають у нікуди. Щодня спростовуються наукові і психологічні теорії (і це писалось у часи, коли «британські вчені» ще, власне, наукою й займалися, і їхньої невтомної діяльності ніхто особливо й не піарив, і не вигадував. – Авт.) Ідеології тріщать по швам. Знаменитості стрибають, роблять піруети, атакуючи нашу свідомість суперечливими політичними й моральними гаслами. Важко віднайти сенс у цій бурхливій фантасмагорії, зрозуміти, як відбувається процес виробництва образів, оскільки Третя хвиля не просто прискорює інформаційні потоки, вона трансформує глибинну суть інформації, від якої залежать наші повсякденні дії».

 

 

Газети почали вмирати не сьогодні й не вчора

Як саме трансформує? Тофлер називав це «демасифікацією засобів масової інформації». Парадокс? Зовсім ні: продовжуючи паралелі з їжею, можна сказати, що на увазі мається відхід від принципу їдальні «їжте, що дають» до принципу ресторанного (чи хоча б фастфудівського) меню. Коли немає однієї «кнопки» і десятків газет (про інтернет і не йдеться: пам’ятаймо – це писалось у часи безфейсбуччя і навіть дофідошництва), а є СОТНІ, вони не можуть показувати чи писати, формуючи контент за принципом «в нас все і для всіх» – загубляться в масі собі подібних. Відповідно, контент верифікується. «Коли, наче буря, здійнялася Третя хвиля, ніхто не очікував, що ЗМІ, замість того щоби розправити крила, будуть змушені поділитися своїм впливом. Перший приклад дають нам газети: найстарші засоби масової інформації – газети – втрачають своїх читачів (цей висновок зроблено на основі досліджень падіння тиражів щоденних національних газет у США та Великій Британії за період із середини 60-х до кінця 70-х років, а отже в сьогоднішніх розмов про неминучу смерть газет – давня історія. – Авт.)… Ці втрати пояснюються не лише розквітом телебачення: кожна масова щоденна газета зустрічає все більшу конкуренцію з боку малотиражних тижневиків, т. з. газет для споживачів, що слугують не лише для столичного споживацького ринку, а округам, спільнотам, діючи більш локалізовану інформацію, новини, рекламу (сучасний аналог у мережі – групи і спільноти за інтересами на різних платформах. – Авт.)… Інший приклад – популярні журнали: з середини 1950-х у США майже не було року, в який би не припинив своє існування великий журнал… Водночас відбувся справжній вибух міні-журналів… Пілоти нині можуть вибирати з-поміж десятків найменувань періодики (сайтів. – Авт),що видається спеціально для них. Тинейджери, аквалангісти, пенсіонери, жінки-легкоатлети, колекціонери старих фотоапаратів, шанувальники тенісу, скейтбордисти – у всіх є своя преса (та сама ситуація з телебаченням: демасифікація дорівнює фразі «а в тебе є кабельне?». – Авт.)».

 

 

Бліп-культура: прискорений обмін інформаційних речовин

Наче все ясно: контент орієнтується на споживача, дефлопе саме по собі відповзло від оселедця під шубою. Але як зорієнтуватися споживачеві? Навіть якщо меню є, аби не з’їсти «щось не те», треба ще зуміти його прочитати і зрозуміти, що написано: чи потрібно тобі те дефлопе, яке воно є (а чи може його взагалі… не існує). «Демасифіковані ЗМІ демасифікують і нашу свідомість, – пояснює Тофлер. – За часів Другої хвилі постійна накачка стандартизованого образного ряду призвела до того, що називають масовою свідомістю. Сьогодні вже не маси людей отримують одну й ту саму інформацію, а невеликі групи населення обмінюються образами, що створеноними самими. Оскільки все суспільство рухається в напрямку розмаїття, привнесеного Третьою хвилею, нові ЗМІ відбивають і прискорюють цей процес. Саме цим частково пояснюється той факт, що думки з будь-яких питань – від поп-музики до політики, – стають усе менш уніфікованими… Нас беруть в облогу і засліплюють суперечливі фрагменти образного ряду, які не мають прямого стосунку до нас. Вони вибивають землю з-під ніг наших старих ідей і обстрілюють нас розірваними й позбавленими смислу бліпами, миттєвими кадрами. По суті, ми живемо в бліп-культурі. Різко критикуючи цей бедлам, люди Другої хвилі відчувають приховане роздратування проти ЗМІ. Люди Третьої хвилі, навпаки, почуваються непогано під бомбардуванням бліпів: півторахвилинний кліп, рекламний ролик, фрагмент пісні, заголовок, мультик, колаж, уривок новин… Вони залпом ковтають величезну кількість інформації. Але також пильно слідкують за тим, як у нових концепціях чи метафорах ці шматочки збираються й організуються в якусь подобу цілого. Замість спроби втиснути нові дані в стандартні структури чи категорії Другої хвилі, вони вчаться створювати свої власні шпальти ідей з того розірваного матеріалу, котрий вивалюють на них ЗМІ».

 

Отже, висновок очевидний: ми не страждаємо від інформаційного переїдання тому, що наша свідомість, підлаштовуючись під швидкоплинні обставини, відповідно прискорює свій обмін речовин. Але не з усіма відбуваються такі «мутації»: людей Другої хвилі в Україні, можливо, наразі набагато більше, ніж Третьої. Це зумовлено очевидними причинами: рівнем інформатизації країни, старінням нації, ментальнім проваллям між населенням великих міст і всіма іншими тощо. І виникають питання щодо інформаційних дієт тих і інших, які ми й обговорили з соціальним психологом Олегом Покальчуком: ЧИТАЙТЕ ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ ТУТ

 

Ілюстрація - http://www.kaushik.net/

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду