Джоанна Шостек — докторка Лондонського університету Роял Холлоуей (Royal Holloway, University of London). 22 березня в Києві вона представила результати свого дослідження «Реакція аудиторії на новини та суперечливі наративи під час "інформаційної війни" в Україні».

За словами авторки, головна мета дослідження — краще зрозуміти, як здійснюється вплив на аудиторію через медіа. «Ключовим моментом цього проекту є те, що він зосереджений на аудиторії, — пояснює Джоанна Шостек. — Є багато досліджень, які концентруються на повідомленнях, які ретранслюються у фейкових новинах. Звісно, дуже важливо відстежувати, те що відбувається. Але коли ми говоримо про вплив дезінформації, моє дослідження вказує ось на що: ви не зможете зрозуміти її (дезінформації. — MS) вплив, якщо не будете розглядати й аудиторію».

Фактори, які впливають на формування сукупності тих джерел, із яких людина отримує інформацію, умовно можна поділити на дві групи: мотиваційні й ситуативні.

Мотиваційні фактори формуються нашими власними переконаннями та уявленнями. Так, люди більш схильні дивитися й читати той контент, який відповідає їхнім інтересам. Таким чином, створюється ситуація когнітивного консонансу, вибіркового впливу. І навпаки, люди уникатимуть тієї інформації, яка суперечить їхнім поглядам та переконанням. У цьому випадку відбувається селективне уникнення.

До ситуативних факторів відноситься доступність різноманітних джерел та засобів інформації, соціальне оточення, зручність. Наприклад, якщо більшість членів сім’ї люблять дивитися певний телеканал, меншості доведеться підкоритися в цьому питанні. Або якщо поштовий сервіс перенаправляє користувача на сторінку агрегатора новин і він за інерцією читає їх саме там. Тобто, з одного боку, сукупність джерел, із яких люди читають новини, формується через вибірковий вплив та селективне уникнення, а з іншого — регулюється й ситуативними факторами.

Структура дослідження

Дослідження тривало півтора року й складається з двох частин: репрезентативного опитування та аудіощоденників та інтерв’ю з тридцятьма обраними учасниками. Воно охоплює Одесу та Одеську область. «Одещина цікава тим, що в ній є кілька груп, які репрезентують різні погляди, — пояснила свій вибір дослідниця. — Тут є досить значна частка людей, приблизно 30–40 %, яка дотримується проросійських поглядів. Є ще більша група, яка підтримує зближення України з Європою. І є ті, хто не підтримує ні російського вектора, ні європейського. Якщо порівняти бекґраунд та реакції цих груп на різні новини, можливо, ми дійдемо до розуміння, чому відбулася така поляризація».

До проведення репрезентативного опитування була залучена компанія TNS. Було опитано тисячу респондентів стосовно того, з яких джерел вони дізнаються інформацію, як реагують на конкретні заяви в контексті міжнародних відносин, як оцінюють внутрішню політику з позиції різних стратегічних наративів — російського та українського. «Подібних опитувань досить багато. Тому особливо цікавою здається друга частина дослідження — аудіощоденники та інтерв’ю», — розповіла пані Шостек.

Тридцять учасників отримали міні-USB-диктофони, на які записували свої думки та враження після перегляду або прочитання новин протягом двох тижнів. Після цього з ними провели інтерв’ю, в яких обговорили зроблені ними записи. «Цей метод дає можливість краще зрозуміти не тільки те, що люди думають, але чому вони так думають», — зазначила авторка.

Вибір джерел інформації

Як з’ясувалося, для більшості респондентів вибір джерел інформації не залежить від причин, пов'язаних із бажанням читати чи дивитися новини. Вони дивляться випуск новин по телевізору, якщо він транслюється перед їхнім улюбленим серіалом або читають їх в електронній скриньці, якщо в ній автоматично відбивається добірка новин. Також значну роль має сила звички. «Завантажив браузер і там вже були ось ці всі новинні стрічки про спорт, політику і все решта... Я й залишив їх на головній сторінці, вже досить тривалий час їх переглядаю», — розповів один із респондентів. «Певний час тому десь зник пульт від телевізора. І весь цей час у мене стоїть “1+1”», — розповів інший.

Також респонденти продемонстрували схильність до випадкового, спонтанного перегляду новин. «Сидиш і клацаєш... Мені байдуже, який канал буде надавати мені інформацію. Google, Яндекс, телевізор. Зміст сильно не викривиться від цього», — прокоментував учасник дослідження.

Меншість із учасників сказали, що свідомо вилучили певні джерела через свої погляди. «Від "Інтеру" я відмовилась близько року тому, це вже остаточно... Чому? Вже не було сил дивитися... І коли там особливо почалися вже конкретні проросіяни, взагалі вже... Я думаю — навіщо засмічувати мозок?» — пояснила своє рішення респондентка. А ось інша цікава позиція щодо цього питання: «“1+1” двадцять хвилин подивилась, зрозуміла, що, дякувати Богу, що не дивлюсь українські новини, тому вимкнула... настільки все прозомбовано...».

Набагато більше респондентів сказали, що вони вилучили упереджені, на їхню думку, джерела. Але їхня об’єктивність при цьому безпосередньо пов’язана з їхньою власною позицією. «На РТР, “Россия 24” є деякі передачі, на яких обговорюють певні теми і там присутні й українські представники. І не тільки українські, але й американські, й з інших країн Європи. Тобто, можна думки від усіх послухати», — вважає один із респондентів.

Довіра до ЗМІ

Довіра людей до тих чи інших джерел визначається набором факторів. По-перше, це так звані ментальні ярлики (інакше кажучи, технічні характеристики, на які ми звертаємо увагу). Люди більш схильні довіряти новинам, які грамотно написані, містять візуальні докази. Так само більшу довіру викликають сайти із якісним дизайном. Відіграє роль і репутація видання. Інший важливий фактор — очевидний намір переконати читача в чомусь. Наприклад, люди менш схильні довіряти рекламним оголошенням, оскільки вони мають очевидний намір переконати їх купити рекламований товар. Значення ментальних ярликів може нівелювати наявність сформованої власної позиції, особливо якщо при цьому є й емоційна залученість до теми. Ще важливішим фактором для формування довіри або недовіри може виступати власний досвід або інформація, отримана від друзів.

Дослідження виявило недовіру аудиторії як до медіа, так і до політиків. Це пов'язано з невиконаними політичними обіцянками, а також значною відмінністю між інформацією, яку люди отримують із медіа, й тією реальністю, яку вони бачать. Тому вони перевіряють інформацію в кількох джерелах та з недовірою ставляться до побаченого чи прочитаного. «Ділю на два, так би мовити. Але якщо в інтернеті прочитав, і я це бачив по телевізору, то, в принципі, це вже більше довіри викликає», — сказав один із учасників. Багато з них висловили впевненість у тому, що журналістика стала тією професією, в якій усе залежить від власника видання, і що ЗМІ напряму ретранслюють його позицію. Також із підозрою більшість опитаних ставляться до новин, у яких висвітлення однобоке або відповідальність за ті чи інші події покладається виключно на одну сторону.

Окрім того, респонденти тлумачать надійність і достовірність джерел із позиції того, що, на їхню думку, є важливим. «Навіщо ми обговорюємо вибори в Росії, коли нам потрібно обговорювати тему виборів в Україні?.. Набагато важливіше — вибори в Україні. Тому що там, в Росії — нічого не зміниться. Там країна фашистська. А ось у нас, не дивлячись на Майдан, не дивлячись на війну — нічого не змінилось також», — зазначив респондент. «Вони так довго навколо цього (відносин з ЄС) крутяться, стільки обговорюють, це вже стільки років триває, не знаю. Таке відчуття, що хочуть... на цій темі відволікти народ від нагальних проблем, грубо кажучи», — прокоментував інший учасник.

Пріоритети аудиторії визначаються не лише через вплив медіа, але й через особисті життя, спогади, родинні зв’язки. «В ефірі телеканалу "Радость моя" транслювалася передача про династію військових, що дає для глядачів позитивний образ російського офіцера. Дивно, в мене дід був російським офіцером, то що з того?», — міркує респондент. «На “BBC Україна” прочитала новину... Ну який візовий режим із Росією? Який? Нісенітниця взагалі! Тобто я, аби відвідати могилу моєї бабусі, повинна піти в МЗС і попросити дозволу: "Дороге МЗС, а можна я піду, квіти покладу?" Боже мій!”, — відреагувала інша респондентка.

Так само люди визначають для себе, що є правдою, а що ні, зважаючи на відгуки свого оточення та власний досвід. «Я зрозуміла одне: що новини буду старатися дивитися і читати все менше, для мене новинами будуть у першу чергу ціни, ціни в магазинах, ціни на енергоносії, це будуть мої головні джерела новин. Курс валют буде для мене головним джерелом новин... у друзів із різних міст, — ось це буде для мене справжнім джерелом новин», — пояснила свою думку учасниця дослідження.

Іноді власні пріоритети респондентів були настільки важливі для них, що вони ігнорували факти, підтримуючи наративи, прихильниками яких вони були. «Мені здається, що все-таки Росія допомагає Донбасу... Звісно, що допомагає і зброєю, і не забуває про людей... Я вважаю, що навіть якщо є там російські війська, то з Росією воювати нам не потрібно», — прокоментував учасник. «Ну сподівається він, що Путіна спіткає та ж доля, що Гітлера. У мене такі новини викликають подив. Що це дасть народу? Що це дасть мені? Новинам на цьому сайті, в принципі, довіряти можна, оскільки є посилання на першоджерела. Але справа в іншому. Кому від цього краще, що це правда? Кому від цього добре?» — дивується інший респондент.

«Не очікуйте, що люди одразу кинуться читати новини

лише тому, що вони якісні»

Дослідження виявило цікаву особливість: більшість учасників, які підтримують проросійський наратив, споживають інформацію і з українських, і з російських джерел. Водночас, ті, хто підтримує проукраїнський та прозахідний наратив, віддають перевагу українським джерелам інформації.

«В Україні останнім часом багато зусиль спрямовано на те, щоби створити якісну журналістику. Це чудово, але не очікуйте, що люди одразу кинуться читати ці новини, лише тому, що вони якісні. Це працює не так. Це також питання зручності і створення дійсно цікавого контенту», — зазначила Джоанна Шостек, підсумовуючи отримані результати. Також, на її думку, варто звернути увагу на роботу великих російських порталів: «Яндекс», Mail.ru, Rambler. Їх мало обговорюють у соціальних мережах, але водночас мало відомо про алгоритми їхньої роботи та за якими принципами вони обирають новини, що відображають користувачам. Також, оскільки дослідження виявило існування значної недовіри в аудиторії, українським медіа та політикам варто замислитися над тим, чи апелюють їхні повідомлення до реальних повсякденних проблем і пріоритетів людей.

На думку дослідниці, дуже важливо пояснити українцям, яке значення має свідомий вибір джерел, із яких вони отримують інформацію. «У цілому я підтримую програми поширення медіаграмотності. Багато грошей, які витрачаються на контрпропаганду, могли би бути перенаправлені на розвиток медіаграмотності. Я би підтримала таке рішення. Я не можу вказати на якусь частину мого дослідження, яка би напряму підтвердила, що програми медіаграмотності суттєво вплинули би на отримані результати. Можливо, що так, а можливо, що й ні. Якщо основна проблема полягає в тому, що людям байдуже, звідки вони дізнаються новини, принаймні, має бути дискусія, щоби вони усвідомлювали, чому це важливо», — розповіла пані Шостек.