Дослідники Маркус Кройтлер (Marcus Kreutler) та Сюзанна Фенглер (Susanne Fengler) із Інституту міжнародної журналістики імені Еріха Броста презентували в Києві результати дослідження, в рамках якого з’ясовували, як європейські ЗМІ висвітлювали події в Україні з часів Революції гідності (а саме 18 лютого) до президентських виборів 25 травня 2014 року.

Для дослідження були обрані друковані видання, оскільки їх, за словами Маркуса, легше зібрати й порівняти, напротивагу телебаченню чи радіо. Так, експерти «Європейської обсерваторії журналістики» проаналізували контент 26 видань, які мають вагомий уплив на формування громадської думки у 13 країнах. В Україні, до прикладу, дослідники вивчали матеріали газети «День» та «Сегодня», у Польщі – Gazeta Wyborcza та Reczpospolita, в Росії – «Коммерсанта» й «Российской газеты». Вони також охопили Румунію, Чехію, Латвію, Швейцарію, Німеччину, Албанію, Сербію, Нідерланди та Сполучене Королівство.

«Спочатку ми сформулювали дві гіпотези. Перша полягала в тому, що медіа з різних країн висвітлюють конфлікт в Україні з помітною різницею в кількості та якості. Друга: висвітлення конфлікту є ширшим у тих країнах, що перебувають чи перебували більшою мірою під упливом російської чи радянської політики», – пояснив Маркус Кройтлер.

Автори виокремили чотири ключові дати для аналізу: 18 лютого (ескалація конфлікту, втеча Януковича); 16 березня («референдум» у Криму); 11 травня («референдум» на сході України); 25 травня (президентські вибори в Україні). Зрештою було обрано шість випусків газети: три до кожної ключової події й три – після неї. Загалом науковці дослідили 624 випуски, що містили 3023 релевантні статті. Дослідження проводилося методом кількісного контент-аналізу.

Спершу дослідники порахували кількість матеріалів, які публікувалися в зазначених вище країнах. Як цього і слід було очікувати, найбільше матеріалів про події в Україні було опубліковано в українських газетах: 353 в газеті «Сегодня» та  570 у газеті «День». В цілому – 923 матеріли. На другій позиції за кількістю опинилася Росія – 413. З них 211 у «Коммерсанті» й 202 у «Российской газете». У Польщі вийшло друком 267 матеріалів (130 у Gazeta Wyborcza та 137 у Reczpospolita), в Німеччині – 263 (147 у Frankfurter Allgemeine Zeitung та 116 у Süddeutsche Zeitung) та 237 у Швейцарії (Neue Zürcher Zeitung – 152 та Tages-Anzeiger – 85). Найменше матеріалів про події в Україні було опубліковано у виданнях Сербії (66), Албанії (42) та Румунії (29).

Разом із тим кількість статей не говорить про їхній обсяг та розташування на сторінках газет, сказав Маркус. Тож наступним кроком авторів було дослідження саме цих питань. Так, у румунській газеті Adevarul, де вийшло друком всього 12 матеріалів про конфлікт, шість статей, тобто половина, були передовими, а ще шість займали всю шпальту. Схожа ситуація спостерігалася в сербській газеті Danas. Близько 70% матеріалів про Україну – передові статті, переважна решта були більшими, ніж на одну шпальту. Водночас у російських виданнях спостерігалася протилежна ситуація: вони були лідерами (після України) за кількістю матеріалів, однак лишень 20% із них розташовувалися на передовиці.

Дослідники «Європейської обсерваторії журналістики» взяли до уваги кількість ілюстрацій, які містилися в матеріалах про Україну. Середній показник по всіх газетах наступний: близько 44% матеріалів (з 3032) не містило жодної фотографії, близько 43% містили одне зображення, і тільки 13% матеріалів супроводжувало більш ніж одне зображення. Лідером за кількістю іллюстрацій виявилася сербська газета Kurir, майже 70% статей якої містили кілька знімків, і лишень 6% не містили взагалі. За нею – албанська газета Shqip та румунська Romania Liberǎ, які взагалі не містили публікацій без зображень (70% статей в обох виданнях виходили з однією фотографією, 30% – із кількома).

Про які ж із обраних ключових подій європейські та російські видання писали найбільше? Серед матеріалів 26 видань 39% стосуються теми кримського «референдуму», 24% – теж «референдуму», та на сході України, 19% присвячені президентським виборам та 18% – ескалації протистояння на Майдані незалежності 18 лютого. Водночас у Росії найбільше писали про кримський «референдум» – 56% матеріалів. У 26% ішлося про «референдум» на сході та у 15% – про президентські вибори. І лишень 3% матеріалів російських газет стосувалися подій на Майдані Незалежності!

Серед жанрів публікацій переважав інформаційний, який охопив більше 70% матеріалів. Жанрові «коментар» було відведено 18% і лишень 6% – інтерв’ю. Всі публікації албанської Panorama були інформаційними.

Практично всі газети зосередилися на політиці, а вже потім – на подіях на вулицях. Виняток становили латвійська Diena, швейцарська Neue Zürcher Zeitung та російська «Коммерсант», які фокусувалися на політиці та економіці.

Серед текстів про політику 52% стосувалися міжнародної тематики, 24% були присвячені українській політиці, 11% – російській. Однак політика країни, де виходить газета, була значно важливішою в Україні («Сегодня» (45%), у Росії (понад 25%) та Latvijas Avīze (понад 35%)). Водночас в албанських, румунських, сербських, нідерландських газетах, а також у португальській Diário de Notícias та швейцарській Tages-Anzeiger кількість матеріалів про політику власної країни наближалася до нуля.

«Це характерно для країн, які мають менший вплив на політику на міжнародній арені. Схожа ситуація спостерігалася в Нідерландах до катастрофи MH17», – зауважив Маркус.

12% матеріалів польської Reczpospolita стосувалися європейської політики.

Російську політику як головну тему статей проігнорували румунські газети, а також албанська Shqip, у той час як обидві британські газети присвятили їй більше 21% матеріалів.

Таким чином дослідники підтвердили першу гіпотезу: медіа з різних країн висвітлюють конфлікт в Україні з помітною різницею в кількості та якості.

Далі експерти EJO вирішили об’єднати ЗМІ у декілька груп за чинниками кількості, обсягу, роміщення та іншими показниками.

Албанські, румунські та сербські газети містили дуже мало статей про Україну, які публікували на дальніх сторінках (лише одну статтю сербська газета Danas помістила на першу шпальту). Однак статті в цих виданнях були великого обсягу та містили ілюстрації. В текстах відчувався потужний наголос на міжнародній політиці, в той час як політика власного уряду була практично відсутня.

Британські, нідерландські, чеські та португальські газети (аналогічно латвійська Diena та швейцарська Tages-Anzeiger) мали середню кількість публікацій, які, як і в попередній групі, не розміщували на перших сторінках газет. Часто матеріали містили наголос на міжнародній політиці (за винятком британських видань та чеської Pravo).

А ось Німеччина та Польща (як і швейцарська Neue Zürcher Zeitung та Latvijas Avīze) публікували багато статей про Україну та часто на перших сторінках. Також газети пропонували вдосталь коментарів, за винятком швейцарської.

Україну та Росію, кількість матеріалів у яких була найбільшою, автори дослідження розглядали окремо. У другій публікувалося значно більше текстів, аніж у польських та німецьких газетах. В обох країнах вони містилися близько до першої шпальти. Переважно російські публікації були невеликого обсягу та не мали ілюстрацій, а також практично не покривали подій на Майдані 18 лютого та повалення Януковича.

Українські газети публікували дуже багато матеріалів, у яких переважно йшлося про внутрішню ситуацію та які містили потужний фокус на протестах (подіях на вулицях (більше 40% проти середнього показника 23% у 13 країнах). Статті розміщувалися на перших шпальтах. Газета «День» публікувала багато матеріалів у жанрі коментаря та інтерв’ю. Значно меншою мірою були представлені російські актори.

Таким чином експерти спростували другу гіпотезу, мовляв, висвітлення конфлікту є ширшим у тих країнах, що перебувають чи перебували більшою мірою під упливом російської чи радянської політики. У той час як Латвія, Чехія, Румунія та Сербія підпадають під цей вплив більше, ніж Швейцарія та Сполучене Королівство, їхні видання писали про події в Україні значно менше.

З приводу цього програмний директор ГО «Телекритика» Роман Шутов зауважив: «Має вплив не лише географічне положення, але й громадська думка, політичні амбіції в одних та інших країнах. Сербія чи Румунія не відчувають себе глобальними чи регіональними гравцями, які впливають на міжнародну політику настільки сильно, як німці чи британці. Вони мають амбіції, ресурси на цьому етапі історії. І, можливо, тому вони приділяють багато уваги таким проблемам, як те, що відбувається в Україні. А тому й газети приділяють більше уваги».

Пан Шутов, який водночас є експертом із моніторингу російської пропаганди, зауважив, що його здивував низький відсоток великих матеріалів у російських газетах. «Я здивований, що вони переважно займали одну колонку. Адже “Телекритика" моніторить російське телебачення, і ми знаємо, що на початку конфлікту тема України займала до 70% новин. Вечірні випуски новин приділяли надмірну увагу тому, що відбувається в Україні. І я здивований, що газети, які ви моніторили, приділяли порівняно мало уваги цьому. Можливо, це тому, що телебачення має більший потенціал маніпулювати, комбінуючи відео, аудіо тощо», – сказав він.

Також пан Шутов зауважив, що наступним етапом для дослідників може бути моніторинг  якості матеріалів. На його думку, дослідження було би більш ілюстративним, якби автори взяли до уваги інші країни з регіонів, що перебувають у дуже високій зоні ризику щодо російської агресії. «Ви взяли Латвію, але було б цікаво, як воно в Естонії чи Молдові, наприклад, чи в Грузії. Тому ми маємо обмежену картину щодо країн у високонебезпечній зоні», – додав Роман. 

Схожу думку висловила доцент Університету Західного Онтаріо Марта Дичок. Вона зауважила, що це надзвичайно цінні кількісні дані, однак важливо зрозуміти, яку картинку бачать європеці. «Корисним наступним кроком буде спроба оцінити вплив на реципієнтів та громадську думку – якою мірою матеріали цих медіа визначають те, що люди думають», – зауважила пані Дичок. На її думку, було би цікаво для проекту перерахувати власників медіа, які досліджувалися, адже політичні та економічні інтереси можуть пролити багато світла на редакційну політику.

У свою чергу викладачка та PhD-студентка Могилянської школи журналістики Марія Тетерюк акцентувала на тому, що це перше масштабне порівняльне міжнародне дослідження медійного висвітлення подій в Україні, яке має на меті створити поле для подальшого аналізу. За словами пані Тетерюк, саме пошук пояснень відмінностей у представленні тем та акторів у різних країнах, яких не було надано в рамках цього дослідження, може стати предметом наступного.