Маючи витрати, що значно перевищують дохід, український медіаринок ніколи не був і не є бізнесом. Це радше простір для задоволення політичних інтересів та амбіцій медіавласників. Закрите для європейських інвесторів українське медіасередовище не тільки не приваблює іноземного капіталу, а й до певної міри спотворює уявлення про Україну у світі. Тож починати шлях до Європи українські медіа мусять із внутрішньої трансформації.

Україна інформаційно закрита для світу

«Що у вас за медіа? На всіх ваших сайтах журналісти пишуть: того вбили, того посадили, того не спіймали. У вас більше немає про що писати? Я про вас нічого доброго не знаю», – сказав одного разу Ользі Герасим’юк колега-депутат із Парламентської асамблеї Ради Європи.

Досвід спілкування з іноземцями показав пані Герасим’юк, що сьогодні в більшості жителів Європи Україна асоціюється лише з Тимошенко, Кличком і рухом Femen. З одного боку, це пов’язано з тим, що західні медіа висвітлюють українські події нерегулярно, неглибоко і «чорно-біло», вважає вона. З іншого – це постійні ньюзмейкери українських ЗМІ, звідки й беруть інформацію європейські медіа. Отже, наші ЗМІ не повідомляють нічого цінного для європростору й самі не можуть дістати якісної інформації з Європи, додає Герасим’юк.

«Наші журналісти нічого не знають про євроінтеграцію і не можуть розказати українцям, як живуть люди в Європі, бо мало виїжджають за кордон. І, відповідно, нічого не можуть дати Європі, тому що поверхово знають українські проблеми або ж мусять висвітлювати їх однобоко. Одне лиш підписання Угоди не зможе вплинути на ситуацію», – впевнена Герасим’юк. Адже українські медіа давно перетворилися на заручників свого ж неглибокого підходу до роботи.

Навіть така важлива тема, як євроінтеграція, висвітлюється в вітчизняних ЗМІ лише на рівні «підпишуть – не підпишуть», каже прес-аташе Представництва Європейського Союзу в Україні Давід Стулік. Ніхто не роз’яснює людям, що це насправді для них означатиме і наскільки вплине на життя кожного. Водночас Стулік вважає, що в разі підписання Угоди про асоціацію попит на такого роду інформацію буде надзвичайно високим. І це стане стимулом для якісного і всебічного висвітлення теми, а отже й для підвищення журналістських стандартів.

«Крім того, угода – це ще один документ, на який можуть посилатися журналісти, захищаючи свої інтереси і права», – наголосив Стулік.

Власники медіа можуть проігнорувати положення угоди

Угода про асоціацію передбачає захист свободи слова й вираження поглядів. Зокрема, там ідеться про «співробітництво щодо створення умов, необхідних для вільної роботи журналістів та їх захисту від погроз або фактичного насильства», цитує експерт із євроінтеграції Інституту медіаправа Тетяна Семілетко.

Умови взаємодії у сфері медіа також прописані в частині про секторальну співпрацю, в розділах «Інформаційне суспільство» та «Аудіовізуальна політика», додає експерт.

«У розділі “Інформаційне суспільство” передбачається посилення незалежності та адміністративного потенціалу національного регулятора в галузі зв'язку, а також розвиток місцевого контенту для інтернету, впровадження онлайн-сервісів і поступове наближення до регуляторного поля ЄС загалом, – пояснює Тетяна Семілетко. –  Відповідно, в розділі “Аудіовізуальна політика” йдеться про запровадження тренінгів для журналістів та інших представників друкованих та електронних ЗМІ й підтримку державних і приватних ЗМІ у зміцненні їхньої незалежності, професіоналізму і зв'язків із європейськими мас-медіа».

Подібні вимоги позитивно вплинули на медіаринок Литви, яка увійшла до Євросоюзу 2004 року. Депутат Сейму Литви, заступник голови комісії з європейських справ Лінас Бальсис зазначив, що відтоді національні ЗМІ стали максимально неупередженими, відкритими й критичними.

«Що справді добре, так це нові можливості для молодих журналістів і студентів виїжджати і стажуватися за кордоном. Ми змогли долучитися до багатьох європейських програм, наші студенти вчилися поза межами Литви, – розповідає Бальсис. – Можна сказати, що після 20 років інтеграції ми маємо нове покоління кваліфікованих і талановитих журналістів».

Однак експерт із євроінтеграції, учасник переговорної групи від України щодо створення зони вільної торгівлі Тарас Качка припускає, що на українському медіаринку таких змін не буде.

«У Європі медіа – це, в першу чергу, бізнес, тоді як в Україні – політичний інструмент. Поки українські медіа не перетворяться на бізнес, про інвестиційний клімат і медіапродукцію можна буде говорити лише враховуючи умови гравців місцевого ринку, а не умови Угоди про асоціацію», – вважає Качка.

Трансформувати медіа потрібно для себе, а не для Європи

Допоки медіа в Україні залишатимуться насамперед системою захисту своїх власників, угода не матиме жодного впливу на них. Такої думки дотримується й медіаексперт Євген Глібовицький. Тримаючись на коштах власника, вітчизняні медіахолдинги стимулюють зростання корупції і перекривають шлях європейським медіа в Україну.

Натомість екс-віце-прем’єр із питань євроінтеграції, керівник громадської організації «Центр UA» Олег Рибачук уважає, що глобальні механізми ринкової економіки, до яких наблизиться Україна з підписанням угоди, здатні вплинути на закритий мікроклімат і розпочати тривалий процес трансформації медіа нашої країни.

На думку Рибачука, найбільш очевидний вихід із застійного українського медіакола – підтримувати й розвивати нові медіа. Вони дадуть змогу українській аудиторії самостійно обирати інформацію, користуючись сотнями каналів комунікації. І що важливо, продовжує він, угода гарантує право споживача отримувати всебічну інформацію, тож цензури мало б поменшати. Та поки що українські онлайн-медіа ще не досить конкурентоспроможні в боротьбі за рекламні гроші та аудиторію.

«Вони як автомобіль із пустим баком, який немає чим заправити», – підсумовує він.

Але навіть цьому «автомобілю» не можна дати померти, застерігає Євген Глібовицький.

«Якщо зараз неможливо фінансувати якісний контент через рекламу, то значить, треба фінансувати через соціальне підприємництво і фонди. Медіа мають вижити! Це парадоксально, дивно, неправильно і неефективно, але зараз  Facebook є нашим суспільним мовленням», – поділився Глібовицький.

Крім того, експерт висловив припущення, що українському медіапростору не стільки треба європейське «повітря», скільки просто свіже й нове. Прикладом такого свіжого струменя Глібовицький уважає проект «Громадське.tv».

Вирішувати проблеми українських медіа треба незалежно від угоди, вважає досвідчений канадський економіст Баррі Хебб. Він уже кілька років працює в московському Центрі економічних і фінансових досліджень і розробок.

«Щоби зробити ЗМІ якісними, прозорими і вільними, не обов’язково вступати до Євросоюзу, – впевнений він. – Та й звідки вам знати, що на зміну українським власникам-олігархам не прийдуть ще гірші західні? В Україні повинні ухвалити Закон “Про суспільне телебачення і радіомовлення” і зменшити тиск на ЗМІ. Але зробити це потрібно, в першу чергу, для себе, а не для Європи».

Цей текст написано в межах Школи міжнародної журналістики «Україна – ЄС», організатором якої була Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння Міністерства закордонних справ Данії та консалтингової компанії NIRAS.