Інтернет як дишло…
У науковій спільноті, а також серед політологів, представників медіа та громадських активістів уже не перший рік точиться дискусія про роль модернізаційних процесів у сучасному суспільстві. Безперечно, одним із найбільших досягнень модернізації протягом останніх кількох десятиліть є інтернет і продукти, що стали можливими завдяки його існуванню – соціальні мережі і блогосфера, онлайн-медіа, журналістика даних. З одного боку, ніхто не заперечує значення того, що стало доступним завдяки інтернету й без чого ми вже не уявляємо свого життя. Це оперативний зв'язок із зовнішнім світом, нові інструменти пошуку інформації, доступ до незчисленної кількості каналів комунікації й медіаплатформ – інтернет і сучасні технології докорінно змінили стиль життя й мислення, модель побудови соціальних зв’язків. Іноді видається, що нерозривний зв’язок із інтернетом керує суспільством, а не навпаки. Звідси – ще один, протилежний погляд на роль технологічних революцій і мережевого середовища: вони згубно впливають на суспільство, під загрозою опиняється приватність індивіда.
Наприкінці жовтня в Києві відбулася міжнародна конференція «Дискурси модернізації», присвячена медіа та новій хвилі модернізації. Організатори – інтелектуальні часописи ResPublica Nowa (Польща) та «Критика» (Україна) за сприяння Вишеградського фонду.
У дискусії взяли участь представники країн Центральної і Східної Європи: редактори, журналісти, громадські активісти, історики. Географічне представництво учасників конференції не є випадковим. Наближається саміт у Вільнюсі, де Україна і ЄС мають зробити спільний вибір на користь асоціації. Організатори конференції переконані, що Словаччина, Угорщина, Чехія, Польща, які вже є членами ЄС, близькі до України не лише територіально, а й у питаннях історії, проблем, які спіткали ці країни на момент їхнього вступу до ЄС, економічних і геополітичних умов, за яких відбувалась євроінтеграція так званої Вишеградської четвірки.
У конференції також узяли участь журналісти й активісти з Білорусі й Росії, що, як і їхні українські колеги, ставлять собі за мету протидію офіційній політиці держави, що відзначається тиском на населення, а також поступову демократизацію суспільства через діяльність громадських організації і незалежних медіа.
Під час панелі під назвою «Техноманіяки й технократи» обговорювалася роль технічного прогресу для становлення й розвитку демократії. По-перше, чи допомагає інтернет і його продукти активістам у боротьбі з недемократичними режимами? По-друге, чи сприяють вони розширенню свободи слова, що зазнає утисків з боку держави? По-третє, чи має технічний прогрес зворотний, негативний бік медалі?
Ірина Віданова, керівник білоруського проекту CityDog і громадська активістка, розповіла про досвід Білорусі у зв’язку з активним розвитком інтернету. За її словами, збільшення кількості активних користувачів інтернету й поява альтернативних онлайн-медіа дали можливість подолати державну пропаганду. «Відбувся прорив в інформаційному плані, онлайн-медіа виступили конкурентами державних телеканалів і газет. Сформувалася група людей, які почали шукати інформацію в онлайні, а не на телебаченні», – розповідає Ірина. Цей процес вона називає «кібер-кухнею», де відбувається постійний кругообіг інформації, піднімаються гострі питання й лунають заклики до протидії режимові Олександра Лукашенка. В цьому полягає абсолютний позитив інтернету, який дав жителям Білорусі альтернативний канал комунікації, вільний від цензури та інформаційного диктату.
З іншого боку, Ірина Віданова окреслила дві проблеми, які стали очевидними у зв’язку з динамічним розвитком інтернету. По-перше, це питання ефективності так званого онлайн-активізму. Раніше щоб зібрати людей на мітинг, потрібен був особистий контакт, масштабна діяльність із поширення інформації й консолідації зусиль учасників. На сьогодні така діяльність часто опосередковується соціальними мережами, де створюються відповідні групи, розповсюджуються заклики, демотиватори тощо. Особливо ця тенденція стала помітною після Арабської весни, яка, на думку багатьох дослідників і безпосередніх її учасників, стала можливою, в першу чергу, завдяки комунікації людей через соціальні мережі.
Проте сучасний онлайн-активізм не має нічого спільного з революціями в арабських країнах. «Сьогодні люди, клікнувши лайк або репост, відчувають, що виконали свій громадянський обов’язок. В результаті вони не відчувають потреби робити якісь реальні кроки в офлайні. Тому постає питання, яким чином трансформувати лайки і шери в справжній активізм», – каже Ірина Віданова. Для прикладу вона розповідає про мітинг, який мав відбутися в одному з міст Білорусі у квітні 2013 року. Вся інформація про подію поширювалася через соціальні мережі, де загалом було зібрано близько 20 тисяч лайків і 1,5 тисячі шерів. Зрештою на протест прийшло кілька сотень людей. «У цьому полягає феномен Facebook – феномен порожньої мильної кулі. Інтернет формує ілюзію свободи, якої не існує в реальному житті через диктаторський режим. Таким чином, в онлайні люди почуваються в безпеці, але насправді вони відірвані від реальності», – додає Ірина.
По-друге, інтернет використовують не лише громадські активісти з позитивною метою, а й представники влади для боротьби з цими ж громадськими активістами. «Режим змінює свою тактику. Раніше представники держави блокували сайти, що лишається актуальним і сьогодні. Тепер на додаток вони ще й переслідують індивідуальних активістів, вистежуючи їх через інтернет. Це нова хвиля репресій проти активістів», – розповідає Ірина Віданова. Активна позиція людини в онлайні дозволяє з легкістю її ідентифікувати й розшукати, чим займають відповідні державні структури. Таким чином, інтернет може використовуватися не лише з добрими намірами: він перетворюється на новий інструмент у руках диктаторських режимів. Втім, Ірина Віданова пояснює, що все ж активісти, креативно використовуючи технології, завжди на крок попереду представників влади, які застосовують технології у більш традиційний спосіб. «У Білорусі сфера технологій – чи не єдина сфера, де люди самостійно встановлюють порядок денний, а державі доводиться реагувати на нього. Натомість в інших сферах суспільного життя держава займає позицію лідера й диктує поведінку, на яку люди змушені давати відповідь», – додає Ірина.
Представник від Росії Григорій Охотін розповів, у який спосіб можна використовувати інтернет креативно. В першу чергу – це проекти журналістики даних, які, за його словами, стали дуже популярними в Росії останнім часом. «Росія є авторитарною державою з вільним інтернетом», – каже Григорій. Журналістикою даних займаються не лише активісти, а й органи державної влади. І в цьому знову полягає небезпека. Григорій Охотін пояснює, що в основі й першої, й другої категорії проектів лежить принцип open data – відкритого доступу до даних. Наприклад, за сприяння Дмитра Медведєва було створено відкриту базу судових рішень, що покликана сприяти більшій прозорості діяльності судів. Оскільки функціонування бази було санкціоновано державою, Григорій називає цей і подібні проекти data for government – дані для держави. «З якою метою держава збирає дані й ділиться ними? Не впевнений, що вона робить це заради розвитку свободи», – додає Григорій.
На противагу таким проектам з’являються незалежні від держави проекти, створені молодими медійниками й активістами. Вони публікують data for society – дані для суспільства, як їх називає Григорій Охотін. Важливо, що такі дані надає не держава: вони збираються й узагальнюються учасниками проекту, після чого оприлюднюються для громадськості. «Держава і корпорації функціонують у вертикальній площині, їм притаманні ідеї субординації й контролю зверху. Натомість інтернет-проекти, в яких виключена участь держави, надають можливості для співпраці у горизонтальній площині, що відзначається рівністю і свободою», – пояснює Григорій Охотін.
Ще одна негативна тенденція, що актуалізувалась із розвитком інтернету і на яку звернули увагу учасники дискусії – це поглиблення протиріч у суспільстві. «Градус протистояння між користувачами інтернету буває настільки високим, що цілком може призвести до деструкції суспільства, а не його демократизації», – зазначив один зі спікерів. З цією тезою не можна не погодитись, оскільки інтернет-платформи надали додаткові інструменти для артикулювання своїх поглядів представниками різних політичних угрупувань: лівих, правих, центристських тощо. Учасники конференції наголосили на тому, що в інтернеті цей поділ перестав сприяти здоровій дискусії між представниками різних політичних переконань. Зрештою вони майже не співпрацюють одне з одним, що не веде до позитивних трансформацій у суспільстві, а лише загострює наявні проблеми.
Учасники конференції дійшли згоди, що інтернет не може виступати єдиним інструментом модернізації суспільства й побудови демократії. Окрім інтернету важливе значення надається інститутам у сфері освіти, науки, медіа. «Технології – порожні. Немає принципового значення, який саме інструмент ви використовуєте. Важливо, яку ідею ви бажаєте донести до своєї аудиторії», – каже Ірина Віданова. «Модернізація у всіх її проявах повинна надавати людям владу і можливість бути творцем своєї долі», – доповнює Майкл Сутовський, керівник проекту Krytyka Polityczna.
