Дуже часто українські та російські статті на Вікіпедії просто дублюють одна одну, проте не тоді, коли йдеться про війну. Інформація, подана у вільній енциклопедії різними мовами, створює розбіжні враження про реальність. MediaSapiens здійснив експеримент і порівняв інформацію про події в Криму російською, українською та англійською мовами. Різниця виявилась дуже цікавою.

Найперший факт, який впадає у вічі, – кількість статей про події в Криму. Українською мовою цьому присвячено три окремі статті, російською – дві, англійською – одну. В українській версії статті називаються так: «Анексія Криму Росією (2014)», «Кримська криза», «Російська інтервенція до Криму (2014)». У російській версії термін «анексія» вирішили не вживати, тому стаття-відповідник називається просто «Присоединение Крыма к Российской Федерации». Інша зберегла назву й залишилась «Крымским кризисом», а от сторінка про російську інтервенцію відсутня взагалі. Англійською мовою про події в Криму можна знайти лише одну сторінку – Annexation of Crimea by the Russian Federation, проте це такий собі сплав найважливішої інформації з усіх статей.

Які знання дістануть користувачі Вікіпедії, читаючи про події в Криму різними мовами? Звернімо увагу на ключові факти, які найбільше відрізняються одне від одного. (Візуалізація у повному розмірі тут). 

Зухвала окупація

Той, хто вирішить відкрити українську версію, дізнається, що навесні 2014 року відбулось не що інше, як окупація та агресія Росії. Почалося все 20 лютого, в останні дні президентства Януковича, а вже 27 лютого парламент Криму захопили невідомі бойовики й вивісили над ним прапор РФ. 1 березня Росія дала дозвіл на входження своїх військ, хоча насправді вони там були й раніше. Після цього почались масштабні силові операції: російська армія захопила аеропорти та адміністрації, заблокувала військові бази й транспортні магістралі. Російські солдати не мали на формі розпізнавальних знаків, а деякі з них були переодягнені у форму «Беркуту» (про це свідчать фотографії). Як мовиться в статтях, багато українських військових не чинили опору через те, що їхніх командирів завербували російські спецслужби. Однак якби українська влада мала більше політичної волі, то в перші дні агресорові можна було б дати гідну відсіч.

Уже 16 березня в Криму відбувся так званий «референдум» щодо незалежності Криму, який повністю суперечить українському законодавству та є нелегітимним. Спостерігачами на ньому були представники ультраправих європейських партій, а також люди з неонацистськими та неосталіністськими поглядами. Крім того, на багатьох дільницях були озброєні російські солдати. За фінальними підрахунками, буцімто 96,77% жителів півострова висловилося за незалежність. Однак такі результати було сфальсифіковано, а настрої кримчан - майже повністю зрежисовано Кремлем.

Як результат Росія окупувала Крим, де розпочались масові репресії українців і татар, цензура та обмеження слова, залякування інакодумців. У Криму зірвалися курортний та посівний сезони, тепер на півострові виникають постійні проблеми з паливом, зростанням цін і курсом долара США. Там закрилися McDonald’s, зупинили свою роботу вітрові й сонячні електростанції. З Криму почався масовий відтік населення на материкову Україну. Великих економічних збитків зазнала й сама Росія: перший місяць приєднання Криму коштував їй 179 млрд доларів, а ЄС та США запровадили санкції, унаслідок чого в РФ почалась фінансова криза. Анексію Криму не визнали ні ООН, ні НАТО, ні ПАРЄ та ОБСЄ, адже вона порушує низку міжнародних договорів.

Як сказано у Вікіпедії, унаслідок окупації російський флот утратив п’ять кораблів. Ворожі солдати вбили чотирьох українців, іще двох поранили. З російського боку смертей немає.

Легітимне приєднання

Яку картину побачить користувач, котрий не володіє українською мовою, і вирішить дізнатись інформацію з російської версії Вікіпедії?

2014 року, після довгих антиурядових протестів в Україні, відбулося приєднання Криму до Російської Федерації. Почалось усе вранці 23 лютого з наказу Путіна, а вже 27-го числа російський спецназ узяв під свою охорону будинок парламенту АР Крим. Того ж дня, стверджує Вікіпедія, рада автономної республіки обрала нового голову – Сергія Аксьонова. Цю кандидатуру не визнавав український уряд, але її було погоджено з Януковичем. Саме його кримська влада вважала легітимним президентом.

З 1 березня російські військові та самооборона почали блокувати об’єкти української армії. Як ідеться в статті, хоча Путін заперечував присутність на півострові своїх солдатів, пізніше він таки визнав, що вони там були, але він би не дав дозволу на введення військ, якби не був упевнений, що приєднання до Росії хоче сам народ: задля цього в Криму спеціально здійснили таємне опитування. 16 березня на півострові відбувся референдум про незалежність, на якому більшість проголосувала за відокремлення від України. І хоча потім лунали заяви про його фальсифікацію, результати в цілому відповідають тим соцопитуванням, які відбувалися раніше.

Які результати подій у Криму? Міжнародні організації не визнали його приєднання до Росії, проте уряд РФ посилається на Декларацію ООН про міжнародне право, яка гарантує право народам на самовизначення. Російські правники вважають приєднання правомірним. Із цим згодні й багато науковців, як зазначає Вікіпедія, з Британії, Німеччини, Естонії та інших країн: дехто з них вважає, що приєднання Криму не можна назвати збройною анексією, адже солдати лише охороняли референдум від української влади, а не заважали волевиявленню громадян. Українська сторона запевняє, що після приєднання в Криму почались масові порушення прав людини, однак існує інша думка. Васві Абдураїмов, представник кримських татар, який підтримав входження півострова до складу Росії, переконує, що права кримчан порушує не Росія, а Захід, який запровадив санкції щодо бізнесу й закордонних поїздок.

Унаслідок конфліктів із боку кримських активістів загинуло троє осіб, стільки ж – серед українців. Про втрати серед флоту, про які веде мову українська Вікіпедія, тут не зазначено.

Несправедлива анексія

А якщо про події в Криму вирішить почитати іноземець, який не знає ні української, ні російської, то що він дізнається з англомовної Вікіпедії?

18 березня Росія анексувала український Крим, із того часу півострів де-факто став російською територією. Анексія супроводжувалась військовою інтервенцією, яка була частиною ширших заворушень на Південно-Східній Україні. Усе почалося 23 лютого з масових проросійських демонстрацій у Криму, а вже через п’ять днів російські війська без розпізнавальних знаків захопили будівлю парламенту й інші стратегічні об’єкти. Це призвело до проголошення незалежності Республіки Крим, сказано в статті.

16 березня відбувся референдум (який спершу призначали на 25 травня), 95% населення півострова висловилося за відокремлення. Україна та ООН не визнали цих результатів, міжнародна преса також піддала їх гострій критиці. Було повідомлено, що на референдумі голосували й інші громадяни Росії без кримської прописки. І хоча РФ переконана, що результати є легітимними, член російської ради з прав людини Бобров припускає, що справжні числа підтримки Росії коливались від 15 до 30%. 18 березня Путін підписав договір про приєднання Криму до РФ.

Що стало наслідком? Потік туристів 2014 року зменшився, однак російське керівництво намагалось його стимулювати за рахунок знижок для дітей та бюджетників з усієї країни. 2015 року в Криму побувало понад 3 млн туристів, проте це на 2 млн менше, як було до анексії. Події на півострові вдарили також і по російській економіці: уряд мусив знайти гроші, щоб виплачувати кримчанам зарплати та пенсії. Крім того, міжнародна спільнота запровадила проти РФ санкції, які також завдали значного удару по економіці країни. Утім, великі чеченські бізнесмени заявили, що збираються фінансувати в півострів великий капітал, щоб зробити з нього сучасний морський курорт. Однак Тетяна Нестеренко, перша заступниця міністра фінансів РФ, заявила, що Путін приймав рішення про анексію без жодних консультацій із міністерством.

У квітні 2014-го соціологічна компанія Gallup здійснила опитування серед 500 жителів півострова. 82,8% з них вірили, що результати референдуму є справжніми, однак позитивне ставлення до анексії висловило 73,9%.

Як сказано в статті, унаслідок конфлікту з обох боків загинуло по троє людей. Іще близько 80 проукраїнських активістів було заарештовано.

Важливі деталі

Три різні мови – три різні соуси, під якими подано кримський конфлікт. Хоча здебільшого хронологія та основні факти залишаються незмінними, у кожному разі інакшим стає ракурс, з якого на ці факти дивляться. Передусім тут варто звернути увагу на форму подачі та лексику, яка створює настроєвий фон тексту й впливає на його сприйняття. Ми визначили два слова-маркери й подивились, наскільки часто їх уживано в кожній зі статей-відповідників. Цими словами стали «анексія» та «окупація», а також усі спільнокореневі.

Українська стаття: «анексія» - 23 рази, «окупація» - 23 рази.

Англійська стаття: аnnexation - 44 рази,  оccupation - 8 разів.

Російська стаття: «аннексия» - 3 рази, «оккупация» - 5 разів.

Щодо російської версії, то ці слова вжито як демонстрацію позиції України або західних держав. Натомість автори статті вважають за доцільніше вживати терміни «отделение» та «присоединение».

Українська форма подачі з усіх трьох версій є, мабуть, найрізкішою. «Насильницьке  відторгнення», «так званий «референдум», «буцімто проголосували», «настрої зрежисовані», «масові репресії та залякування інакодумців», «командири завербовані» тощо. Така лексика створює негативне забарвлення подій і дає зрозуміти, що Крим окуповано, і крапка.

Російська версія, навпаки, є найм’якішою з усіх і намагається згладити гострі кути на користь РФ. Незважаючи на позицію міжнародної спільноти, на порушення міжнародних договорів, там завжди знайдеться якесь «але», що показує іншу точку зору, після якої Росія більше не видається настільки поганою.

Англомовна стаття про Крим найбільш витримана. Хоча її автори замість слова «окупація» воліють уживати слово «анексія» (а це не є тотожні терміни), вони не стверджують, що події в Криму – це легітимне приєднання. Крім того, в англомовній версії практично відсутня емоційна лексика, а також подано багато фактів, про які зовсім нічого не згадано в обох інших випадках. Ця стаття з усіх трьох викликає, мабуть, найбільше довіри.

У чому причина таких різних форм подачі? Річ лише в політичних поглядах авторів, які писали статті? Не зовсім так. Кардинально відрізняються джерела, на основі яких створювали сторінки про кримські події. Автори в усіх трьох випадках здебільшого посилаються на публікації в медіа. Погляньмо, звідки вони черпали інформацію.

Українська стаття - «Цензор.нет», «Українська правда», «Еспресо.ТВ», ТСН, УНІАН, Радіо «Свобода», «Український тиждень», «ВВС Україна».

Російська стаття - Интерфакс, РИА Новости, ТАСС, «Комсомольская правда», телеканал «Звезда», «Ведомости», «Коммерсант», «Портал русского мира Крыма», «Новый Севастополь», Информагентсво Крыма, «Московский комсомолец».

Англійська стаття - CNN, The NewYork Times, The Guardian, The Washington Post, Radio Free Europe, The Wall Street Journal, Voice of America, BBC News, Reuters, Time.

Звісно, ці переліки не є повними, але частково вони відображають ті джерела, на основі яких написано статті. І якщо російська Вікі посилається на публікації із заголовками «Татары Крыма просят РФ помочь в битве с «бандеровской нечистью», «Крымских "защитников президента" заставляли петь гимн Украины», «Башар Асад: Владимир Путин помогает народу Украины ликвидировать экстремизм», то чого можна очікувати від контенту й самої начинки?

Війни редагувань у Вікіпедії виходять далеко за межі Вікі-простору. Їхніми передумовами є зовсім не енциклопедичні знання: здебільшого інформацію про конфлікт подано на основі того, як його висвітлюють журналісти. Тільки шукати правду у Вікіпедії видається дуже важким завданням. Як, наприклад, зі смертями в Криму: їх було чотири, три чи не було взагалі? І що насправді сталося з п’ятьма кораблями російського флоту?

«Загугліть», - кажуть у таких випадках. Однак, схоже, тут це не варіант.