2015 року Норвегія створила 10 серійний фільм про уявну гібридну війну Росії проти Норвегії. Чому гібридну? Бо Норвегія в ній функціонує як держава, є всі інститути держави, включаючи армію, поліцію і спецслужби. Але Росія мовою ультиматумів потихеньку робить усе так, що реально саме вона впливає на ключові для неї рішення, тож частина населення розуміє цю ситуацію як окупацію.

Ідея серіалу належить письменнику і сценаристу Ю Несбе, який створив сценарії перших серій ще 2008 року. Але в роботу вони пішли тільки через декілька років. Фінансування склало 11 мільйонів доларів за десять серій. Пишу про це, щоб заперечити нашим продюсерам, які кажуть про два-три мільйона, які витрачаються на американську серію і, відповідно, яких потребують і вони, щоби створювати якісний продукт.

Сюжет серіалу побудований на тому, що Росія вводить свої військові підрозділи на нафтовидобувні комплекси Норвегії, скориставшись тим, що Норвегія хоче добувати менше, переходячи на торієві ядерні електростанції. До влади в Норвегії прийшли «зелені», саме тому уряд і хоче скоротити видобування нафти.

В результаті на це порушення суверенітету не хочуть реагувати ані ЄС, ані США, залишаючи Норвегію самою. Прем'єр-міністр Норвегії, розуміючи, що його країна не здатна протистояти такий могутній військовій силі, постійно йде на різні поступки.

Росія повинна була забрати свої війська, коли Норвегія відновить видобуток нафти, але декілька разів створює, як можна зрозуміти, руками самих норвежців провокації проти своїх представників, що дає їй можливість не виводити війська, поки ситуація не стабілізується.

Взагалі, як констатують критики, цей серіал акцентує не стільки дії Росії, як самої Норвегії. Виявляється, багато хто, за винятком досить малої частини суспільства, готовий не визнавати це окупацією і не ставати на шлях боротьби проти неї, адже йдеться про окупацію гібридну, яку можна інтерпретувати по-своєму.

При цьому зовні Норвегія зберігає власні інститути влади, поліція, армія, спецслужби функціонують, російські спецслужби тільки час від часу переходять межі, заарештовуючи чи навіть вбиваючи тих, хто становить для них загрозу.

Але десятки дійових осіб фільму опиняються у новій ситуації й не хочуть думати про окупацію, оскільки це заважає їхній кар'єрі (як-от головний герой, прем'єр країни) чи бізнесу (дружина іншого героя має ресторан, куди ходять росіяни).

В кінці фільму таки починається спротив, але породжений не офіційною владою, а добровольцями й волонтерами, які не хочуть навіть такої «м'якої» окупації. Й вони пропонують прем'єру очолити цей рух, хеппі-енд.

Ю Несбе запропонував цю ідею значно раніше початку гібридної війни в Україні. Але її ніхто не сприйняв. Несбе згадує: «Коли я запропонував цю ідею, мені сказали, що проблема досить далека. Російська окупація? Вони ж не стріляють у людей, вони просто зайшли й демонструють, що все під їхнім контролем». Події в Україні підтверджують його думки: «Мені здається, що відчуття того, що ми в безпеці й нічого не зміниться, є ілюзією. Це лякає, бо все може змінитися досить швидко. У Скандинавії ми все сприймаємо як даність. Але важливіші уроки інших країн. Візьміть Югославію 90-х, це була демократична держава, яка йшла правильним шляхом, і Слободану Мілошевичу знадобилося шість місяців, щоби привести все до громадянської війни».

Сам Ю Несбе — відомий норвезький письменник, він пише все: від детективів до дитячої літератури. Має нетривіальні погляди: приміром, готовий уявити Макбет у формі відеогри. Вважає, що така відеогра з огляду на насильство й божевілля в сюжеті буде розрахована на гравців старше 18 років.

Ідеологія телесеріалу акцентує, що демократія програє недемократії. В фільмі індивідуальні інтереси різних людей стають сильнішими за колективні — за потребу зберегти свою державу. Кожна офіційна особа діє в межах своїх повноважень, але цього замало, щоб зупинити агресію.

І ще одне: невідповідність військових потенціалів двох країн змушує Норвегію шукати шляхів несилового розв'язання конфлікту, але їх насправді немає, тож герої вважають, що рятують країну, не вступаючи у збройне протистояння з агресором і занижуючи його агресивні цілі.

Захоплення нафтовиробництва є ще одним прикладом гібридної війни. Йдеться про невеличкий фрагмент інфраструктури країни, але на наступному кроці навколо нього розгортається тиск на всі інститути влади. Тобто невеличкий фрагмент здатен формувати всю політику.

Режисер серіалу норвежець Ерік Скольдберг в інтерв'ю журналу Vogue, що називає серіал «геополітичним трилером», каже про можливі паралелі художнього й реального: «Норвезький письменник Ю Несбе прийшов із цією ідеєю 2008 року. Я підключився трохи пізніше. І ми, зрозуміло, дивилися на політичну ситуацію в деяких глобальних конфліктах. Але ми не збиралися базуватися на якомусь одному з них. Коли ми розпочали зйомки, відбулося вторгнення в Крим. Багато людей вказали на схожість. Але справа в тому, що надихнули нас не події в Україні. Сезон був уже запланованим. Адже дивлячись на світ, розумієш, що в якийсь точці ми вийдемо на енергетичну кризу, а з нею й на екологічну. Ці два фактори спричинять серйозні соціальні зміни. В цьому сенсі серії є реалістичними й відбивають сучасну світову ситуацію».

А далі він повторює ідею, що впала в око багатьом рецензентам: «Коли в нас заберуть наші демократичні права, як ми будемо реагувати? Мені здається, більшість не візьметься за зброю. Я вважаю, що статистично це доведено обома світовими війнами та іншими конфліктами з окупаціями. Більшість сфокусується на своїй сім'ї, роботі, економічному стані, соціальному статусі. Ці речі навіть важливіші за свободу слова та інші права, хоча б на деякий час. Із цього ми виходили в нашому серіалі. Стежте за героями й дивіться, як вони реагують. Це міф, що люди виходять на спротив із усім, що мають. Реальність інша. Запитайте себе, що зробив би я? Я не певен, що візьму зброю і зроблю те, що, наприклад, робить група спротиву “Вільна Норвегія” у фільмі».

Вся преса підкреслює негативну реакцію російських дипломатів на цей фільм. Водночас пролунало й те, що фільм неможливо вважати проамериканським, оскільки США в ньому теж представлені не позитивно. У створенні серіалу брали участь шведська та франко-німецька компанії.

Олександр Поливанов перераховує ті речі в серіалі, які будуть незвичними для росіянина. Можна додати, що і для українця теж. Прем'єр — це в першу чергу людина, в якої в третій серії навіть народжується дитина. І для нього це не менш важливо, ніж окупація. Він може тренуватися виголошувати свою промову в туалеті. І ще багато інших людських, а не офіційних вчинків героїв.

Гей Поллен, що викладає норвезьку в Санкт-Петербурзі, вбачає помилку в розгляді Росії як ворога. Хоча той же Несбе казав: якби Китай був нашим сусідом, він би знімав про Китай.

Загалом слід визнати, що ідеал і реальність не збігаються не лише в нашій моделі, припустімо, соціалізму, в якій багато з нас жило. Така ж ситуація й у моделі капіталізму: демократія так само виявляється ідеалізованою моделлю життя, яку може не перемагати реальність, коли до того ведуть обставини. Гібридна війна дозволяє ухилитися від реагування, знаходячи тисячі виправдань, на що й розраховують ті, хто її планують і реалізують.