Контрреволюція медіа

Контрреволюція медіа

11:08,
26 Грудня 2015
1917

Контрреволюція медіа

11:08,
26 Грудня 2015
1917
Контрреволюція медіа
Контрреволюція медіа
Революцію не може бути завершено, бо революція не відбулась у медіа. Нинішні медіа доволі непомітно для нас переходять на бік контрреволюції. Це проявляється у тому, що революція не принесла нових форматів дискусій у політичних ток-шоу, не актуалізувала нових телепрограм, не дала нам поширення нових контр-трендів, які безумовно є.

Джерело: INTVUA.com

Частина перша: Контр-тренд

 Розмова назріла, тому буде відверта

Найбільше на процес революції та війни впливають теле-токшоу, які фактично створюють та підтримують в Україні домінуючий дискурс. Проблема публічності саме в тому і полягає, що дискурс стали формувати медіа, а в медіа – телебачення, а на телебаченні – новини та політичні токшоу. Про новини ми поговоримо можливо іншим разом, а зараз поговоримо про політичні токшоу. Чи можливо змінити цей медіа-дискурс за наявних телеформатів?

Скажу одразу, що мова не йде навіть про зміну якихось медіа-модераторів на телебаченні – комусь можуть подобатися Шустер і Куликов, а комусь можуть не подобатися. Але справа не в особистих симпатіях – справа в форматі медіа-дискусій.

В тому медіа-форматі, що дістався нам у спадок від минулого, нам революцію не закінчити.

Проблеми, порушені мною у статті 2009-го року «Зміна влади через комунікацію», не вирішені: вони не просто публічно не ставляться – сама їх постановка блокується. Адже проблеми медіа можуть поставити  самі медіа, або ж вони можуть ставитися лише за їх допомогою. Але якщо медіа в цьому не зацікавлені, то проблеми будуть існувати доти, доки українська громада очевидно не влаштує демарш. Більше того, в блокуванні розгляду цих проблем зацікавлені не тільки провідні політичні теле-токшоу, але і експерти, які є постійними учасниками цих теле-токшоу.

У мене є давній невирішений конфлікт: в 2008-му році я відмовився брати участь в масових теле-токшоу на глядацьких телеканалах. І відмовився не через якісь особисті образи, а через незгоду з їх домінуючою поверховою практикою розгляду проблем, через незгоду з несправедливим і дискримінаційним форматом дискусії – поділом людей на перший сорт (ньюзмейкерів-політиків), другий сорт (експертів-коментаторів) і третій сорт (публіку, яка обслуговує цю дискримінацію шляхом формальної підтримки або непідтримки).

З точки зору запрошеного експерта, теле-токшоу виглядає наступним чином. Ти приходиш на теле-токшоу на довгий час вночі (3-4 години). Весь цей час ти чекаєш, слухаєш виступи, періодично будучи незгодний з дурницями, брехнею, перебендюванням і лукавством ньюз-мейкерів. Але формат не дозволяє негайно на все це реагувати, бо весь час телепрограми проплачений саме для політичних лідерів.

Потім тобі дають слово хвилини на 2-3, дуже рідко – на 5 хвилин. І за цей час ти не можеш добитися бодай однієї чесної і змістовної відповіді на одне запитання. І можливості, щоб вивести маніпулятора-політика на чисту воду, немає, бо формат цього не передбачає. А коли ти жорстко починаєш досягати своєї мети, ведучий не дає тобі цього зробити, бо в центрі уваги має лишатися політичний лідер, а не експерт, що вимагає відповідей по суті на поставлене питання.

Так виглядає теле-токшоу з позиції людей другого сорту - тобто експертів. З позиції людей третього сорту – аудиторії – це, мабуть, виглядає ще гірше.

Але більшість з цим готові змиритися, бо телебачення це можливість потрапити у телескриньку. Для багатьох експертів це стало справжнім наркотиком. От і бігають вони бідолашні з каналу на каналу, з шоу на шоу.

Фактично такий формат теле-токшоу відображає наявну в країні представницьку маніпульовану олігархами та політичними лідерами демократію. Але якщо ми хочемо змінити таку маніпульовану демократію, ми маємо змінити формати ток-шоу як основний процес політичної публічної дискусії в країні.

Давайте спробуємо відповісти на просте запитання. Причому це запитання ми поставимо в рамках одного телеканалу – ICTV. Чому в телепрограмі «Дістало» говориться про одне, а в програмі «Свобода слова» зовсім про інше?

Тобто, чому політики говорять зовсім не про те, що дістає українську громаду і про що можна дізнатися на тому ж телеканалі? Відповідь на питання теж дуже проста – телепрограма «Свобода слова» створена для того, щоб говорити про те, що хочуть говорити олігархи і політики, а телепрограма «Дістало» створена для того, щоб говорити про те, що хоче чути українська громада. Але теми цих двох телепрограм не мають ні зустрічатися, ні навіть перетинатися.

Так задумано. Бо потрібно, з одного боку, маніпулювати українською громадою, а з іншого боку, каналізувати незадоволення української громади. «Свобода слова» – це тренд, а «Дістало» – це маргінес. Телепрограма «Дістало» є не контр-трендом і не формує нові дискурси: вона всього лишень маргіналізує домінуючий медіа-дискурс.

Тобто в Україні відсутній телепростір, де б всерйоз можна було б творити та поширювати інші змістовні дискурси. Підкреслю, не маргінальний медіа-дискурс, який насправді є лише фрондерством по відношенню до тренду, а інший тренд – контр-тренд.

 Тренди і контртренди медіа

Влада медіа це влада дискурсу. Влада медіа полягає у здатності створювати домінуючий дискурс, у здатності масовізувати його за допомогою медіа та перетворювати на тренд, який диктує порядок денний, актуальність подій та персон, спрямування логіки і мотивацій.

Влада формує тренд домінуючого медіа-дискурсу. Тобто тренд – це реальність дискурсу чи в сучасному стані речей - реальність медіа-дискурсу, як така. Але дискурсів завжди може бути більше, ніж один домінуючий. Відтак завжди є потенціальна можливість появи чи навіть непоказної наявності інших трендів, які в поле зору більшості не потрапляють.

Тренд взагалі це актуальний порядок денний (про що, про які події і про які персони говоримо), трендові проблеми або трендові заборони на обговорення певних проблем, мода та модні речі, меми і вподобання в різних сферах життя.

Високим пілотажем медійних політтехнологій вважається зміна трендової логіки пояснень подій. Взагалі-то логіка не може змінюватись. Але у владному домінуючому дискурсі це не просто можливо – це іноді єдина можливість маніпуляції.

Бути в тренді це означає бути в курсі не тільки актуальних подій, актуальної моди, актуального порядку денного. Бути в тренді це означає знати структуру домінуючого в нинішній момент медіа-дискурсу, напрямок логіки дискурсу (що саме вона доводить, що підказує, куди спрямовує), структуру емоційних вподобань (кого любимо, кого не любимо), структуру публічної волі (до чого закликаємо громаду – щоб всі як один).

Взагалі «бути в тренді» загалом непогано. «Бути в тренді» це означає бути дуже соціалізованим – настільки соціалізованим, що навіть дещо і в чомусь втрачати особистість. Але коли дискурс стає жорстко маніпульованим і звуженим, а відхід від тренду вважається ледь не зрадою, як це великою мірою зараз є в Росії, і трохи меншою мірою є в Україні, тоді «бути в тренді» виявляється взагалі способом соціального виживання.

Ви можете робити на ТБ що завгодно – скандалити, влаштовувати бійку і хоч голий зад показати, якщо ви не полишаєте домінуючий дискурс. В цьому разі вас будуть запрошувати в медіа, зокрема на телебаченні. Але якщо ви спробуєте виступати в контр-тренді, пропонувати чи відстоювати недомінуючий дискурс, вас просто не запросять і при цьому щиро вважатимуть, що ніякої цензури нема.

Домінуючий дискурс підтримує вже не телебачення, а комплексні медіа-мережі (телеканал(и)+газета(и)+веб-ресурс(и)). Такий масований і багатожанровий медіа-дискурс дозволяє перетворювати медіа-тренд на мейнстрим.

Мейнстрим - головна течія - це те, що формується стихійно. Тренд – те, що формується штучно, на що затрачуються великі зусиллі, великі гроші і багато часу. Щоб тренд став мейнстримом, потрібно добрячи промити мізки чутливим до медіа обивателям. Їх прийнято називати в Росії «ватниками», а в Україні – «вишиватниками».

В таких умовах жорсткої трендизації виникає особливе явище і пов'язана з ним особлива ідентичність – контр-тренд. В формальному розумінні контр-тренд це нонсенс, тому що жоден змістовний тренд не опонує іншому змістовному тренду. Контр-тренд виникає тільки тоді, коли є домінуючий тренд, який блокує зміст інших трендів, тобто щодо якого запропонувати інший тренд можливо лише одним чином – конфліктуючи і знищуючи домінуючий.

Особливістю контр-тренду є те, що він формується і поширюється не тільки поза медіа-середовищем тренду, але і поза мейнстримом, але водночас здатен впливати на цей мейнстрим. Сьогодні контр-тренд формується загалом в блогах читацьких мережевих видань та у Фейсбуці.

Є багато критики на адресу Фейсбуку, що він нібито не може бути змістовним, бо там домінують короткі повідомлення і неглибоке обговорення тем. Це звичайно не так, бо залежить винятково від однієї обставини – наскільки автор формує сам свою аудиторію та наскільки він сам бере змістовну участь у обговоренні власних текстів на Фейсбуці. Автори, що не готові витрачати на це час, завжди будуть мати справу з мейнстримними читачами на їх сторінках Фейсбуку.

В цьому сенсі Інтернет є вільна територія, і навіть витрачені великі гроші на трендизацію мережевої комунікації дуже слабко змінюють її зміст, і тим більше ніяк не впливають на мейнстрим. Вплинути спецзасобами тролінгу в мережевій комунікації можна лише на неофітів.

Тролінг чи ельфінг в мережі доволі швидко розпізнається, ідентифікується і ігнорується завсідниками. Тролінг може зменшити вплив мережі на мейнстрим, але тролінг не здатен сформувати власну змістовну сферу і власний тренд у мейнстримі. Тролінг за своєю суттю є реакційна, а не смислова дія.

Тобто ми маємо ситуацію формування з боку теле-медіа тренду домінуючого дискурсу і його масований потужний вплив на формування мейнстриму. І ми маємо також формування з боку мережевих комунікацій контр-тренду недомінуючих дискурсів і їх менший, але загалом більш критичний і змістовніший вплив на мейнстрим.

Зіткнення тренду і контр-тренду в мейнстримі одразу ж виокремлює людей думаючих, зі своєю відмінною від масової позицією і здатністю до рефлексії, і людей, яких називають ватниками чи вишиватниками...

Частина друга: Мейнстрим

Паразитарний медіа-дискурс та контр-дискурсії

Як тренд перемагає контр-тренд? Відповідь лежить завжди  на поверхні - забезпечуючи вищу емоційність. В Росії для цього використовують агресування (агрессирование), тобто зараження людей агресією до інших. В цьому сенсі створюється агресивний мейнстрим, де ідентичність людини утримується не тільки раціонально, але і емоційно.

В Україні для цього використовують постановочну політику - цирк або шоу - де чудернацькі витівки чи екстравагантна поведінка виконують ту ж роль, що і агресування в Росії. Всі ці сценовані і зрежисовані шоу відтягування прем'єр-міністра від трибуни в Парламенті, експресивна лексика образ чи жбурляння стаканом в свого опонента мають на меті не просто відволікти аудиторію від змісту комунікації, а створити певний емоційний настрій, який не дасть контр-тренду перебити тренд і утвердить в мейнстримі домінуючий дискурс.

Домінуючий дискурс паразитує на публічних інтересах, бо він завжди спрямований на інтереси небагатьох: багатих та можновладців. Відтак домінуючий медіа-дискурс це паразитарний медіа-дискурс.

 Паразитарний медіа-дискурс це дискурс, де зміст, смисл і перспектива комунікації принесені в жертву глядацькості задля маніпуляції глядацькою аудиторією з метою втримання її під контролем домінуючого дискурсу і блокування ініціатив, нових ідей та нових мотивацій.

Паразитарний медіа-дискурс це те, в що перетворюється домінуючий дискурс, який себе усвідомлює як вартісний для владних та багатих, тобто коли олігархи та політики в принципі не працюють на громаду, а працюють на телекартинку.

На такі теле-токшоу дуже рідко потрапляють експерти і політики, яким вдається оминати домінуючий дискурс, пропонувати контрдискурсії і запроваджувати нові тренди.

Такий медіа-простір не призначений для виробництва смислів, перспектив, нових ідей, соціальних інновацій, мотиваційних настанов і звичайно ж нових позитивних ідеалів - цінностей та рефлексивних підходів.

Особливо наочно громадянська неефективність паразитарного медіа-дискурсу проявилась на річницю революції в кінці листопада 2015 року в «Свободі слова» на ICTV, де всі експерти гуртом так і не змогли притиснути можновладців і отримати відповідь на просте питання – чому не покарані ті, хто винен у розстрілі людей на Майдані 2014-го року. Якщо кров змивається кров'ю, то чим карається поблажливість до вбивць чи повна нездатність притягнути їх до публічної відповідальності?

Паразитарний медіа-дискурс не пристосований для контрдискурсій, тобто для таких напрямків комунікації, які спрямована на творення нових дискурсів і які суперечать домінуючому дискурсу.

Контрдискурсії це зіткнення понять, підходів, бачень, образів, а в своїй основі - мислительних установок і мотиваційних настанов в публічній площині, дуже часто навіть всупереч медіа-формату телебачення чи формату публічних дискусій поза телебаченням.

Контрдискурсії закінчуються для здатних до цього політиків завжди непередбачувано.

На моїй пам'яті в Україні було лише два політика, здатних до контрдискурсій, тобто здатних ламати домінуючий дискурс і нав'язувати новий дискурс - Тимошенко і Саакашвілі.

А от політик Ляшко не здатен до контрдискурсій, його амплуа дещо інше і воно спрямоване на підтримку домінуючого медіа-дискурсу.

Право на контрдискурсії в домінуючому дискурсі, якщо вони пропонують нові смисли та нові перспективи, стає головним правом майбутніх медіа. Сьогодні ж усякі контрдискурсії є принципово небезпечними для влади та багатства. Натомість скандали, витівки, всіляка клоунада і трюкачество не є небезпечними для домінуючого паразитарного медіа-дискурсу.

Отже найважливіша функція нових медіа – надавати можливість ламати домінуючий дискурс, шукати людей, які вміють це робити. Причому принципово для цієї функції розрізняти - клоунів чи шоуменів і контрдискурсантів.

І знаєте, чому я так можу казати? Тому що маю дистанцію від всього цього і можу бачити все це з цієї дистанції. Тому що свої книги розміщував від початку до сьогодні в Інтернет. Статті щодо революції публікував в Інтернет. Відмовився від участі в паразитарному медіа-дискурсі на теле-токшоу на глядацьких телеканалах і ходжу лише на ті, де можу донести свою позицію без огляду на домінуючий медіа-дискурс. Тобто я дуже жорстко фільтрую запрошення на телебачення. І зрештою мені байдуже, чи будуть телеканали мене далі запрошувати.

Я щиро вважаю, що така дистанція від домінуючого медіа-дискурсу є запорукою змістовності експерта, стимулом до осмисленості і пошуку перспектив, поштовхом до творення нових ідей та мотивацій.

Тому ось моя позиція і мій заклик. Не дивіться теле-токшоу з нерівноправною комунікацією, не робіть таким телеканалам рейтинг, якщо ви аудиторія. Не вшановуйте медіа-паразитів, якщо ви аудиторія. Не ходіть на телеканали з паразитарним медіа-дискурсом і з нерівноправними форматами комунікацій, якщо ви експерт.

Не транслюйте домінуючий медіа-дискурс в повсякденності. Не будьте в тренді, творіть свої тренди.

Творення нових трендів

 Недавно я провів особистий експеримент з поширення власного контрдискурсу про долю олігархів в Україні. На радіо «Аристократи» в розмові (слухати з позначки 1:16:44) з радіоведучою Міріам Драгіною виникла ідея вирішення проблеми катарсису для олігархів. Потім ця ідея була більш чітко сформульована в блозі на УП «Небезпека уникнення революції та війни». Потім ця ж ідея була розлого розкрита в інтерв'ю на UkrLifeTV.

Мій контрдискурс був обговорений френдами на сторінках в Фейсбук, на радіо, куди мене запрошували. Але не на телебаченні - бо це для них контрдискурс, це нібито не їх тема. Вони не можуть таке обговорювати.

Призначення нинішніх телемедіа – забезпечити маніпульовану (вона ж представницька) демократію. Мета мережевих медіа – забезпечити рівноважну і смислотворчу комунікацію для самоорганізації, самофінансування і самозахисту громад.

Нинішні медіа продукують тренд і трендовість, як ідентичність виборця. Мережеві медіа продукують контр-тренди у трендовому теле-середовищі і конкуруючі тренди у мережевому середовищі як структури ідентичності громадянина.

Україна має своїх земляків, які дали наочний досвід продукування нових трендів. Українець Стів Возняк (партнер і однодумець Стіва Джобса), українець Сергій Корольов, українець Андрій Варгола (він же Енді Воргол), українець Казимир Малевич, українець Ігор Сікорський – всі вони були творцями нових трендів.

Творення трендів дуже набагато рідше і менше фінансується, ніж підтримка домінуючого тренду. Але творити новий тренд це вартісна життєва позиція.

Наші медіа не спрямовані на творення трендів – лише на обслуговування наявного тренду в домінуючому дискурсі.

Домінуючий дискурс працює на підтримку тренду і утримання навколо нього його середовища. А контртрендовий підхід творить свій тренд і своє середовище.

Революція це десятки, якщо не сотні нових трендів. Допоки медіа є паразитарними структурами повільної і принизливої для громади еволюції, революція в Україні закінчена бути не може.

«Шустер-простір» це комунікаційний медіа-простір, де дозволені які завгодно скандали і викриття, але де заборонені контрдискурсії, де котр-тренди в принципі не можуть з'явитися.

Там можновладці захищають свою владу, а олігархи – своє багатство.

Революція в медіа, особливо на телебаченні, не відбулася. Телеформати лишилися дореволюційними. Без зміни телеформатів продовження революції неможливе.

Сьогодні потрібні нові формати публічних дискусій на телебаченні - позбавлені змістовних маніпуляцій і поділу на учасників як людей різних сортів. Сьогодні потрібні формати публічних дискусій, які дозволяють і стимулюють контрдискурсії. Сьогодні потрібні такі формати публічних дискусій, які спрямовані на пошук і утвердження нових трендів.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: http://intvua.com/
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду