Попри ажіотаж, який викликали українські події в світових медіа, інтерес потроху спадає. Про те, як висвітлюють наші реалії закордонні ЗМІ та що має робити Україна, аби збільшити свою інформаційну присутність, експерти говорили на Львівському медіафорумі. Зокрема, порадили українським журналістам налагодити співпрацю із зарубіжними, давати їм якомога більше доступу до коментаторів, а також першими доносити світу свою позицію. А ще окреслили головні проблеми поточної інформаційної ситуації.

Проблема перша: ми не говоримо

«Наша проблема в тому, що Україна дуже часто відсутня в інформаційному просторі, — каже Євген Федченко, співзасновник StopFake. — І тут все залежить від нас самих». За його словами, українці часто нарікають на журналістів з-за кордону, бо вони не змогли вчасно з’ясувати факти і назвати речі своїми іменами. Наприклад, визнати події в Криму анексією. Цим скористалися російські журналісти, який ввели в обіг свої терміни щодо подій в Україні, і тепер багато міжнародних ЗМІ користуються ними: «Але ця проблема з’явилася не через зволікання світу, а тому, що українська сторона не зорієнтувалася в ситуації і досі не назвала речі своїми іменами. Це біда українських реалій, бо дуже часто ми хочемо, аби за нас робили нашу роботу».

Пана Федченка підтримує Роман Вибрановський з Foreign Media Unit, який співпрацює із закордонними журналістами: «Проблема в тому, що ми самі мало про себе говоримо. Наша система не орієнтується на інтернет, і є тенденція промовчати замість того, аби говорити. У нас спікерами вважають людей, які зачитують прес-релізи, і довгий час керівництво країни думало, що піарники вирішать медійні проблеми».

Роман Вибрановський

Проблема друга: нецікаво, неважливо

Продюсер міжнародних ЗМІ Вікторія Бутенко додає: «Ми конкуруємо за кожну хвилину в ефірі і букву у виданні, тому треба пояснити міжнародним ЗМІ, чому ми маємо значення». З нею погоджується Майке Дюльфер, журналістка німецького Die Zeit: «В інформаційному полі Україну ми відкрили недавно. За кілька місяців ми так багато про неї писали, що нам стає важче пояснювати, чому це важливо, бо є дуже багато інших подій».

Тому інша біда України в закордонних виданнях — це нові інформаційні приводи, адже загроза ISIS або Еболи відкинула українські реалії на задній план. Про це каже Девід Гершенгорн, який пише про Україну та Росію у The New York Times: «Нам доводиться боротися за наші статті у газетах, бо є резонансні новини, як-от Ебола чи події в Гаазі, — пояснює американець. — Часто редактори не розуміють, чому Україна важлива. Наприклад, в один період революції мене відправили в Сочі на Олімпіаду, бо я був там акредитований, і це за кілька днів до втечі Януковича».

Девід Гершенгорн

Наталя Попович із Ukraine Media Center продовжує думку пана Гершенгорна: «Є кілька країн, які завжди в полі зору міжнародних медіа і про які пишуть регулярно з усіх куточків світу. України серед них не було». За словами пані Попович, якщо про нас раніше і писали, то це була або Помаранчева революція, або газові війни, або Євро-2012. «Євромайдан та інші події привернули до нас увагу, і нам вдалося нарешті показати, що ми таки не Росія, та інтереси в нас різні, —продовжує пані Попович. — Але ми не змогли пояснити, що події в Україні важливі, бо можуть змінити світ».

Проблема третя: геополітика

«Після всіх подій, американці не знають про Україну достатньо, — каже Девід Гершенгорн. — На це є багато причин, окрім елементарної неосвіченості». За словами журналіста, до революції США не мали великого інтересу в українських політичних та економічних реаліях. «У багатьох випадках Україна стала жертвою геополітики, — підсумовує пан Гершенгорн, — бо її розташування впливало на позицію у світі».

А ще Україна довго сприймалася у зв’язку із Росією, і це визначало її сприйняття світовою спільнотою й медіа, впевнена Майке Дюльфер: «Мене часто питають, чи подобається німцям Путін. Ні, не подобається. Але все-таки є багато спільних речей між Німеччиною та Росією, як-от почуття вини перед росіянами через Другу світову. Якщо вже бути винуватими, то й перед українцями також, а цього не розуміють. Багато німців думає, що через наші помилки в минулому ми не маємо права демонізувати росіян зараз, і так само не може підтримувати українців. А ще є антиамериканська позиція німецького суспільства, і Росія тут виглядає як противага США: мовляв, якщо Америка погана, то Росія хороша». Висновок пані Дюльфер невтішний: «Сумно, але Німеччина має ближчий стосунок до Росії, ніж до України».

Геополітична позиція України особлива важлива для ЗМІ сусідніх держав. Білоруський журналіст Павлюк Биковський пояснює: «Революція в Україні стала випробуванням для наших медіа. Навіть тоді, коли російські журналісти згадали про протести в Україні, державні ЗМІ Білорусі про них не говорили. Ніхто не розумів, яку позицію займе Лукашенко». На думку журналіста, білоруси не сподівалися, що Майдан буде довго, і не були готовими про нього писати. Якщо хтось і наважувався, то часто був поверховим. Варто пам’ятати, що в Білорусі нема цілком незалежного видання.

Утім, пан Биковський каже про цікавий нюанс білоруської журналістики: «Опозиційні газети не обов’язково проукраїнські, а провладні газети не обов’язково проросійські. Наприклад, деякі державні ЗМІ писали про те, що Лукашенко не підтримує Путіна, а опозиційна газета писала про громадянську війну в Україні. Маємо парадокс: ті медіа, які пишуть російською, часто брали інформацію з Росії, але співчували Україні».

Павлюк Биковський

Проблема четверта: російська пропаганда

«Оскільки білоруські медіа не такі багаті, щоби відправляти своїх журналістів за кордон, часто наші журналісти передруковували новини з російських ЗМІ», — каже пан Биковський. Ця проблема — не лише в білоруських журналістів. «Нам складно писати про Україну, бо ми оточені пропагандою, хоча намагаємося відсіювати її і бути чесними, — пояснює пані Дюльфер. — А ще німці мають певне уявлення про Росію і ностальгують за тим, чого в ній насправді нема. Для нас дуже важливо, коли українці викривають брехню російських ЗМІ, бо не завжди ми можемо це зробити і потрапляємо у пастку російських джерел. Ми не такі дурні, аби вірити російській пропаганді, але є багато проросійських і впливових голосів у Німеччині. Аби добре орієнтуватися в українській ситуації, треба тут бути і знати мову, а в нас із цим проблеми. Тому прекрасно, коли українські ЗМІ одразу дають інформацію англійською. Але зараз є ще й потреба позитивнішої інформації з України, бо через війну німці думають, що у вас все дуже погано, і треба показувати й іншій бік життя».

Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт каже про потребу боротися з російським інфозасиллям: «Західні журналісти мають говорити про те, що відбувається тут, бо є московська подача про Україну як провальну країну». За словами посла, попри вплив Росії, західні журналісти зробили багато репортажів із гарячих точок, які стали вікном в Україну для тих, хто не говорить українською. «Водночас, біда в тому, що багато міжнародних журналістів приїжджають і виїжджають з України час від часу. Тобто, вони не живуть тут постійно, і пропускають багато драматичних моментів», — каже посол. Відсутність постійних власкорів у Києві та орієнтація на російські джерела негативно впливають на якість та правдивість інформації в зарубіжних медіа.

Джеффрі Пайетт

«Про Україну дуже важко писати через природу конфлікту з Росію, — каже Девід Гершенгорн. — Тим більше, що складно знайти перевірені факти, на які можна посилатися. Мушу зізнатися що міжнародні журналісти переживають за події в Україні, і зараз є багато кореспондентів у різних містах, які приїхали, щоби знайти правду попри пропаганду».

Засилля російської інформації створює проблеми не лише для закордонних ЗМІ, але й для вітчизняних медіа, впевнена Наталя Попович: «Нам важко працювати, бо Росія має величезний вплив і дає свою інформацію в кожній країні, де вона працює. І дуже проблематично щось їй протиставити».

Що робити?

«Ще до того, як почалася революція і події на сході, західним журналістам було легко працювати в Україні, — каже пан Гершенгорн. — Нам не треба було робити візи чи акредитації, і це дуже важливо, бо ніхто не перешкоджав вільному рухові преси так, як це зараз роблять у Росії. Водночас, нема якогось чіткого плану того, як писати про Україну. Ми не визначаємо заздалегідь, кому і про що писати. Ніхто мені не казав їхати в Україну на майдан, ніхто не казав, як називати “зелених чоловічків”».

«Західні ЗМІ повинні довіряти тутешнім коментаторам і чиновникам. Для цього вони повинні мати доступ до чесної і прозорої інформації, — переконує американець. — Тільки так можна боротися з пропагандою». Саме тому від української сторони залежить, як писатимуть західні ЗМІ про Україну.

«Коли почалися події в Криму, в нас не було офіційних джерел, і ми мусили посилатися на блогера, — каже Вікторія Бутенко. — Але ми не можемо дати таке джерело західним ЗМІ, бо вони очікують на високопосадовців, які це прокоментують. Тому брак офіційних коментарів був нашою великою стратегічною помилкою». За словами продюсера, зараз ситуація змінилася: «Ми налагодили контакти з багатьма чиновниками, які коментують події для світових медіа, і так ми нарешті вибороли довіру західних ЗМІ, — продовжує вона. — Ми зрозуміли: щоби змусити світові медіа про нас говорити, треба давати їм ексклюзив».

Наталя Попович

Наталя Попович каже, що треба, аби міжнародні видання мали доступ до українських та співпрацювали з ними, а ще мали змогу брати коментарі впливових українських посадовців: «Ми працюємо зі світовими медіа 8 місяців, і за цей час 2500 ЗМІ пройшли через наш медіацентр, — зауважує вона. — Від заснування ми намагалися показати картину того, що відбулося, аби західні журналісти склали своє уявлення про події і запитали тих, кого хотіли». За словами пані Попович, боротися за увагу медіа треба зажди. «Україна має стати суб’єктом інформаційних змагань, аби захищати свої національні інтереси, — впевнена вона. — Ми маємо творити, а не читати новини, бо так можна розставити власні акценти та вказати на контекст події».

«Якщо ми самі не говоримо про новини в Україні, то взагалі можемо зникнути для світових медіа, — прогнозує Євген Федченко. — Так сталося в Сирії, яка вилетіла з інформаційного радару. Це велика загроза, і щоб уникнути її, треба самим формувати інформаційний дискурс у міжнародних ЗМІ. Саме ми маємо показати, що українські події — це частина світового сценарію майбутнього, і нас не можна ігнорувати».

Щоб Україна залишалася важливою для світу та зарубіжних медіа, має бути політична воля, що зміниться чинну інформаційну політику, впевнений Роман Вибрановський: «Неправильно критикувати західні медіа, які рідше про нас згадують, або ж “дружать із Росією”. Ми самі маємо давати їм інформацію та говорити світові про себе».

Фото Аліни Смутко